Перелік питань до письмової контрольної роботи з міжнародного гуманітарного права
Поняття та джерела МГП.
Характеристика принципів, що обмежують тих, хто воює у виборі засобів та методів ведення війни.
Характеристика принципів, що забезпечують захист учасників воєнних дій та осіб, які не приймають або припинили безпосередню участь у воєнних діях.
Нейтралітет під час збройного конфлікту.
Поняття комбатанта у міжнародному гуманітарному праві.
Незаконні учасники воєнних дій.
Недозволенні методи ведення воєнних дій.
Правовий статус військовополонених.
Правовий режим окупації.
Міжнародно-правовий захист цивільного населення в період збройного конфлікту.
Правовий статус медичного та духовного персоналу, медичних формувань та санітарно-транспортних засобів.
Індивідуальна кримінальна відповідальність за скоєння воєнних злочинів.
Міжнародно-правовий захист поранених, хворих та осіб, які потерпіли аварію на морі.
Принципи колективної відповідальності за воєнні злочини.
Принципи та напрямки діяльності Червоного Хреста.
Воєнні злочини.
Характеристика принципів, що обмежують тих, хто воює у виборі засобів та методів ведення війни.
Відповідальність за скоєння злочину геноциду.
Визначення воєнних та цивільних об'єктів в міжнародному гуманітарному праві.
Поняття культурних цінностей в міжнародному гуманітарному праві.
Обов'язки командування щодо підготовки та проведення бойових дій.
Обмеження загального характеру на ведення війни.
Захист цивільного населення на окупованій території.
Захист культурних цінностей в період збройного конфлікту.
Характеристика міжнародно-правових заборон щодо заборони окремих видів зброї масового ураження.
Міжнародно-правове регулювання щодо заборони або обмеження застосування окремих видів звичайної зброї.
Захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
Роль і місце Міжнародного комітету Червоного Хреста в дотриманні норм міжнародного гуманітарного права.
Правові аспекти захисту довкілля в період збройного конфлікту.
Міжнародні трибунали - правові аспекти їх діяльності.
Поняття " воєнна необхідність " в міжнародному гуманітарному праві.
Захист емблем Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Міжнародно-правова регламентація ведення бойових дій на морі.
Міжнародно-правове регулювання ведення бойових дій.
Зброя масового ураження в міжнародному гуманітарному праві.
Біженці в збройних конфліктах.
Міжнародне гуманітарне право про обов'язки командирів під час збройних конфліктів.
Найманство в міжнародному гуманітарному праві.
Загальна характеристика джерел міжнародного гуманітарного права.
Міжнародно-правова регламентація ведення повітряної війни.
Зміст міжнародно-правового регулювання військового полону.
Категорії порушень міжнародного гуманітарного права.
Недозволені методи ведення бойових дій.
Міжнародно-правовий захист дітей під час збройних конфліктів.
Категорії осіб, які визнаються жертвами війни.
РОЗДА ТКОВИЙ МА ТЕРИАЛ
ТЕМА 2. Міжнародне гуманітарне право. Заняття № 1. Сутність міжнародного гуманітарного права. Перше навчальне питання ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО - це цілісна система внутрішньо взаємопов'язаних міжнародно-правових норм і принципів (договірних і звичаєво-правових), які спрямовані на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів і засобів ведення цих конфліктів, а також відповідальність за порушення ціх норм і принципів.
Головною вирішальною силою за допомогою якої виникло та розвинуте сучасне міжнародне гуманітарне право є Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця..
Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця включає:
Міжнародний комітет Червоного Хреста - 1863р;
Міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця - 1919р;
170 національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця по всьому світу. Виникнення нових товариств продовжується.
ПРИНЦИПИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА:
гуманність, безсторонність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність.
Міжнародне гуманітарне право було започатковане в серпні 1864 року на міжнародній дипломатичній конференції в Женеві прийняттям Конвенції про поліпшення долі поранених та хворих під час сухопутної війни.
