2.6. Андрогіни – справжні чоловіки та жінки. Які вони?

Якими є справжні чоловіки та справжні жінки? Відповідь на це запитання дуже заангажована традиціями, звичаями, які панують у певному соціальному оточенні. Відмінність у психології статей часто роздмухує полум’я війни статей, в якому не має і не може бути переможених і переможців. То, можли­во, потрібно по-іншому ще змалечку виховувати чоловіків та жінок? Якими саме і як саме? Можливо, варто повернутися до роздільного навчання за статями, готуючи жінок до кар’єри “мами”, а чоловіків – до голови родини?

Цікавий формуючий експеримент поставило саме життя. Американські психологи проводили спостереження за особливостями статеворольового розвитку хлопчиків та дівчаток, які виховувалися домогосподарками – безробітними татами, бо мами в цих сім’ях мусили ходити на роботу і заробляти гроші. До якого висновку дійшли вчені? Що відрізняло дітей, які перебували під опікою тат? Насамперед, статеві відмінності у заняттях, інтересах, уміннях та навичках синів та дочок були не такими очевидними, як при традиційному вихованні. Як хлопчики, так і дівчатка гралися однаково як ляльками, так і з технікою. Хлопчики семи-десяти років уже були добрими господарями в домі, полюбляли хатню роботу, прибирання, приготування їжі і багато чого вміли робити по догляду за братиками і сестричками. Отож, хлопчики аж ніяк не втратили своїх чоловічих якостей, а дівчатка – жіночих, проте і ті, й інші збагатилися вміннями та навичками, які традиційно вважаються притаманними протилежній статі. У виграші виявились усі – і дорослі, й діти.

Багатовікова диференціація психології статей: світ чоловіків – предметно-інструментальний, світ жінок – емоційно-регулюючий – продов-жує панувати в загальноприйнятих поглядах на призначення статей у сім'ї та суспільстві. Чи відповідає психологія чоловіків та жінок вимогам сучасної сім’ї, чи не входить вона в суперечність з партнерством статей? Щоб з’ясувати це питання, варто порівняти нормативні засади статеворольової поведінки у сім’ї, яка відходить у минуле та сім’ї, що приходить їй на зміну.

Сім’я

Домінаторна Партнерська

1. Нерівномірний розподіл 1. Авторитет кожного, кооператив-

влади, зловживання нею не використання влади

2. Керівництво, базоване 2. Керівництво, базоване на авто-

на силі ритеті

3. Ригідність статевих ролей 3. Взаємозамінність статевих ролей

4. Статевотипізовані родинні 4. Гнучкість розподілу сімейних обов’яз- обов’язки та статева сегрегація ків та видів діяльності, подільність діяльності з відповідним інтересів

розмежуванням інтересів

5. Суворі правила родинного 5. Лабільність правил родинного

життя життя

6. Деструктивний спосіб роз- 6. Конструктивний спосіб розв’язан-

в’язання конфліктів ня суперечок

7. Невдачі та помилки прихову- 7. Невдачі та помилки не приховуються, ються, засуджуються, зазнають обговорюються без дорікань, проща-

обструкції, довго пригадуються ються, забуваються

8. Відсутність поваги до приватних 8. Повага до приватних справ,

справ, особистих таємниць, то- особистих таємниць, невтручан-

тальна підконтрольність пове- ня в інтимний світ без запрошен-

дінки ня

9. Почуття незахищеності, підпо- 9. Сприйняття сім’ї як найбезпечнішого

рядкованості, самотності, пере- місця, де набувається впевненість

живання почуття провини, три- у собі, зникають сумніви, тривожність,

вожності, депресії підвищується настрій

10. Закритість сімейного життя, 10. Відкритість сімейного життя

подружніх стосунків від сус- для соціуму, активне включен-

пільного життя ня подружжя в суспільне життя

11. Виховання дітей в умовах 11. Виховання в умовах розширен-

гіперконтролю, підпорядко- ня автономії дитини, її повно-

ваності і звітності, слухняності правної участі в прийнятті ко-

лективних рішень та самовиз-

начення

Чи можливе творення партнерської сім’ї на засадах психологічної нерівності чоловіка та жінки? Що легше чоловікові – вчитися будувати подружні стосунки на засадах паритетності, дружби чи на безумовному підпорядкуванні дружини своїй волі? Що легше жінці – жити з чоловіком як за кам’яним муром, знаючи, що за тебе розв’яжуть усі проблеми, чи брати відповідальність й на себе, ставати творцем власної долі?

