Світовий фінансовий ринок
Сутність міжнародного руху капіталу
Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.
Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає його до виходу за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу можна також виділити:
відмінності у витратах виробництва;
бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження;
бажання захистити свій капітал від інфляції;
непередбачуваність економічної і політичної ситуації в країні;
прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.
Конкретні форми міжнародного руху капіталу розрізняються за такими ознаками:
§ джерелами походження капіталу;
§ характером використання капіталу;
§ строками вкладання капіталу;
§ метою вкладання капіталу.
За джерелами походження:
офіційний (державний);
приватний (недержавний) капітал.
Офіційний капітал – засоби із державного бюджету, що переміщаються за кордон чи ті, що приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій
Приватний капітал – це засоби приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон чи приймаються з-за кордону згідно з рішеннями їхніх керівних органів та їхніх об'єднань.[1]
За характером використання коштів:
підприємницький;
позичковий (міжнародний кредит);
міжнародна економічна допомога.
Підприємницьким капіталом називають ті засоби, які вкладаються у виробництво з метою отримання доходу. Тоді як позичковий капітал вивозиться у вигляді множинних позик, що надаються державами, великими міжнародними банками та валютними фондами.
Підприємницький капітал фактично означає створення власником капіталу підприємства за кордоном, і в залежності від ступеня контролю за діяльністю створених на території інших країн підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції цього підприємницького капіталу.
На відміну від підприємницького капіталу позичковий (кредитний) капітал – це надання довго- та короткострокових позик для отримання відсотка. Позичковий капітал вивозиться у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств, шляхом придбання акцій закордонних підприємств, шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх підприємств. [2]
У міжнародних масштабах в якості позичкового капіталу в основному використовується офіційних капітал із державних джерел, хоч міжнародне кредитування із приватних джерел також досягає значних об’ємів.
За термінами вивезення капіталу:
короткостроковий (до одного року);
середньостроковий (від 1 до 5 років);
довгостроковий (більше 5 років).
За типом фінансових зобов'язань:
кредитні операції;
інвестиційні операції.
За цілями використання:
прямі інвестиції;
портфельні інвестиції.
Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу: I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII вв. до кінця XIX вв.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії). II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX вв. до середини XX в.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем. III – етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XXв. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.