Подальший розвиток та становлення міжнародного гуманітарного права (права війни) пов'язаний з формуванням принципу, який забороняє військове насильство, яке не є необхідним для цілей війни. Він знаходить відображення в Петербурзькій декларації про скасування використання вибухових та запальних куль 1868 року, в якій міститься:"... єдиною законною метою в ході війни послаблення противника", Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 рр. Про закони та звичаї сухопутної війни, про бомбардування морськими силами під час війни, про права та обов'язки нейтральних держав та осіб у випадку сухопутної війни, про права та обов'язки нейтральних країн у випадку морської війни та деяких інших. Усього в Гаазі було прийнято 13 конвенцій і Декларацію про заборону метання снарядів та вибухових речовин з повітряних куль.
Сучасне Женевське право пов'язане з прийняттям 12 серпня 1949 року у чотирьох женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року («Про поліпшення долі поранених та хворих у діючій армії», Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії зі складу збройних сил на морі", Про поводження з військовополоненими", "Про захист цивільного населення під час війни")..
7 червня 1977 році було прийнято два додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1949 року, які торкались захисту жертв міжнародних конфліктів (Додатковий протокол№-1) і збройних конфліктів не міжнародного характеру (Додатковий протокол № 2).
До важливих міжнародних угод про засоби і методи ведення війни також належать Женевський протокол 1925 року про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або будь-яких інших газів, застосування на війні бактеріологічних засобів, Гаазька конвенція 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенція про заборону бактеріологічної(біологічної) зброї 1972 року, Конвенція 1977 року про заборону військового або будь якого іншого ворожого використання засобів, що діють на природне середовище, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, яка може спричиняти надмірне пошкодження або що має не вибірковий характер 1980 року та чотири протоколи до неї:
Протокол про невиявлені осколки.
Протокол про заборону або обмеження використання мін, мін-пасток або інших пристосувань.
Протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї.
Протокол про лазерну зброю, що осліплює - 1995р.
Протокол про вибухонебезпечні наслідкі війни - 2003р. Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 року.
Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та їх знищення - 1997р.
Український Червоний Хрест започаткував свою діяльність 18 квітня 1918 року в Києві.
У 1993 році товариство стало повноправним членом Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Визнанням авторитету Товариства стало обрання його до найвищого органу Федерації -Виконавчої Ради.
8 липня 1999 року Верховною Радою України був прийнятий закон "Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця".
Міжнародне гуманітарне право, умовно, можна розділити на дві частини:
Женевське право стосується захисту жертв війни, військовослужбовців або цивільних осіб на землі і на воді. Женевське право захищає осіб, що вийшли із ладу; поранених, хворих, осіб що постраждали від корабельної аварії, військовополонених.
Гаазьке право стосується захисту жертв війни, військовослужбовців або цивільних осіб на землі і на воді. Женевське право захищає осіб, що вийшли із ладу; поранених, хворих, осіб що постраждали від корабельної аварії, військовополонених.
Право третього типу - це так зване змішане право. Це поєднання Женевського і Гаазького прав відбито головним чином у Додаткових протоколах 1977 року, Женевських конвенцій 1949 року.
КАТЕГОРІЇ ОСІБ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ ПІД ЗАХИСТОМ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА:
поранені, хворі та особи, потерпілі від корабельної аварії, як із складу збройних сил, так і цивільні
особи;
військовополонені;
цивільні особи на території противника;
цивільні особи на окупованих територіях;
інтерновані цивільні особи.
Під спеціальним захистом Конвенцій знаходяться біженці та апатриди (стаття 73 ДП І)., жінки (стаття 76 ДП І)., діти (статті 77 - 78 ДП І)., журналісти (стаття 79 ДПІ).
Духовний персонал (інших держав) - особи як військові, так і цивільні особи., наприклад священники, капелани тощо, зайняті виключно виконання своїх духовних функцій та належать до збройних сил сторони (іншої держави), що перебуває в конфлікті., медичних формувань або санітарно-транспортних засобів сторони (іншої держави), що перебуває у конфлікті., медичних формувань або санітарно-транспортних засобів сторони (іншої держави), організацій цивільної оборони сторони (іншої держави), що перебуває у конфлікті.
