Судомні синдром
Судомний синдром - одне з найбільш грізних ускладнень нейротоксикозу, підвищення внутрішньочерепного тиску і набряку мозку.
Етіологія і патогенез. Судоми обумовлені дією на нервову систему різних шкідливих факторів. Найчастіше судоми виникають при гострих вірусних інфекціях, травмах, порушеннях обміну речовин, менінгітах, енцефалітах, порушення мозкового кровообігу, коматозних станах, як неспецифічна реакція нервової системи на вакцинацію.
При гострих нейроінфекціях (токсикоз, азотемія) судомний синдром є проявом загальномозкових порушень, внутрішньочерепної гіпертензії і набряку мозку. Часто такі стани виникають на тлі гіпертермії. Судоми спостерігаються при епілепсії, токсоплазмозі, пухлин головного мозку, дії психічних факторів, внаслідок травм, опіків, отруєнь. Причиною виникнення судом можуть бути розлади обміну речовин (гіпоглікемія, ацидоз, гіпонатріємія, зневоднення), порушення функції ендокринних органів (недостатність надниркових залоз, порушення функції гіпофіза), артеріальна гіпертензія. При спазмофілії судоми обумовлені гипокальциемией. Судомні напади можуть розвинутися внаслідок ущільнення мозкової тканини за рахунок крововиливу в мозок або подальшого розвитку спайок, гліозу, як наслідок склерозирующего процесу.
У новонароджених до судом можуть призвести асфіксія, гемолітична хвороба, вроджені дефекти розвитку ЦНС. У дітей раннього віку морфологічна і функціональна незрілість мозку обумовлюють низький поріг збудливості ЦНС і її схильність до дифузним реакцій. Цьому також сприяють вікова гідрофільність тканини мозку і підвищена судинна проникність.
Клінічна картина. Клінічні прояви судомного синдрому дуже характерні. Дитина раптово втрачає контакт з оточуючими, погляд стає блукаючим, очні яблука спочатку плавають, а потім фіксуються вгору або убік. Голова закинута, руки згинаються в кистях і ліктях, ноги витягуються, щелепи замикаються. Можливо прикушення мови. Дихання і пульс сповільнюються, може наступити зупинка дихання. Судоми завжди загрожують життю хворого.
Умовно судомні стани можна розділити на епілептичні (істинні) і неепілептіческіе (неспецифічні, вторинні, симптоматичні).
Епілептичні напади (пароксизми) відрізняються вираженою симптоматикою. Поряд з психомоторними і вегетативними розладами в клінічній картині домінують тоніко-клонічні судоми. Більш складні для діагностики малі напади, які характеризуються
різноманітними зовнішніми проявами - кивками, посмикуванням і закидання голови і т. д.
Неепілептіческіе судомні напади при різних захворюваннях у дітей також відрізняються один від одного. Судоми бувають генералізовані та локальні, одноразові і серійні, клонічні і тонічні. Клонічні судоми характеризуються повторним скороченням і розслабленням окремих груп м'язів, тонічні - тривалою напругою м'язів, переважно в разгибательной позі (вимушене положення); клоніко-тонічні судоми - періодична зміна тонічної і клонической фаз. Часті некупирующемся судоми переходять в судомний статус - особливо несприятливий стан у хворих дітей.
Для уточнення діагнозу при судомах у дітей потрібне екстрене лабораторне визначення рівня глюкози, кальцію, магнію, натрію, бікарбонатів, азоту сечовини, креатиніну, білірубіну в крові, газового складу артеріальної крові. З метою виявлення нейроінфекції або крововиливу проводять люмбальную пункцію.
Лікування. Незалежно від причини судомного синдрому невідкладну допомогу починають із загальних заходів: забезпечення доступу свіжого повітря, аспірація слизу з верхніх дихальних шляхів, запобігання западання язика, фізичні методи охолодження при гіпертермії, достатня оксигенація, відновлення дихальної та серцевої діяльності. Вирішується питання про госпіталізацію дитини та місце лікування (відділення неврології, інфекційне, палата інтенсивної терапії).