Практика показує, що переважна більшість чоловіків та жінок різного віку та стажу подружнього життя орієнтовані на партнерські стосунки як у шлюбі, так і поза ним, проте тільки одиниці можуть сказати, що такі взаємини їм вдалося побудувати на практиці. Проте певні зрушення вже є. Американський соціолог П.Босс та російський Т.А.Гурко*, зазначають, що

зіставлення рольових очікувань та розподіл ролей у сучасних сім’ях демонструє їхню значну трансформацію порівняно з традиційною моделлю. Водночас егалітаризація сімейних ролей значно відстає від зростаючої активності жінок у соціальній сфері ( виділено авторами).

* П.Босс, Т.А.Гурко. Отношения мужчин и женщин в браке // Семья на пороге третьего тысячелетия. – М.: Центр общечеловеческих ценностей,1995. – С.35-89.

Найпоширенішою є точка зору, що чоловіки та жінки мають виконувати взаємопротилежні, комплементарні, тобто взаємо-доповнюючі ролі. Звідси й традиційна система відмінностей ролей чоловіків і жінок та зумовлених ними очікувань визначалася як протилежністю їхніх фізичних та психологічних властивостей (він – сильний, вона – слабка; він – загартований, вона – хирлява; він – самостійний, вона – залежна тощо), так і їхньою ієрархічністю. Тобто нормативи поведінки ідеальної жінки конструювалися з точки зору підлеглості, підпорядкованості чоловічим. Домінування чоловіка відбувається на фоні опозиції чоловік – жінка. Позитивний герой популярного свого часу фільму говорить так: “Захищати та приймати рішення – це чоловіча справа, це природньо для чоловіка і не варто його за це хвалити. Це все одно, що хвалити жінку за добре зварений обід”.

Як ця теза проявляється на практиці? Приблизно так, як часто пишуть жінки: “я слабка – він сильний, я думаю лише про домашнє господарство, він його забезпечує фінансово, він керує, вказує, я виконую, прислухаюся” тощо.

Тривалий час ідея комплементарності втілювалася у змісті статевого виховання хлопчиків та дівчаток. Ще й досі у наших школах викладається предмет для дівчаток “Обслуговуюча праця”. На цих уроках дівчаток навчають крою та шиття, як приготувати їжу, премудростей виконання побутових справ. А що ж хлопці? Їх свідомо усувають від “жіночих” занять і займають “суто чоловічими” – майструван­ням, ремонтуванням, рихтуванням, конструюванням. Подібних прикладів у статевому вихованні хлопчиків та дівчаток можна навести чимало. Всі вони базуються на поглядах щодо маскулінних та фемінних якостей як двох полюсів однієї лінії, середи­ну якої займають психологічно нейтральні людські якості.

Про поділ і розшарування особистісних якостей на чоловічі та жіночі, як на полюсах уявної прямої лінії, вже не ра­з говорилося. Сильна стать – відповідні риси чоловіків: наполегливість, сила волі, рішучість, сміливість, уміння керувати іншими, упевненість у собі тощо. Що ж стосується особливостей характеру жінок, то вони, по-перше, мають доповню­вати ті, яких не вистачає сильній статі, по-друге, підкорятися їй. Тобто жіночість за традиційного розпо­ділу ролей розуміють не тільки як схильність до служіння, опікування, догляду, як емоційну чутливість, навіюваність, чуйність, відданість, самопожертву, а йі як приниженість, покірливість, заляканість, слабкість волі, несміливість, невміння керу-вати іншими, невпевненість у собі тощо. Саме таке полюсне та підпорядковане розведення жіночості та чоловічості відповідає традиційному розподілу ролей, притаманному патріархальній родині, в якій володарює чоловік, а жінка прислуговує главі сім’ї.

Маскулінність-фемінність як полярні приписи соціостатевої поведін-ки слу­гували провідним, жорстким орієнтиром, диктатом засвоєння статевої ролі у більшості етнокультур протягом століть. З розвитком капіталізму жіноцтво дедалі більше включалося у процес суспільного виробництва, який, у свою чергу, вимагав від нього якостей, раніше притаманних тільки сильній статі, чоловічій психології. Щоб справлятися з новим колом профе-сійних обов’язків та соціальних функцій, жінка здобувала освіту, вчилася брати на себе відповідальність, бути цілеспрямованою, енергійною, не втрачати самовладання в кризових ситуаціях, набувала лідерських задатків тощо. У свою чергу, утвердження партнерських стосунків з жінкою розвивали жіноче начало в психології чоловіків, ослаблюючи їхнє домінування над слабкою статтю.