У відповідності до права збройних конфліктів усі військовослужбовці повинні керувати наступними правилами:
забороняється піддавати нападу військові та цивільні медичні заклади противника;
необхідно підбирати поранених, хворих осіб, що зазнали корабельної аварії, та надавати медичну допомогу, незалежно від їх приналежності;
перевага в наданні допомоги може здійснюватися тільки за медичними ознаками;
взяті в полон поранені та хворі військовослужбовці повинні утримуватись як військовополонені і при перший нагоді повинні бути евакуйовані в тил;
медичному персоналу повинно бути дозволено виконувати свій обов'язок по наданню медичної допомоги за будь-яких обставин;
слід захищати поранених, хворих, та осіб які зазнали корабельної аварії, незалежно від їх приналежності;
слід дозволяти цивільному населенню та товариствам надати допомогу пораненим, хворим та особам, що корабельної аварії, незалежно від їх приналежності;
ніхто не може бути покараний за надання допомоги пораненим та хворим.
Захистом користуються особи медичного персоналу, військовий та цивільний духовний персонал, особовий склад національних товариств Червоного Хреста та інших добровольчих товариств допомоги, належним чином визнаних та уповноважених своїм урядом, а також цивільне населення, яке надає допомогу пораненим, хворим особам які зазнали корабельної аварії.
Військовополонені
Комбатанти, що потрапили до рук противника, є військовополоненими з моменту захоплення. Військовослужбовець повинен дотримуватись наступних норм по відношенню до військовополонених:
забороняється наруга над людською гідністю, принизливе та образливе ставлення до військовополонених;
забороняється вбивати військовополонених або застосовувати до них тортури усіх видів будь-то фізичні або психічні;
військовослужбовець, що здається у полон або покинув на парашуті літальний апарат, що зазнав аварії, не повинен піддаватися нападу, якщо він немає ворожих дій;
взятого в полон супротивника слід роззброїти та забрати в нього предмети й документи, що мають військове звання, противнику, що потрапив у полон, слід залишати документі, що посвідчують його особу, предмети верхнього одягу та особистого користувача, продукти харчування та медикаменті, а також засоби індивідуального захисту (шолом, протигаз);
військовополонений для встановлення своєї особи має право подати такі відомості про себе: а) прізвище, ім'я, по батькові; б) військове звання; в) дату народження; г) особистий номер;
військовополонені повинні, як тільки це дозволяє обстановка, бути евакуйовані в тил. В разі, якщо це неможливо зробити, вони повинні бути відпущенні;
не слід направляти військовополонених у райони бойових дій, де вони можуть стати об'єктами нападу. Забороняється використовувати військовополонених для прикриття бойових дій;
за будь-який обставин військовополоненим повинна бути надана медична допомога;
відомості про військовополоненого повинні бути надані відповідній владі його держави для інформування його родини.
Зміст
Введення 2
Збройний конфлікт З
Дія в часі 4
Методи і засоби ведення військових дій 5
Захист жертв війни 6
Режим військової окупації 9
Нейтралітет 11
Міжнародне гуманітарне право в конфліктах не міжнародного характеру 13
Список літератури 16
Введення
Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права,покликана обмежити лиха війни шляхом визначення неприпустимих методів і засобів ведення військових дій і захисту жертв війни. Правила ведення військових дій, які часто називають по-старому «закони і звичаї війни », являють собою сукупність принципів і норм, що встановлюють обмеження у використанні військових методів і засобів.
Міжнародний Суд ООН вказав два основних принципи міжнародного гуманітарного права:
захист мирного населення і цивільних об'єктів, різниця між комбатантами і не комбатантами;
заборона заподіяння зайвих страждань комбатантам.
Основним джерелом міжнародного гуманітарного права є звичай; норми, що сформувалися в звичайному порядку, кодифіковані в Гаазьких конвенціях 1899-1907 рр.., А також Женевських конвенціях 1949
Норми міжнародного гуманітарного права формуються головним чином не на основі практики держав під час збройних конфліктів, а на базі договірної практики держав та резолюцій міжнародних організацій. Процес починається прийняттям конвенції, рідше - резолюцій міжнародної організації. Після цього відбувається визнання державами і організаціями відповідних правил норм міжнародного звичаєвого права.
Сферою дії міжнародного гуманітарного права є область міждержавних відносин. Вона поширюється на будь-які збройні конфлікти між державами, незалежно від характеру або походження конфлікту або від причин, що висуваються сторонами, які перебувають у конфлікті.
