5.1. Гомосексуальність: міфи і реальність

– Ви бачили оту солодку парочку?

– Ну то й що?

– А те, що вони не просто так ходять!

– А як?

– Вони, е -е - м, як чоловік і жінка. Зрозуміли? Ну, їх ще “голубими” називають.

– Ой, що ж то буде. Світ перевернувся!

( Із розмови бабусь біля під’їзду)

Поняття гомосексуальність та його синоніми: гомофілія, гомоеро-тизм, дедалі більше входять до активного словникового вжитку. Віддаючи перевагу статевоспіввіднесеним поняттям, кажуть ще геї або лесбійки.

Гомосексуальність (homo у перекладі з грецької – тотожний, подіб-ний) – сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний кон-такт з нею. Останнє є провідним критерієм у діагностиці гомосексуаль-ності, яка досить часто є проблематичною.

Чи можна вважати поцілунки й теплі обійми двох приятелів виявом їхніх гомосексуальних нахилів? Якщо, наприклад, 16-річній юнці подобається подруга по спортивній команді, яку вона іноді цілує та обнімає, відчуваючи при цьому сексуальне збудження, то чи гомосексуальна вона особистість? Або, наприклад, якщо в житті людини був один або навіть кілька сексуальних контактів з особами своєї статі, але всі решта – гетеросексуальні, то чи є це свідченням гомосексу-альності? Або, якщо він або вона мали або мають одностатеві контакти, проте в оцінці власних сексуальних орієнтацій відмежовуються від них як від випадкових, то чи визначається така поведінка як гомосексуальна ? А як характеризувати гомосексуальні ігри дошкільнят?

У діагностиці гомосексуальної поведінки доводиться розв’язувати багато питань щодо тривалості, частоти обставин контактів, віку людини та ін.

До середини минулого століття терміна гомосексуальність не існувало. Лише 1869 року угорський лікар Керол Марія Бенкерт, відомий під псевдонімом Кертбері, ввів його до лексикону практичної медицини, щоб створити нейтральний термін для оцінки нестандартної поведінки чоловіків та жінок.

Щоб підкреслити базові характеристики поведінки гомосексуальних індивідів, а саме: тривалість сексуальної орієнтації, здатність закохуватися та підтримувати інтимно – генітальні стосунки з людьми тотожної статі, відомий американський фахівець з питань психології сексуальності John Money (12) на початку 80-х років запропонував застосовувати термін гомосексуалізм. Гомосексологія як галузь сексологічної науки почала інтенсивно розвиватися у 50–70-ті роки у США, і поштовхом до цього стала активізація громадсько-політичних рухів за права сексуальних меншин та прояви сексуального лібералізму в мас-медіа після гучних сутичок американської поліції з геями у відомому на той часі барі “голубих” Stonewall Inn в одному з районів Нью Йорка.

Про значення руху “Сила геїв” для масового усвідомлення проблеми гомосексуальності автори відомої книги “Інтимні справи: історія сексуаль-ності в Америці” John D’ Emilio та Etell B. Freedman писали: “Протягом 1950-60-х років гомосексуальна субкультура продовжувала розвиватись, створюючи умови, в яких гомосексуали мали змогу сформувати групову свідомість. Послаблення заборон щодо суспільного обговорення гомосексу-альності, широко розповсюджене переслідування поліцією, а також напо-леглива робота невеликого гуртка пре-Stonewall-ських активістів допо-могли багатьом геям та лесбійкам відгукнутися на гасло про “Силу гомо-сексуалів”. Зняття у 60-х роках табу на висвітлення сексуальних питань у пресі дало змогу привернути увагу й до гомосексуальності” (9, с.319).

Чи є гомосексуалізм психічним розладом?

У першому виданні DSM*, датованому 1952 роком, гомосексуальна поведінка розцінювалася як прояв психічного відхилення. І, водночас, нор-мою вважалося те, що відбувалося між двома дорослими протилежної статі за обопільною згодою. Проте вже на той час чимало психологічних дослід-жень засвідчувало цілковиту психічну норму гомосексуальних індивідів. На спеціальній сесії Американської психіатричної асоціації лікарі Bieber та Socarides трактували гомосексуалізм як розлад, що витікає з порушених сімейних стосунків та дисгармонії гетеросексуальних контактів. Проте орієнтацію на гетеросексуальність як єдину психологічну норму не було підтримано і вже з другого випуску DSM гомосексуалізм був вилучений з переліку відхилень.

15 грудня 1973 року було поставлено крапку у тривалих дискусіях спеціалістів. Американська асоціація психіатрів ухвалила не вважати порушення сексуальних орієнтацій психічним відхиленням. Сам термін сексуальний розлад почали застосовувати лише до тих людей, які вислов-

*DSM – Міжнародний довідник з діагностичних критеріїв психічних та поведінкових розладів.

лювали бажання змінити гомосексуальні нахили на гетеросексуальні, оскільки переживали “стійкий і виражений неспокій щодо власної сек-суальної орієнтації”(2, с.169).

Таким чином, якщо гомосексуальні орієнтації виступають джерелом особистісного неблагополуччя, а відсутність або слабкість гетеросексуаль-ного збудження стає перешкодою на шляху встановлення бажаних стосун-ків з іншою статтю, цю симптоматику класифікують як его-дистонічний гомосексуалізм (тобто такий, що зумовлений слабкістю особистості). Підкреслимо: у наступних виданнях DSM зазначалося, що саме суспіль-ство нерідко підштовхує до его-дистонічної діяльності, оскільки існуван-ня певних установок та соціальних стандартів, тиск на людину викликають бажання бути схожими на інших, мати дітей, сім’ю, словом, “бути, як усі нормальні люди”.