9) Внутрішнє середовище та його характеристика

Аналіз внутрішнього середовища підприємства має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовніш­ньому середовищі прямого та непрямого впливу. У процесі цього аналізу перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зов­нішнє середовище надає підприємству. Використовуючи системний підхід до аналізу внутрішнього середовища організації, доцільно трактувати його як виробничий потенціал.

Виробничий потенціал — це наявні засоби, запаси та джере­ла, що можуть бути використані для досягнення певної мети, розв'язання певного завдання, а також можливості окремої осо­би, суспільства та держави в певній галузі.

Коротко розкриємо сутність наведених властивостей (харак­теристик) виробничого потенціалу.

Розглянемо системні характеристики.

Цілеспрямованість виробничого потенціалу підприємства (ВПП) виявляється у здатності виготовляти кінцевий продукт із певним рівнем ефективності. Якщо цільові характеристики потен­ціалу збігаються з вимогами до нього щодо виготовлення конк­ретного продукту — використання ВПП буде найвищим, з най­вищими показниками ефективності. У протилежному випадку, коли «навички» ВПП не відповідають профілю продукції, ре­зультативність та ефективність може навіть наближатися до нуля.

Складність ВПП полягає в наявності кількох складових, ко­жен з яких може мати кілька частин. Наприклад, основні фонди містять обладнання та будівлі, а персонал — працівників різного фаху. Складність зумовлюється галузевими особливостями під­приємств та розвитком НТП.

СамовідтворюваністьВПП полягає у властивості його як си­стеми повторювати діяльність завдяки складній системі зворот­них зв'язків (тобто руху інформаційного ресурсу). Взаємозалеж­ність і (до деякої міри) взаємозамінність складових ВПП, закладені механізми постачання використаних елементів, створюють пере­думови для відновлення системних характеристик окремих під­систем та потенціалу в цілому.

Відкритість, зв'язок із зовнішнім середовищем пов'язана з призначенням будь-якої організації: бути корисною суспільству, відповідати вимогам ринку. Для виконання цих настанов необ­хідно підтримувати ВПП у належному стані, а це неможливо без ефективних зв'язків із середовищем. Обравши концепцію під­приємства як «відкритої», матеріально-речовинної та соціально-економічної системи, треба щоб і основа цього підприємства — його ВПП — відповідав цим критеріям.

Структурні характеристики ВПП.

Цілісність ВПП означає, що всі його елементи мають викону­вати загальну цільову функцію, яка постає перед системою. Кож­на складова ВПП має право на існування у складі системи тільки тоді, коли вона сприяє виконанню корисної роботи з досягнення загальної мети. Одночасно слід зважувати на те, що тип техноло­гій виробництва, а також рішення керівників та власників можуть впливати на ступінь замкненості потенціалу. Це означає орієнта­цію на побудову такої системи, в якій більшою чи меншою мірою спостерігатимуться всі необхідні елементи для виготовлення кін­цевого продукту. На відміну від цієї характеристики можливе домінування орієнтації на розвиток зовнішніх коопераційних зв'язків, тобто на відкритість.

Взаємозв'язок, взаємодія елементів ВПП — необхідна умова за­безпечення його системної цілісності, оскільки тільки узгодженість у функціонуванні дає змогу досягти нових якостей, що не є харак­терними для елементів до початку їх взаємодії. Взаємодоповненнядозволяє також компенсувати певні недоліки окремих складових.

Альтернативність, взаємозамінність елементів ВПП базуєть­ся на припущенні, що існують різні способи здійснення окре­мих операцій, в яких різні складові ВПП можуть використовува­тися в певному співвідношенні. Наприклад, розрахунки в організації можуть здійснюватися за допомогою інформаційних техноло­гій (де досягається економія людської праці) або вручну (де «економиться» обладнання). Взаємозамінність елементів ВПП дозволяє досягати збалансованої рівноваги елементів, що, у свою чергу визначає віддачу цього потенціалу, а також динамічність реакції на зміни в середовищі.

Кількісна вимірюваність, масштаб потенціалу являє собою вимогу щодо кількісного оцінювання наявного ВПП та можливос­ті порівняння його з аналогічними показниками інших організа­цій. Масштаб потенціалу визначає місце та роль підприємства у галузі, регіоні, країні. Кількісні оцінки ВПП окремих організацій дозволяють визначити сукупний потенціал промисловості, сіль­ського господарства, торгівлі тощо.

