2.3 Соціально-моральна проблема можливості „нормального” кохання та шлюбу селянки й дворянина в повісті “Щира любов”

1839 року в перекладі самого автора повість під назвою „Вот любовь” була уперше надрукована в петербурзькому журналі „Современник”. У ній було щасливе закінчення: головна героїня Галочка, відмовившись від шлюбу з дворянином, одру­жилась із батьковим наймитом, мала дітей і була задоволена життям.

Однак редактор журналу П. Плетньов у листі до Квітки зробив зауваження, що образу Галочки бракує життєвих рис. Квітка пояснив: йому не хотілось, щоб Галочка була дуже подібна до Марусі з однойменної повісті.

Зав'язалась невелика дискусія, в якій Г. Квітка і його дружина Ганна Григорі­вна обстоювали таку кінцівку повісті, стверджуючи, що Галочка „істота земна”, що навіть є люди, які знали її, про її дивовижну красу й великий розум збереглись на­родні перекази та пісні. В листі до Плетньова від 4 жовтня 1939 року Квітка по­відомляв, що його відвідала ціла депутація читачів, яка висловила подяку за те, що пише „по-нашому”, і повідомили деякі факти „про Галочку”, щоб зробити їх відо­мими.

І все-таки Квітка написав іншу, загальновідому кінцівку повісті (зі смертю Га­лочки), яка від тоді стала канонічною.

Очевидно, ще під час роботи над першим варіантом повісті Квітка й сам від­чував, що образ його Галочки дуже надуманий, тому у вступі застерігав, що розпо­відає „саму істинну правду”, те, „що не далеко було, а в нашому Харкові. Правда, не теперечки ... а в старовину це діялося”. Згодом, переробляючи повість у драму, Кві­тка навіть уточнив у ремарці, що це діялось в 1770 році. Та всі ці застереження авто­ра, посилання розповіді на старожилів не міняли становища, бо навіть найкращий реальний факт і прототип, покладені в основу художнього твору чи окремого обра­зу, не гарантують самі по собі реалістичного змалювання. Все залежить від світо­гляду й художнього творчого методу письменника, від його таланту.

Образ Галочки де в чому подібний до образу Марусі, а також Оксани з попе­редніх повістей Г. Квітки. Усі три славилися красою, розумом, чесністю, були доч­ками заможних батьків; усі три з першого погляду позакохувались, лише кожна по-своєму стала нещасливою. Та й в цілому повісті схожі за композицією, в них трап­ляються подібні місця й вирази, особливо близькі за тематикою й стильовими ри­сами повісті „Щира любов” і „Сердешна Оксана”. Обидві написані на тему кохання між паном і дівчиною-селянкою, обидві в основі своїй реалістичні, хоч мають вира­зний сентиментальний стильовий відтінок, особливо „Щира любов”. Вони й писа­лись, мабуть, якщо не одночасно, то одна за одною, бо на початку 1839 року майже водночас стали відомими в літературних колах Петербурга.

Але ідейний аспект трактовки подібної теми різний. У „Сердешній Оксані” автор гнівно викриває й засуджує панича-офіцера за підступність і глумління з кохання дівчини-селянки, а в „Щирій любові” малює ідилічну картину подібного кохан­ня.

Г. Квітка-Основ'яненко й раніше у своїх творах зачіпав питання взаємин між мужиками й панами, але робив це епізодично і принагідно, більше посередньо, а не прямо протиставляючи селян панам.

У повістях „Сердешна Оксана” і „Щира любов” Квітка звертається до теми стосунків селян з панами безпосередньо.

В основі сюжету повісті „Щира любов” (як і повісті „Сердешна Оксана”) - ко­хання між молодим офіцером, дворянином Семеном Івановичем і сільською дівчи­ною Галочкою. Обоє вони ідеальні люди за своїми морально-етичними якостями, але Семен Іванович - пан, а Галочка - мужичка, і це стало на перешкоді до їх одру­ження.