Чи ставали при цьому жінки мужоподібними, а чоловіки, яких дедалі більше тіснили на своїх робочих місцях представниці слабкої статі, фемінними? Вихована на традиційних ролях жінка, зіткнувшись з необхідністю брати участь у суспільній праці, подекуди почала імітувати чоловічу рольову поведінку, відмовляючись від традиційно фемінної. Проте здебільшого вирівнювання соціальних позицій жінки позитивно позначилося на змі­нах її психології, на збагаченні статевотипових її якостей тими, які були властиві сильній статі. Силі волі, самовладанню чоловіка не стали на заваді такі якості, як дбайливість, турботливість, співчутливість, ніжність. У свою чергу, жінка не втратила своїх “сердечних” рис, великодушності через набуття організаторських якостей, уміння обстоювати власні переконання.

То ж процес набуття нових соціальних ролей статями, розширення спектра їхньої діяльності йшов паралельно з їхнім особистісним зростанням, піднесенням свідомості, набуттям індивідом тих психологічних властивостей, які допомагали йому ставати самодостатньою людиною. Так було покладено початок розвитку нових моделей статеворольової поведін-ки, яку в 70-х роках XX століття назвали андрогінною (від лат.andro – чоловік та gyn – жінка). Для наочності її мож­на графічно показати векторною лінією, підйом якої збігається з одночасним зростанням показників маскулінності – фемінності.

Фемінність

60

50 андрогінність

40

30

20

10

0 10 20 30 40 50 60

Маскулінність

Андрогінність – це не протиставлення жіночості та мужності, а їхня інтеграція, їхня двоєдиність. Андрогінність стирає відмінності між чоловічим та жіночим, зумовлені їхніми соціокультурними моделями. Сімона де Бовуар вбачає в здатності дівчаток виконувати хлопчачі функції, а хлопчиків – дівчачі можливості для багатовимірної інтеграції особистості, відновлення цілісної особистості, подолання дихотомізму, дуалізму. Не випадково, що V шкалу тесту MMPI, яка була побудована на полюсності чоловічої та жіночої психології, в його удосконаленому, другому варіанті замінили на принципово інший перелік якостей, за якими тепер діагностують не маскулінність-фемінність, а такі. Приміром, психічні розлади, як булімію та анорексію.

Отож, модель андрогінної поведінки виявилася найефективнішою у функціонуванні егалітарної сім'ї та забезпеченні партнерських міжстатевих взаємин.

Андрогінність – це відповідь на типове запитання батьків, на кшталт: “Що вийде з хлопчика, якщо не припиняти його спроби гратись також і в дівчачі ігри?”; або “Чи можна хлопчикам дозволяти виявляти свої ніжні почуття так само, як і дівчаткам? Чи не стануть хлопчики від таких “телячих ніжностей” менш мужніми?” тощо. Подібних запитань можна навести чимало й щодо статевого виховання дівчаток.

Що з приводу андрогінної особистості говорить психологічна наука? Конкретні психоло­гічні обстеження студентів на предмет розвитку в них фемінних, маскулінних та андрогінних якостей показують, що навіть серед цієї частини молоді, яка відзначається найбільшим демократизмом міжстатевих стосунків, андрогінних особистостей як серед юна­ків, так і дівчат не так уже й багато, – приблизно 32% та 27% відповідно. Статевотипізованих особистостей, тобто фемінних дівчат та маскулінних хлопців – 32% та 34% відповідно. Зовсім малою (3-5%) виявилась частка маскулінних дівчат та фемінних чоловіків. Решта студентства більше орієнтована на психологічно не­йтральні якості або на статево невідповідні риси – фемінних чоловіків 8%, маскулінних дівчат 14% (за даними Дж. Спенса та Р.Хілмрейха із університету Тексиса).

Цікавими виявились результати досліджень професійних, педагогічних, подружніх та інших особистісних властивостей чоловіків та жінок, у яких були діагностовані статевовідповідні, тобто яскраво фемінні, маскулінні та андрогінні властивості. Забігаючи наперед, відразу ж зазначимо, що андрогіни виявлялися психологічно досконалішими, успішнішими у різних сферах діяльності. Досить сказати, що андрогінні якості пов'язані з високою самооцінкою, самоповагою, з позитивною концепцією Я. Задоволення від шлюбу вище, якщо і чоловік, і дружина є андрогінними особистостями.