Якісні характеристики виробничого потенціалу.

Інноваційна спрямованість та сприйнятливість визначає мож­ливості розвитку ВПП завдяки безпосередньому й систематично­му створенню та використанню нових наукових ідей. Така харак­теристика ВПП є рушійною силою його розвитку, оскільки ство­рення нового (продукту, процесу, організаційного елементу тощо) та його впровадження відбувається через «подолання опору» ста­рих елементів. Неприйняття інновацій свідчить про стратегічну нежиттєздатність організації.

Гнучкість свідчить про можливості переорієнтації системи на виконання інших видів діяльності (на випуск нової продукції, ви­користання інших ресурсів тощо) без докорінних змін у матеріаль­но-технічній базі. Вимоги щодо підвищення гнучкості потенціалу пояснюється нестабільністю середовища функціонування органі­зації. Гнучкість визначає швидкість реакції на зміни.

Усталеність/рухомість ВПП визначає його більшу чи меншу здатність до рутинних або змінних за своєю сутністю робіт. Кож­на організація залежно від галузевих особливостей має певну кіль­кість складових потенціалу, які або сприяють повторенню освоє­них раніше видів діяльності, або дозволяють виконувати їх у різ­них варіантах.

Фізичне та моральне старіння ВПП пояснюється наявністю ма­теріально-речовинних елементів, що мають свої «строки служби». Під впливом НТП, а також вимог ринку розширяється номенклату­ра високоефективного обладнання, яке є фактором конкуренто­спроможності організацій, оскільки скорочується період морального старіння як основних фондів, так і виробів. Підприємства, які не мають змоги або не бажають поновлювати свій потенціал, врешті-решт постають перед проблемою подальшого свого існування.

Історичні умови формування та функціонування мають вра­ховуватися в характеристиці ВПП, оскільки саме вони визнача­ють географічне розташування (в Україні це визначалося Про­грамою розвитку та розташування продуктивних сил СРСР), масштаби, коопераційні зв'язки та «прив'язку» до джерел сиро­вини тощо. Це свідчить про певні обмеження щодо використання та перетворення потенціалів окремих підприємств.

Соціально-економічні наслідки використання мають бути ви­значені для ідентифікації зацікавлених у використанні, підтримці в наявному стані або розвитку (скороченні) ВПП груп. Темпи та якість перетворень залежать від структури інтересів власників, суспільства, місцевих громад, працівників.

10. Методика оцінювання стратегічного потенціалу підприємства

     Оцінювання стратегічного потенціалу (СП) підприємства є важливим етапом визначення його стратегії.

 

Найголовнішими його аспектами є:

• визначення і класифікація методів оцінювання стану і рівня використання СП;

• відбір і класифікація факторів СП;

• визначення способів впливу на СП;

• розроблення способів фінансової діагностики СП підприємства.      Стратегічний потенціал характеризує можливості досягнення цілей підприємства через використання різних ресурсів, а його оцінювання полягає у з’ясуванні можливостей більш ефективного застосування конкретних ресурсів.      Оцінювання фінансово-економічної діагностики СП підприємства потребує чітких методологічних підходів, оптимально збалансованої системи показників, які відображали б усі аспекти його діяльності. Основою такої системи має бути структурна модель управління підприємством, яка враховувала б статистику, фактичну динаміку показників і теоретичні засади їх аналізу. Залежно від природи включених у систему показників, здійснюють вартісне, натуральне чи евристичне оцінювання СП підприємства.

 

     Методика оцінювання передбачає такі його етапи:

• класифікація на групи основних факторів і показників, які визначають ефективність діяльності підприємства, рівень використання всіх видів ресурсів;

• експертне оцінювання важливості груп факторів і їх показників всередині кожної групи;

• визначення значущості і взаємозв’язку обраних показників;

• збір і оброблення інформації на підприємствах, які аналізують;

• нормування показників;

• визначення рейтингу підприємств і класифікація їх на групи з огляду на перспективи розвитку в умовах реструктуризації галузі;

• аналіз і узагальнення результатів.

