МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ім. А. С. МАКАРЕНКА

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з методики викладання української мови у вищій школі

Виконавець

Бенберя Анна Вікторівна

Інститут філології

слов’янське відділення

магістратура

СУМИ 2012

Конспект уроку

Тема уроку: Лексико-граматичні особливості конфесійного стилю.

Мета: навчити учнів орієнтуватися у сферах поширення, основному призначенні, мовно-стильових засобах конфесійного стилю, розвивати вміння аналізувати конфесійну лексику, пояснювати значення архаїчної лексики, старослов’янізмів; за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати любов і повагу до рідного слова.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

«Лише словом сконцентрованим, більш високого порядку синтетичності, можна, навіть без особливих особистих зусиль, без натуги, легко й навіть недбало, одержати потрібний струмінь зосередженості... Слово – це акумулянт енергетичного стану – ця властивість його підсилюється в молитві» [5; 264].

П. Флоренський

«… я був ентузіастом біблійного слова.

Воно, мов розжарене вугілля,

запалювало моє серце до любові,

до дружби, до своєрідного патріотизму,

патріотизму українського слова» [6; 22].

П. Куліш

«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог».

Євангелія від Йоана

Комунікативна розминка:

Прокоментуйте епіграфи до теми. З’ясуйте їх основну думку.

Політичні й духовно-культурні процеси останнього десятиріччя в Україні стали поштовхом до виокремлення в сучасній лінгвостилістиці ще одного функціонального різновиду мови – конфесійного. Сьогодні, ми маємо говорити не про створення цього стилю, а про його відродження, оскільки виформовується конфесійний стиль у царині прадавніх, дохристиянських вірувань українців. Підтвердженням цього є існування цілого пласта релігійних номенів (термінів), серед яких вичленовуються назви богів (Сварог, Дажбог, Перун, Хорс, Велес, Стрибог, Мокоша, Лада, Доля та ін.); божків (водяник, болотяник, очеретник, криничник, лісовик, гайовик, русалка, мавка; Біда, Лихо, Блуд, Мара, Морок, Журба); номінації, пов’язані з богослужбою (ідол, жертовник, святилище, жертва, молитва); назви стародавніх народних свят та їх складових (Коляда, Різдво, колядка, щедрівка, Стрітення, Великдень, Купала, Ярила і т. ін.); лексика, що стосується загальних понять давньої віри українців (благословення, душа, тіло, гріх та ін.).

ОПЕРАЦІЙНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ЕТАП

Екскурс у минуле

Визначити час виникнення конфесійного стилю та чітко виділити окремі його етапи практично неможливо, оскільки про давні слов’янські вірування маємо дуже неповні й неточні відомості. Досить умовно зародження первинних елементів сучасного функціонального стилю відносимо до так званої індоєвропейської доби – найдавнішого періоду життя народів сучасної Європи. Конфесійний стиль пережив багатовікову історію становлення. У його розвитку виділяють два тривалі періоди: дохристиянський (язичницький) і християнський. Другий період є більш дослідженим, тому його, хоч і досить умовно, можна членувати на окремі етапи:

1. Конфесійний стиль у дохристиянський період витворення (від найдавніших часів до IX ст..)

2. Конфесійний стиль початкового етапу (IX-XIII ст..) (давньокиївська доба)

3. Конфесійний стиль кінця XIV – до кінця XVII ст..(доба Реформації)

4. Конфесійний стиль другої половини XIX – 20-х років XX ст..(доба чергування періодів національного піднесення із суворими заборонами всього українського)

5. Конфесійний стиль 30-80-х років XX ст.. (доба застою, діаспорний етап)

6. Конфесійний стиль 90-х років XX ст..(доба нового відродження).

Спочатку конфесійний стиль функціонував переважно в одній зі своїх форм – усній. Не піддавався стиль і науковому обстеженню, про що свідчить відсутність його в класифікаціях, а в лексикографічних джерелах елементи функціонального різновиду фіксувалися, як правило, з позначкою «застаріле».

Робота з опорною таблицею «Особливості конфесійного стилю»

Сфера використання	Призначення	Основні засоби	Особливості стилю	Види творів, у яких стиль реалізується
релігія та церква	обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства	суто церковна термінологія, слова-символи, непрямий порядок слів у реченні і словосполученні, значна кількість метафор, алегорій, порівнянь.	небуденна урочистість, піднесеність	релігійні відправи, проповіді,молитви, Біблія, церковні книги, молитовники, требники.

Основні ознаки конфесійного (сакрального) стилю:

• серед лексико-семантичних груп типовими є слова для найменування Бога та явищ потойбічного світу, стосунків людини і Бога;

• велика кількість запозичень із старослов’янської мови: благословення, прах, возвістити;

• широко представлена синонімія: ласка, милосердя, непорочна, пречиста;

• використання перифразів*: сіль землі;

• використання слів із протилежним значенням;

• інверсійний* порядок слів;

• поширені повтори слів;

• використання епітетів, порівнянь, метафор, алегорій, символів, слів/виразів із переносним значенням.

Перифраз (перифраза) (від гр. – описовий вираз) - називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означенням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки [7; 156].

Інверсія – порушення звичайного порядку слів [7; 80].

У сучасному конфесійному стилі особливо поширені такі старослов’янізми:

а) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро: благовоління, благодать, благословення, боголюбивий, Богородиця, богослов, добросердя, доброчесність,доброчинець;

б) слова з префіксами воз-, пре-, пред-, со-, воз: возвістити, вознести, премилостивий, премудрий, пренепорочна, пресвята, собор, согрішити, сотворити та под.;

в) слова із суфіксами – ство, -тва, -тель: божество, священство, молитва, вседержитель, покровитель, спаситель, хоронитель;

г) слова з є, ю на початку відповідно до східнослов’янських о, у: єдиний, юродивий;

д) слова зі сполученням жд: нужденний, страждати, утверждати.

Отже, старослов’янізми є мовною ознакою конфесійного стилю.