Ще в 70-ті роки психологів з колишньої НДР зацікавили психологічні портрети жі­нок, які поєднували материнство із суспільною працею, і тих, хто присвячували своє життя дому, вихованню дітей. Виявилося, що серед домогосподарок було чимало фемінних жінок і досить мало андрогінних та маскулінних. Серед працю­ючих андрогінних та маскулінних жінок значно більше, ніж фемінних. “Хто з них щасливіший?”– зацікавилися вчені. Здавалося б, домогос­подарки. Жодних тобі виробничих проблем, труднощів з поєднанням домашніх клопотів та роботи. А виявилося навпаки. Саме жінки, які мали подвійну зайнятість, продемострували більше задоволенням життям у цілому та сексуаль­ними стосунками, зокрема. Вони були менш тривожними, ніж домогосподарки, мали значно вищу само­оцінку та менше проблем у вихованні дітей.

Чим досягалося таке благополуччя? Подвійною зайнятістю? А може, вчені лукавили? Подвійна зайнятість не йшла жінці на благо, стверджували дослідники. Проте досвід виконання функціональних обов’язків на будь-якій посаді не проходив марно для особистості жінки, бо розвивав різні грані її Я, допомагав бачити себе не тільки хатньою робітницею, а й людиною, здатною бути впевненою у своїх можливостях, незаком-плексованою, компетентною у спілкуванні з чоловіком та оточенням, сильною в обстоюванні прав власних дітей, внутрішньо вільною від забобонів та пересудів.

Дослідження американських психологів показали переваги у психологічному плані жінок та чоловіків, які були андрогінними особистостями, над статевотипізованими індивідами у різних сферах людського буття.

Так, в одному експерименті з “підсадними качками” американські психологи перевіряли людей з різними типами статеворольової поведінки на вияв конформізму. Всім учасникам експерименту продемонстрували мультфільми - смішні і не зовсім – і запропонували оцінити їх за ступенем гумору. При цьому роль “підсадних качок” зводилася до того, щоб чинити психологічний тиск на думку досліджуваного. Останній, наприклад, висловлював свою думку, а всі навколо “одностайно” висловлювали свою оцінку, завжди протилежну. З’ясувалося, що найлегше було нав’язувати свою точку зору фемінним індивідам, найважче – андрогінним та маскулінним жінкам та чоловікам.

В іншому досліді до чоловіків та жінок з різними статеворольовими якостями зверталися за психологічною допомогою люди, що потерпіли в різних інцидентах. Хто ж виявився найбільш продуктивним “психологом”? Саме андрогінний тип особистості,оскільки такі чоловіки та жінки були здатними водночас і до прояву співчуття та співпереживання потерпілим, і до виявлення сили духу та впевненості у своїх порадах та настановах. Фемінним індивідам бра­кувало саме здатності до навіювання, переконання, а маскулінним так і не вдалося завоювати серця та довіру клієн­тів. На заваді фемінних особистостей майже завжди ставала висока три­вожність та невпевненість у собі, а маскулінних – брак емпатії, співпереживання та здатнос­ті до емоційної опіки та підтримки.

Останнім часом оприлюднено результати тривалих психологічних досліджень американських психологів. Об'єктами таких лонгитюдних обстежень були майже дорослі жінки, які виховувались андрогінними татами. Виявилося, що в успішності професійної кар'єри цих жінок, їхньому умінні будувати партнерські стосунки з особами протилежної статі, вирішальну роль відіграли не матері, а батьки, які сприяли формуванню такої структури Я своїх доньок, що характеризується однаково високими показниками як жіночих, так і чоловічих якостей. Андрогінний батько дедалі більше стає героєм кіноекрану. Згадаймо італійського кіноактора Плачидо Домінго, який грав типово чоловічу роль поліцейського у телесеріалі “Спрут”. Чи не є виявом андрогінності його радість і теплота привітання підлітка-доньки, коли йому повідомили, що вона переходить межу дитинства і стає жінкою?

Чимало сучасних, успішних у бізнесі чи інших видах власної справи, українок саме завдяки дружбі з батьком зуміли реалізувати потенціал Я. Одна з таких молодих жінок пригадує, що перший досвід громадської активності їй допоміг набути батько, який обговорював з нею міжнародні події, першим благословив її участь у голодуванні студентів на знак протесту проти дій уряду.