     Фактори, які впливають на СП, різняться між собою ступенем, напрямом і характером впливу (рис. 1.1), що певною мірою ускладнює об’єктивність оцінок рівня його використання. Особливо це стосується підприємств гірничодобувних галузей, де процес реструктуризації безпосередньо пов’язаний з фактичними і перспективними можливостями їх ефективного функціонування.      Система показників, якими послуговуються при оцінюванні рівня використання стратегічного потенціалу підприємства, складається з таких блоків: виробництво, розподіл, збут (виробничий потенціал); організація, технологія і менеджмент (організаційно-технічний потенціал); ефективність виробничо-господарськоі діяльності (економічний потенціал); фінансово-комерційна діяльність (фінансовий потенціал).

Така робота актуальна не лише у крупних фірмах, компаніях, а й на середніх, малих підприємствах.

 

     Найкраще адаптованими до їх потреб інструментами стратегічного аналізу і планування є методика стратегічного оцінювання підприємств (СОП) та інші методи, які спираються на експертні оцінки, що спрощує їх використання менеджерами, підприємцями та ін.

Фактори впливу на стратегічний потенціал :

1. Сфера впливу:

• Макроекономічні

• Мікроекономічні

• Внутріфірмові

2. Характер впливу:

• Прямий вплив

• Не прямий вплив

• Ситуативний вплив

3.Рівень впливу :

• Керовані

• Частково керовані

• Форс-мажорні

4.Частота впливу:

• Постійний вплив

• Періодичний вплив

• Випадковий вплив

5. Вектор впливу:

• Сприятливі

• Неблагоприємні

• Відносно нейтральні

6. Ділова сфера впливу :

• Інвестори, кредитори нейтральні

• Акціонери, засновники

• Посередники

• Постачальники матер ресурсів

• Державне управління

 

     Методика стратегічного оцінювання підприємства (СОП) передбачає чотири напрями аналізу і 16 показників, що визначені у табл. 1.2. експертним методом. Кожен із цих показників оцінюють за п’ятибальною шкалою, залежно від відповідей на додаткові питання.

Показники:

1. Структура п-ства

2. Корпоративна культура

3. Стиль керівництва (вищий рівень управління підприємством)

4. Стиль керівництва (середній і нижчий рівні управління підприємством

5. Ресурси

6. Фінансові

7. Комунікації

8. Технології

9. Персонал

10. Знання

11. Знання фінансів

12. Знання клієнтів

13. Знання галузі та особливостей бізнесу

14. Знання конкурентів

15. Використання ресурсів і знань для досягнення стратегічних цілей

16. Фінансова стратегія

17. Маркетингова стратегія

18. Виробнича стратегія

19. Впровадження планів

20. Загальна оцінка підприємства 

 

     Експертні оцінки формулюють за такою шкалою: «так» — 5 балів, «в основному» — 4, «частково» — 3, «погано» — 2, «ні» — 1.

 

     На підставі оцінок по кожному із допоміжних питань підраховують середньоарифметичний бал, що дає змогу кількісно оцінити показник «Структура підприємства». Для інших показників підбирають відповідні питання, відповіді на які дають змогу розкрити певну сторону виробничого потенціалу, більш обґрунтовано оцінити відповідний показник.      Методика СОП дає змогу силами власних експертів проаналізувати ефективність управління і правильність обраної стратегії. Для невеликих підприємств вона є однією з найоптимальніших. Має ця методика і певні недоліки. Один із них полягає в тому, що всі показники є рівнозначними, але найвагоміший з показників «Фінансові ресурси» не може так впливати на стратегію як, наприклад, стиль керівництва чи знання конкурентів. Та ця вада притаманна більшості методик експертного оцінювання. Перед використанням методики СОП необхідно попередньо визначити конкретні і кількісно вимірювані показники, які характеризували б певну підсистему підприємства чи сторону його діяльності.      Загальносвітові тенденції свідчать про важливість оцінювання і розвитку таких характеристик, як гнучкість виробництва, компетенції, інтелектуальна оснащеність підприємств. Тому вдале використання методологічних прийомів оцінювання потенціалу підприємства забезпечує успішне досягнення довгострокових стратегічних перспектив.