2. Дія у часі
Військові дії не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, що має форму мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовним оголошенням війни. У наш час збройні конфлікти відбуваються без офіційного визнання стану війни. З числа останніх конфліктів можна вказати на англо-аргентинський збройний конфлікт 1982 р., з приводу Фолклендських островів, агресію Іраку проти Кувейту в 1990р, конфлікт в Лівії. Правові наслідки оголошення війни зводяться в основному до наступного:
припиняються мирні відносини, перериваються дипломатичні та консульські відносини; дипломатичний і консульський персонал відгукується;
політичні, економічні та інші договори, розраховані на мирні відносини, припиняються або припиняються; багатосторонні угоди загального характеру припиняють дію на період війни; починається застосування договорів, спеціально укладених на випадок війни;
встановлюється особливий режим для громадян противника. Вони можуть залишити територію воюючого держави в тому випадку, якщо їх виїзд не суперечить інтересам цієї держави. До них може бути застосований спеціальний режим аж до інтернування або примусового поселення в певному місці;
майно, що належить ворожому державі, конфіскується, за винятком майна дипломатичних і консульських представництв.
Майно ворожих громадян зберігає свій статус.
Припинення війни було прийнято оформляти укладенням мирного договору,який вирішував що виникли в результаті конфлікту проблеми і відновлював нормальні відносини між колишніми супротивниками. Мирному договору зазвичай передували угоди про перемир'я. Вони можуть полягати в цілях часткового або загального припинення військових дій. Такі угоди вирішують військові питання, і не зачіпають відносин між державами.
Формою припинення військових дій може бути капітуляція однієї з сторін. Капітуляція не припиняє стану війни. Після неї необхідне мирне врегулювання.
Нове явище представляють рішення Ради Безпеки як інструменти мирного врегулювання. Після припинення агресії Іраку проти Кувейту рішення Ради замінили не тільки угоди про перемир'я, а й сам мирний договір, включаючи питання відповідальності Іраку за агресію.
Припинення стану війни відновлює мирні правовідносини між колишніми супротивниками в повному обсязі. Воно має значення і для третіх країн. Припиняється дія норм, що відносяться до нейтральних держав.
3. Методи і засоби ведення військових дій
У цій області діє два принципи:
право воюючих на вибір засобів нанесення шкоди супротивнику не є необмеженим;
заподіяння зайвих страждань неприпустимо.
Бомбардування грають все більш важливу роль серед методів ведення війни. Вони повинні бути спрямовані на військові, а не на цивільні об'єкти та повинні бути «вибірковими». Заборонено бомбардування незахищених міст, будівель і інших населених місць. При бомбардуванні повинно бути вжито заходів з тим, щоб по можливості щадити будівлі, що використовуються в наукових цілях, для мистецтва, благодійної діяльності та охорони здоров'я, якщо вони не використовуються у військових цілях. Такий же захистом користуються і військові госпіталі.
Установки і споруди, що містять небезпечні сили, не повинні ставати об'єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є військовими об'єктами.
4. Захист жертв війни
Основними актами міжнародного гуманітарного права в галузі захисту жертв війни є чотири Женевські конвенції 1949 р., а також два додаткових протоколи до них 1977
Одна зі специфічних рис міжнародного гуманітарного права складається в тому, що в його розвитку і реалізації важлива роль належить громадським організаціям і перш за все Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Практично в кожній країні діють національні суспільства цього руху. На міжнародному рівні вони об'єднані в Лігу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Вищим органом Руху є Міжнародна конференція Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) в рамках Руху володіє власним статусом і офіційно визнаний Женевських конвенцій. Складається він з швейцарських громадян. МКЧХ здійснює спостереження за дотриманням міжнародного гуманітарного права, надає допомогу жертвам збройних конфліктів, сприяє поширенню знань про міжнародне гуманітарне право і вносить пропозиції про його розвиток.
Свої висновки про дотримання Женевських конвенцій МКЧХ конфіденційно повідомляє відповідній державі. У виняткових випадках він виступає з публічними заявами, як це мало місце у зв'язку з передбаченням застосування Іраком отруйних речовин. Емблемою МКЧХ є червоний хрест на білому фоні (зворотнє розташування кольорів державного прапора Швейцарії).
Захист поранених і хворих поширюється на всіх поранених і хворих,військових або цивільних, які потребують негайної медичної допомоги. Такі особи повинні бути шановані і захищені.