Тема кохання пана до красуні-селянки була поширеною в сентиментальній лі­тературі, але в негативному плані, а у повісті „Щира любов” маємо інший підхід до розв'язаннями теми - любов молодого пана до селянки щира, з добрим наміром. Сам факт такого кохання пана до селянки в тогочасній дійсності був настільки рід­кісним, що в це ніхто не вірив. Тому Квітка вдається до вигадування незвичайної розв'язки. Соціальну причину неможливості шлюбу між паном і селянкою через станову нерівність Квітка переносить у морально-етичну площину. Галочка не про­тестує проти соціальної нерівності, хоч і розуміє її, бо вважає її освяченою богом, вічною і непорушною, а тому свідомо вмирає за щастя друга, рятуючи його від згу­бного нерівного шлюбу: „Не однакові зірочки на небесах, не однакові і дерева по садках. Не буде вишенька цвісти яблуневим цвітом, їй є свій цвіт. Не приньме березонька липового листячка. Не подбере соловейко другої самочки, як з свого роду. Усьому свій закон, а чоловікові - ще й найбільш того”.(18;145)

Така мотивація була наслідком суперечливого світогляду Г. Квітки-Основ’яненко, наявності в ньому як прогресивних просвітительських рис, так і консервати­вних.

Становий поділ людей на панів і простих („люди і людіє”) в нього показано як непорушний, створений богом, такий, перед яким слід коритись незаперечно. І Га­лочка та її батько це роблять, приносячи в жертву своє щастя і навіть життя.

Є в повісті й інше розуміння стосунків між людьми. У вступі автор, говорячи про справжню любов, каже, що при ній „тільки душі себе знають, а до прочого діла нема”. Отже, закон природи такий, що коли люди щиро покохалися, то ніщо не мо­же їх розлучити. З цього випливає об'єктивний висновок: якщо соціальний поділ людей на панів і простих має перешкоджати їх щастю, то він суперечить закону природи і мусить бути ліквідований. Але такого висновку Квітка-Основ'яненко не робив.

Сентименталісти проголошували любов і дружбу як вище благо між людьми, проповідували доброчинність, а надмірні пристрасті радили тримати під забороною, або проявляти їх лише стримано. Цієї настанови дотримувався й Г. Квітка-Основ'яненко в сентиментально-реалістичних повістях.

Мотивація відмови Галочки від одруження з паном через соціальну нерівність була б переконливішою без сентиментального додатку про її самопожертву заради щирого кохання і вірного друга. Коли вона мотивує відмову одружитися з паном-дворянином тим, що панське середовище не простить їм такого вчинку і не прийме „мужички” в своє коло („усі будуть з вас сміятись, усі осуджати, усі цуратимуться вас, що у вас через жінку вся рідня мужики...”), то це звучить правдиво, переконливо, реалістично. Коли ж Галочка відмовляється від свого щастя ради щастя коханого і виходить заміж за батьківського наймита, а через кілька тижнів помирає з туги за милим, то це звучить надумано, по-сентиментальному. Це не що інше, як ілюстрація до заклику сентименталістів шукати компромісів з негативним у житті, прикрашати дійсність мріями.

Повість „Щира любов” найсентиментальніша серед творів Г. Квітки-Основ'яненка. Написана після „Марусі” й „Козир-дівки” (і, мабуть, після „Сердешної Оксани”), ця повість поступалась перед ними своїм реалізмом, була не­вдалою з погляду утвердження народності і реалізму як визначальних у творчому зростанні її автора, хоч разом з тим була вправнішою, досконалішою з погляду май­стерності. Тут немає наївностей і простакуватості, рис бурлескного стилю, як у „Козир-дівці”, досконаліша, ніж у „Марусі”, композиція.

Сюжет повісті „Щира любов” приваблював Г. Квітку-Основ'яненка драматиз­мом конфлікту, інтригуючими ситуаціями. Тому він обстоював його правдивість, написав аж два варіанти закінчення, переробив повість у драму. Але ні повість, ні дра­ма, будучи ідейно суперечливими, великого успіху не мали. Поява сентиментальної, слізливої драми з штучною розв'язкою на початку 40-х років XIX ст. була анахроні­змом.