Чоловіки та жінки, він та вона – два світи, дві протилежні половинки. Існує повір’я, що у далекому минулому люди були двостатевими, чотири-рукими та чотириногими істотами. Завдяки поєднанню полярних власти-востей ці андрогінні істоти виявляли таку мудрість та гнучкість пове-дінки, що викликали заздрість і розгнівали богів: “Як може бути, - обурювались боги, щоб люди виявилися сильнішими за нас?” І на спільній раді вирішили покарати людей. Зевс розділив їх на­впіл, і попросив Аполлона зробити сліди цієї “хірургічної операції” непомітною зовні… З тих часів він та вона як половинки цілого шукають одне одного, і коли знахо­дять, то подвоюють свою життєздатність, відновлюють свою цілісність і могутність. Тому, мабуть, чоловіки і жінки, як і ці міфологічні істоти, мандрують по світу недосконалими, маючи чимало недоліків, бо не вистачає їм якостей протилежної статі. Вони мріють знайти таку людину, з якою знову зможуть стати цілісними натурами.

Психологи продовжили цю легенду та придумали їй інший кінець. Виховуючи дітей за принципом “або-або”, ми прирікаємо хлопчиків та дівчаток – майбутніх чоловіків та жінок – на вічні пошуки цілісності Я. Якщо ж їх вчать приймати власну статеву належність, тобто готують до виконання детермінованих природою ролей, і водночас допомагають засвоїти все те, що притаманне соціальним ролям іншої статі (наприклад, дівчаткам – вирости здоровими жінками, здатними народити здорову дитину та виховати її), і водночас виховувати у собі мужні риси характеру, фізичну витривалість, здатність постояти за себе, то тим самим створюються передумови для максимального особистісного розвитку та повноцінної реалізації в суспільстві незалежно від статевої належності. То ж справжні чоловіки та жінки є андрогінними особистостями. Партнерство, співробітництво з особами іншої статі на рівних формує самодостатніх чоловіків та жінок.

Відомо, що статеворольові упередження, нав’язані в дитячі роки, визначають особистісні диспозиції у подальшому житті. Жертвами стереотипізованих уявлень про “слабку” та “сильну” статі стають не лише жінки, а й чоловіки, адже орієнтація на статевотипізовані моделі поведінки вдвічі звужує простір особистісного розвитку, обмежує сфери індивідуальної самореалізації можливостей людини. Не випадково Сімона де Бовуар у своїй книзі “Друга стать” зазначала: “Навіть найкращий вихователь не зможе сьогодні сформувати окрему “людську істоту жіночої статі”, котра б точно відповідала “людській істоті чоловічої статі”: дівчина, вихована, як хлопець, відчує свою винятковість і таким чином зазнає нового різновиду окремішності…Отож, якщо в суспільстві нарешті запанує реальна рівність статей, то ця рівність закріпиться по-новому і в кожному індивідуумі”. *

На фоні демократичних прикмет, що з’явилися на рубежі тисячоліть, учені відмічають перші плоди еволюційних змін статевих ролей у сім’ї та суспільстві. Від старої схеми: чоловік – добувач, годувальник, дружина – господиня, сім’я перейшла до взаємозамінності статевих ролей, а отже, її життя сповнилося новим змістом спілкування. Таким чином, з економічного осередку сім’я перетворюється на психологічний, побудований на угодах, взаєморозумінні, спільності структур свідомості, подружніх цінностей. Психологи вбачають у цьому вирішальний показник стабільності сім’ї. Американський соціолог, професор П.Босс стверджує, наприклад, що чим менша сегрегація статевих ролей у сім’ї, тим вищий сексуальний інтерес чоловіка та жінки. Як зазначає І.С.Кон, сьогодні статевіролі в сім’ї, в тому числі й батьківські, оцінюються вже з інших позицій, коли акцент робиться на універсалізацію статевих ролей. Цікаво, що першими відгукнулися на нові вимоги поведінки саме жінки; чоловіки (юнаки) згідно з численними психологічними дослідженнями більше орієнтовані на типові моделі статевої диференціації. І це не випадково, адже традиційні чоловічі ролі надають їм чимало переваг перед слабкою статтю. На фоні вирівнювання соціальних ролей все ж забезпечення функції сім’ї покладене у більшості на плечі жінок.життя в статі неможливе без взаємин з протилежною статтю. Навіть легендарні амазонки постійно відчували віртуальну реальність сусідства чоловіків. *Сімона де Бовуар. Друга стать.– У 2-т.- К.: Основи, 1994-1995. – С.384.

Якщо сприймаєш особу іншої статі як протилежність собі, якщо перебуваєш у полоні ілюзій та стереотипів щодо партнера та щодо себе, то ризикуєш наразитися на чимало проблем і труднощів у виборі професії, друзів, шлюбного партнера, побудови сімейного життя та виховання дітей. То ж андрогінності, універсалізації статевих ролей немає альтернатив.