Для купірування судомного синдрому застосовують седуксен (реланіум, діазепам, сибазон, валіум) внутрішньом'язово або внутрішньовенно в 10% розчині глюкози або ізотонічному розчині хлориду натрію в дозі 0,3 - 0,5 мг / кг, у важких випадках до 2,5-5 , 0 мг / кг. Разова доза для дітей у віці до 3 міс становить 0,5 мл 0,5% розчину, у віці від 3 місяців до 1 року - 0,5 - 1,0 мл, від 3 до 6 років - 1,0-1, 5 мл, для дітей шкільного віку - 2-3 мл. При некупирующемся судомах введення препарату в тій же дозі можна повторити через 2-3 ч. Седуксен можна комбінувати з натрію оксибутиратом в дозі 70-100-150 мг / кг внутрішньовенно струминно або крапельно в ізотонічному розчині натрію хлориду або 5% розчині глюкози. При некупирующемся судомах показано проведення барбітурової наркозу: гексенал або натрію тіопентал у вигляді 0,5-1,0% розчин вводять внутрішньовенно повільно в 5% розчині глюкози по 3-5-10 мл (40-50 мг / рік життя). Можливо введення міорелаксантів (лістенон, тубарін) з подальшим переведенням на ШВЛ.
Обов'язковою умовою при судомному синдромі є проведення дегідратаціонноі терапії: сульфат магнію вводиться внутрішньом'язово у вигляді 25% розчину з розрахунку 1 мл на рік життя дитини; лазикс (фуросемід) вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово в дозі 3 - 5 мг / кг маси тіла на добу; осмодиуретики (манітол, сорбітол) вводять з розрахунку 5-10 мл / кг; застосовують концентровані розчини плазми, альбумін.
Додатково призначають фенобарбітал в дозі 1 мг / кг 3 рази на добу або комбінацію фенобарбіталу з дифеніном у сумарній дозі 1 мг / кг 3 рази на день, які при неможливості ковтання вводять через зонд.
Якщо ці заходи безуспішні, виробляють люмбальную пункцію з повільним виведенням 5-10 мл цереброспінальної рідини.
При тонічних судомах і стовбурової симптоматиці через загрозу вклинювання стовбура мозку у великий потиличний отвір люмбальна пункція протипоказана.
При судомному статусі додатково призначають глюкокортикоїди (преднізолон в дозі до 10 мг / кг), оксигенотерапію, гіпербаричну оксигенацію, проводять корекцію метаболічних порушень, відновлюють гемодинаміку.
У післянападовому період показаний пірацетам у великих дозах внутрішньовенно або через рот: дітям до 3 років - 3 г, старше 5 років - до 5-10 г на добу. При відсутності судом в більш пізні терміни призначають церебролізин, енцефабол, аминалон, токоферол, аскорбінову кислоту, седативні, загальнозміцнюючі засоби, вітаміни групи В. Дитина з судорожним синдромом тривалий час повинен спостерігатися педіатром і невропатологом.
Прогноз. Від тривалості судомного синдрому залежать найближчий і віддалений періоди захворювання. У грудному віці велика небезпека летального результату, якщо судоми носять важкий характер і мають безперервно рецидивуючий перебіг.
Непритомність (Syncope) - найбільш легка форма гострої судинної недостатності. Причина непритомності - гостре недокрів'я мозку в результаті порушення нейро-гуморальної регуляції судинного тонусу. Непритомність виражається у раптово наступила нудоти, запаморочення, слабкості та втрати свідомості. Непритомний стан буває короткочасним. Воно викликається звичайно який-небудь неглибокої причиною (переляк, задуха, перевтома, порушення режиму харчування, схильність до нейроциркуляторних розладів і т. п.). Непритомність супроводжується значним зблідненням і похолоданням шкірних покривів, похолоданням кінцівок. Дихання уповільнене, поверхневе. Спостерігається гостре падіння артеріального тиску, пульс рідкий, малий, слабкого наповнення і напруги. Тони серця глухі.
Лікування. При непритомності хворому необхідно надати горизонтальне положення з низько опущеною головою для поліпшення мозкового кровообігу. Треба звільнити шию і груди від одягу; для роздратування рецепторів шкіри обприскують тіло холодною водою, застосовують розтирання тіла, дають вдихати нашатирний спирт. При тривалому непритомності показано штучне дихання. Для впливу на судиноруховий центр призначають ін'єкції кофеїну і камфори. Непритомність може повторитися і тому, після того як хворий прийшов до тями, його треба укласти в ліжко.