Воюючі сторони зобов'язані вживати негайних заходів для пошуку і збору поранених і хворих. У разі необхідності для цього встановлюється перемир'я. До пораненим воїнам противника слід ставитися з повагою,надавати їм
необхідну медичну допомогу. Заборонені медичні експерименти над ними. Мертвих підбирають і гідно ховають. Інформація про похованнях повідомляється МКЧХ. Поховання повинні підтримуватися в порядку,до них забезпечується доступ рідних.
Медичний персонал знаходиться під захистом міжнародного гуманітарного права, що воюють повинні ставитися до нього з повагою і забезпечити захист. Медперсонал може бути затриманий супротивником. У такому випадку він повинен продовжувати виконання своїх функцій, особливо щодо власних громадян.
Захисту підлягають постійні медичні установи та рухливі медичні формування. Вони повинні мати відмітні знаки. Захист припиняється лише у разі їх використання з метою заподіяння шкоди противнику. Медперсонал має право мати особисту зброю для самооборони і захисту пацієнтів. При захопленні противником поранених і хворих вони користуються правами військовополонених.
Деяка специфіка захисту поранених і хворих набуває у випадку морської війни. Відповідні норми в цьому випадку поширюються також на потерпілих аварію корабля. Особливе значення при цьому мають пошук і порятунок. Вони повинні вживатися негайно після битви самими бойовими кораблями.
Госпітальні суду фарбуються в білий колір і несуть поряд з національним також червонохрестний прапор. Назва та опис судна повідомляється противнику. Після цього воно не може піддаватися нападу або захопленню. Медперсонал і команда судна не підлягають полоненню.
Статус військовополонених надається законним учасникам військових битв, що має назву комбатантами. Раніше до цієї категорії належав лише бойового складу регулярної армії. Нині поняття комбатантів розширено і до них віднесені особи зі складу:
регулярних збройних сил;
поліцейських сил;
руху опору;
члени військових або добровольчих загонів, що входять до складу перерахованих сил.
Віднесені до комбатантам також особи, що входять до цивільних допоміжні сили, додані військам, включаючи:
прокурорів;
суддів;
священиків та ін.
Особа зі складу збройних сил не може претендувати на статус військовополоненого у разі захоплення його під час заняття шпигунством. Така особа підлягає суду військового трибуналу.
Не мають статусу комбатанта і не можуть розраховувати на режим військовополонених найманці. Найманець - це особа, завербована для використання у збройному конфлікті, фактично бере участь у воєнних діях з метою отримання матеріальної винагороди. При цьому він не має бути громадянином країни, що перебуває в конфлікті, і не має постійно проживати на її території. Він не входить до складу збройних сил сторони в конфлікті.
Відрізняються від найманців особи, що беруть участь в конфлікті не за матеріальним, а з інших міркувань (політичне співчуття, спільність ідеології,релігії).
Найманство являє собою серйозну небезпеку, особливо для невеликих держав, що розвиваються. У 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про заборону вербування, використання, фінансування і навчання найманців. Конвенція визнала найманство серйозними злочинами, що зачіпають інтереси всіх держав, і зобов'язала учасників або піддавати винних суду, або видавати. Найманству присвячена ст. 447 КК України.
З моменту полону відповідальність за військовополонених несе їхня держава, а не окремі командири. З військовополоненими належить поводитися гуманно. Будь-яка незаконна дія або бездіяльність, що призвела смерть або завдало серйозної шкоди здоров'ю полоненого, є злочином.
Табори полонених повинні розташовуватися в достатньо безпечному місці на суші. Рядові полонені можуть залучатися до роботи з урахуванням їх фізичного стану. Офіцери беруть участь лише в керівництві такими роботами.
Полонені підпорядковані законам і положенням, що діють в армії полонившої їх держави.
Після припинення військових дій полонені підлягають якнайшвидшій репатріації.
Зони безпеки. Міжнародне гуманітарне право заохочує створення зон безпеки та госпітальних зон за згодою воюючих сторін з метою забезпечення безпеки мирного населення. Такі угоди укладаються через посередництво МКЧХ.
З метою збереження життя людей або порятунку культурних цінностей можливе оголошення «незахищенної місцевості» (зазвичай це місто або заповідник, обмежені ділянки території, розташовані поблизу від лінії фронту). Вони можуть стати об'єктом окупації противника без бою. За угодою воюючих сторін можуть встановлюватися і демілітаризовані зони.