2.Соціально-економічний розвиток білоруських земель в II половині XIX ст.

Аграрна реформа зберегла у Білорусії привілейоване економічне і політичне становище великих землевласників та поміщиків. У їхніх руках залишалося більше половини всіх земель. В 1877 р. 50,3% земельних угідь належало дворянству, 11,2% - казні, церкві й іншим установам і тільки 33,4% становили селянські наділи. Розподіл землі серед селян було таким: 295 тис. (59,9%) селянських господарств мали в середньому по 11,9 десятини; 157 тис. (32,1%) від 15 до 20 десятин; 39 тис. (8%) більше 20 десятин землі; 60% селян через малоземелля, низьку культури землеробства й недостатню забезпеченість робочою худобою не могли прибутково господарювати В цілому реформа 1861 р., підірвавши основи кріпосницької панщинної системи господарювання, створила умови для переходу до капіталістичного способу сільськогосподарського виробництва, що утверджувався в Білорусі протягом 70-х рр. XIX ст.

Однак не всі поміщики змогли перетворити свої маєтки у великі, високорентабельні товарні господарства. Для цього в більшості з них не було необхідних засобів, технічних пристосувань і механізмів, тяглової худоби та добрив. Не було й досвіду господарювання по-новому.

В 70-х рр. у землеробстві панувало трипілля. Плуги й залізні борони застосовувалися рідко. Сівалки, жниварки використовувалися лише в окремих маєтках, а тому переважна більшість селян так і не стали виробниками товарної сільськогосподарської продукції. До того ж малоземелля, грабіжницькі викупні платежі, численні державні податки сприяли збереженню старих виробничих відносин. Селяни змушені були брати поміщицькі землі й угіддя в оренду, брати різного роду позики, розраховуючись за все це відпрацьовуваннями й іншими повинностями.

Формувався ринок буржуазної земельної власності, хоча цей процес у Білорусії й стримувався більшою, ніж в інших регіонах Росії, економічною стійкістю поміщицьких господарств, обумовленою штучним насадженням великого землеволодіння російських поміщиків. Впливало на цей процес і виключення з нього єврейської буржуазії, представникам якої заборонялося купувати землю. Якщо в 1877 р. буржуазія володіла тільки 5,1% всіх земельних угідь Білорусії, то на початку XX ст. їй належало 16,5%. Це визначало й темпи формування нового типу сільськогосподарського виробництва, що полягав у найманні робітників (річному, терміновому, поденному), які обробляли землю інвентарем її власника. Обстеження в 1873 р. 362 волостей Білорусії показало, що в 173 з них постійно застосовується наймана праця. Такі господарства набували підприємницького, товарного характеру. Вони вводили багатопільні сівозміни, купували породисту худобу, поліпшені знаряддя праці (залізний плуг, борона), сівалки, молотарки й інші машини. Сільська біднота в міру її зубожіння все частіше змушена була продавати свою робочу силу. До кінця XIX ст. у Білорусії налічувалося майже 140 тис. найманих сільськогосподарських робітників

Наприкінці XIX ст. відбулася переорієнтація сільського господарства Білорусії на тваринництво, головним чином молочне. З 1883 по 1900 рр. кількість великої рогатої худоби в поміщицьких господарствах зросла майже у два рази, а у Віленській та Мінській губерніях - в 2,3. Покращилася продуктивність корів за рахунок поширення голландської, симентальської й іншої порід. Збільшення виробництва молока призвело до появи маслозаводів, сироварень, продукція яких ішла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. До кінця XIX ст. у Білорусі було 200 таких підприємств, що виготовляли до 650 тис. пудів масла й сиру на рік. Поширення тваринницької галузі привело і до змін у структурі посівних площ, зростали посіви трав. Культивувалися конюшина, віка, люцерна й ін. У господарствах Вітебської та Віленської губерній розвивалося льонарство.

Іншим важливим напрямком спеціалізації поміщицьких господарств в Білорусії було виробництво спирту. В кінці XIX ст. в п’яти білоруських губерніях працювали 404 винокуренних заводи. Основною сировиною для виробництва спирту була картопля.

Великою проблемою для селянських господарств було малоземелля. Через природній приріст населення зменшувалися селянські наділи. Із 1877 до 1891 рр. середній селянський наділ в Білорусії зменшився на третину. Кількість безземельних дворів із 1860 до 1893 рр .зросла майже у два рази. Кожне п’яте селянське господарство в той час було безкінним, селянські господарства з одним конем складали 43% від загальної кількості селянських господарств. В кінці XIX ст. розпочинається переселення білоруських селян за Урал. Лише в 90-ті рр. XIX ст. більше мільйона білорусів покинули рідні місця в пошуках кращої долі.