11. Сутність і види конкурентних переваг

У конкурентній економіці будь-який її суб’єкт намагається здобути вигідніше становище, отримати кращі результати, забезпечити стійкі позиції у певних географічних і часових координатах, максимально подбати про свої перспективи. Досягти цього він зможе завдяки вмілому створенню і використанню своїх конкурентних переваг.      Конкурентні переваги — концентрована форма вияву переваг в економічній, організаційній, технічній сферах діяльності підприємства, галузі, національної економіки, які можна виміряти економічними показниками.      Такими показниками можуть бути рентабельність, ринкова частка, обсяги продажу та ін.

    Конкурентні переваги не слід ототожнювати з потенційними можливостями компанії, оскільки вони є реальними фактами зафіксованих очевидних уподобань покупців. Тому в бізнесі конкурентні переваги є головною метою і результатом діяльності.

     Досягнення конкурентних переваг можливе за рахунок низької собівартості продукції, високого рівня диференціації товарів, сегментування ринку, запровадження нововведень, оперативного реагування на потреби ринку, а також більш високого рівня продуктивності праці, кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу, якості і технічного рівня виробів, стратегічного мислення на різних рівнях управління, управлінської майстерності тощо. Види і форми вияву конкурентних переваг наведено в табл. 1.1.

 

Класифікація конкурентних переваг

1. Рушійні сили:

• Кон’юнктура ринку

• Державна політика з регулювання конкуренції

• Безпосередня діяльність конкурентів

• Ініціатива підприємців

2. Фактори впливу (загальні, безпосеред­ні)

• Економічні, ринковий сегменти галузі

• Науково технічні (технологіч­ні), адмі­ністративні

• Соціальні, культурні, структурні

• Демографія ні, етнічні, інформацій­ні

3. Термін дії

• Стратегічні

• Довгострокові

• Короткострокові

• Поточні

4. Рівень впливу

• Національне господарство

• Галузь, регіон

• Підприємство, фірма

• Товар, послуга

5. Етап життєвого циклу товару

• Розвиток (НДПКР)

• Виробництво

• Реалізація

• Експлуатація, сервіс

6. Ціна

• Цінові

• Еластичні

• Нееластичні

• Нецінові

7. Динаміка впливу

• Стійкі

• Регульовані

• Ситуативні

• Нестійкі

 

  Конкурентні переваги мають порівняльний, а отже, відносний, а не абсолютний характер, оскільки вони можуть бути оцінені лише методом порівняння характеристик, які впливають на економічну ефективність продажу. Винятком щодо цього є товари, які наділені унікальними властивостями і не мають замінників. Такі товари володіють абсолютними конкурентними перевагами, бо, крім унікальних споживчих цінностей (здатність задовольняти своїми корисними властивостями потреби споживачів), вони мають ще й особливу властивість, завдяки якій на певний час функціонують поза сферою конкуренції, займаючи монопольне становище на ринку. Це єдиний тип монополізму, який підтримується державою завдяки таким інструментам, як патентування принципово нових характеристик товарів. Абсолютні конкурентні переваги створюють додаткові стимули для науково-технічного прогресу, сприяючи у перспективі розвитку конкуренції.      Відносні конкурентні переваги залежать від конкретних умов і причин. Адже товар, що має перевагу за ціною на одному географічному ринку, може не мати її на іншому, а товар, що витісняється з ринку, через певний час знову може користуватися успіхом внаслідок, наприклад, переорієнтування діяльності основного конкурента, зміни крос-курсу валют (співвідношення між двома валютами, встановлене на підставі їх курсу щодо третьої валюти), стрибка інфляції, вдалої рекламної кампанії тощо. Це означає, що конкурентна перевага будь-якого конкретного економічного об’єкта не може бути універсальною. При її аналізі обов’язково слід враховувати реальні ринкові умови. Впливають на стан конкурентної переваги різноманітні глобальні, національні, економічні, соціальні та інші фактори.      Для забезпечення конкурентної переваги необхідні комплексні зусилля. Нерідко вони виявляються недостатніми, оскільки потрапляють під дію зовнішніх неконтро-льованих факторів, які іноді можуть підсилювати, а дуже часто — послаблювати конкурентну перевагу. Наприклад, сучасні технології сприяють створенню переваг у сфері дизайну, якості, однак можуть спричинити підвищення собівартості виробів через високі витрати на їх придбання. Тому для моделювання, аналізу конкурентних переваг потрібен системний підхід. Це забезпечує ідентифікацію, виокремлення найважливіших факторів, які діють на об’єкти, що становлять інтерес.

12. Сутність конкурентоспроможності підприємства

Поняттяконкурентоспроможностімістить у собі великий комплекс економічних характеристик, щовизначаютьположенняфірми на галузевому ринку (національномуабосвітовому). Цей комплекс можевключати характеристики товару, обумовлені сферою виробництва, а такожфактори, щоформують у ціломуекономічніумовивиробництва, і збутупродукції. Рівеньконкурентоспроможностіпідприємства — дзеркало, в якомувідображаютьсясукупніпідсумкироботи практично всіх служб підприємства.

Конкурентоспроможністьпідприємства - цевідносна характеристика, яка відображаєвідмінності у розвиткуданоїфірмивідрозвиткуконкурентнихфірм за ступенемзадоволеннясвоїми товарами потреб людей і по ефективностівиробничоїдіяльності.

Конкурентоспроможністьфірмихарактеризуєможливості і динамікуїїпристосування до умов ринковоїконкуренції.

Фактори, щовпливають на конкурентоспроможністьфірми

· місткість ринку (кількістьщорічнихпродажів);

· легкість доступу на ринок;

· вид виробленого товару;

· ; однорідність ринку;

· конкурентніпозиціїпідприємств, щовжепрацюють на даному ринку;

· можливістьтехнічнихнововведень у галузі.

Конкурентоспроможністьпідприємствавизначаютьнаступніпоказники:

- економічнийпотенціал (активи, основнийкапітал, обсягпродажів і т.п.);

- виробничий і збутовийпотенціал (виробничіпотужності, наявністьсировинноїбази, центрівтехнічногообслуговування, рівеньавтоматизації і технологіївиробництва і т.д.);

- науково-досліднийпотенціал (організаціянауковихдосліджень, щорічнівитрати на НДДКР в абсолютному виразі і до загальногообсягу продажу, число зайнятих у НДДКР за все і у відсотках до числа зайнятих на фірмінапрямнауковихдослідженьфірми, область патентування, оцінкаможливостізаняттяорганізацією монопольного становища в якій-небудьгалузітехніки і т.д.);

- репутаціяорганізації і дотриманнядоговірнихзобов'язань;

- фінансове становище (платоспроможність, кредитоспроможність, структура капіталу і т.д.);

- організаційна структура;

- менеджмент організації, склад і професійнийрівеньїїкерівнихпрацівників , ринковастратегія, інноваційність і т.д.

Метою аналізуконкурентоспроможностіфірмиявяетсявиявленняфакторів, щовпливають на ставленняспоживачів до фірми та їїпродукції:

- іміджфірми (поданняспоживачів про репутаціюфірми та їїпродукти, про марочноїполітикупідприємства і т.д.);

- якістьтоварів, рівеньїхвідповідностіміжнародним стандартам;

- розвиненість НДДКР;

- комерційніумови (наданнякредитів, знижок);

- організаціязбутовоїмережі (форма збуту, система товароруху);

- організаціятехнічногообслуговування (термінигарантійного ремонту, вартістьсервісногообслуговування і т . д.);

- просуваннятоварів на ринку.

На рівеньконкурентоспроможностіфірминайважливішийвпливмаютьнауково-технічнийрівень і ступіньудосконалюваннятехнологіївиробництва, використанняновітніхвинаходів і відкриттів, впровадженнясучаснихзасобівавтоматизаціївиробництва. Вирішальний фактор, щовизначаєстабільністьконкурентоспроможностіпідприємства, — це не просто йогоздатністьвироблятивисокоякіснітовари, а й можливістьзабезпечити ними комерційнийуспіх. Конкурентоспроможністьфірми — це не тільки результат діяльностіфірми, а й стан вітчизняноїекономіки, низькийрівеньякої є ускладнюючимчинником при прогнозуваннірезультатівдіяльності.

Оцінкаконкурентоспроможностіфірминаконкретному ринку абойогосегментіґрунтується на ретельномуаналізітехнологічних, виробничих, фінансових і збутовихможливостейфірми. Вона покликана визначитипотенційніможливостіфірми й заходи, які вона повинна почати для забезпеченнявисокогорівняконкурентнихпереваг.