Промисловість Білорусії в перші два пореформених десятиліття розвивалася повільно. Більшість підприємств залишалися на рівні дрібнотоварного виробництва з кількістю робітників до 15 чоловік, і мануфактури з ручною працею й кількістю робітників 16 і більше. У містечках і містах Білорусії була зосереджена велика кількість дрібних майстерень, що належали ремісникам, кустарям і дрібним торговцям. У них, як правило, працювали сам власник із членами родини й два-три наймані робітники. На початку 60-х рр. XIX ст. у майже 10 тис. майстерень працювало до 35 тис. чоловік, у тому числі 10 тис. найманих робітників. Наприкінці століття в Білорусії налічувалося 84 тис. майстерень із загальною кількістю зайнятих 144 тис. чоловік, серед них 67 тис. становили наймані робітники. Кількість промислових закладів мануфактурного типу з початку 60-х по 90-ті рр. зросла з 127 до 233. У них працювало 8,2 тис. робітників.

Однак в кінці XIX ст. прискорюється розвиток і фабрично-заводської промисловості. В 1860 р. у Білорусі налічувалося 30 фабрично-заводських підприємств, в 1879 р.- 46, в 1900 р.- 799. Кількість робітників на відносно великих підприємствах досягла 31,1 тис. Якщо в 1860 р. дрібні підприємства давали майже 84% всієї промислової продукції Білорусі, мануфактури - 7%, фабричне виробництво - до 9%, то в 1900 р. питома вага фабричної продукції склала 46,8%, а мануфактур - до 15%. Дрібна промисловість давала 37,8%.

У Білорусії розвалися переважно деревообробна, паперово-картонна, тютюнова, текстильна, шкіряна промисловість, виробництво будівельних матеріалів (кахлі, черепиці, скла). Металообробна промисловість наприкінці XIX ст. була представлена 7 заводами, на яких працювало понад 600 чоловік. В 1900 р. було 19 казенних залізничних майстерень із 4,5 тис. робітників. Робітничий клас формувався за рахунок селянства, що розорялося, міщан-кустарів, ремісників, дрібних торговців.

Промисловий переворот в Білорусії завершився в 90-ті рр., на 10-15 рр. пізніше ніж в Росії. В 1895 р. в білоруських губерніях нараховувалось 822 фабрично-заводських підприємства, які давали 41% промислової продукції Білорусії. З 1860 до 1895 рр. об’єм фабрично-заводської промислової продукції виріс в 17 раз.

У 70-х рр.в Білорусії виникають перші комерційні банки та акціонерні товариства. Провідне місце серед фінансових установ зайняв Мінський комерційний банк, заснований у 1873 р.

У другій половині XIX ст. у Білорусії почали будуватися залізниці. Першою на території Білорусії стала до ладу в 1862 р. Петербургсько-Варшавська магістраль (білоруська ділянка склала 50 верст). До 1866 р. було побудовано ще 245 верст по лінії Двінськ - Полоцьк - Вітебськ. В 70-ті рр. були побудовані дві найважливіші для Білорусі залізниці: Московсько-Брестська (її ділянка Смоленськ - Мінськ - Брест була введена в дію 1871 р.) і Лібаво-Роменська, які відповідно перетнули її територію з північного сходу на південний захід і з північно-заходу на південний схід. Загальна довжина залізниць на початку XX ст. склала 2837 верст. Вони з’єднали територію Білорусії з важливими економічними центрами Росії, України, Прибалтики та Польщі.

Розвиток промисловості сприяв зростанню міст. Розширювалася сфера їх торгово-економічного впливу. Особливо успішно розвивалися ті з них, що стали залізничними вузлами або станціями. По своїй економічній значимості статус головного міста Білорусі поступово здобував Мінськ, населення якого наприкінці XIX ст. становило 90,9 тис. чоловік. У Вітебську в цей час проживало 65,9 тис., у Гродно - 46,9, Бресті - 46,6, Могильові - 43,1, Гомелі - 36,8 тис. Міське населення Білорусі з 1863 по 1897 рр. зросло з 330 до 648 тис. чоловік.

В цілому у Російському промислово-господарському комплексі кінця XIX - початку XX ст. Білорусія була порівняно відсталим регіоном. Причинами відставання була відсутність промислових запасів корисних копалин, конкуренція таких сусідніх промислово розвинених районів, як центральний, петербурзький, прибалтійський та польський, у яких велика промисловість виникла раніше.