2. Нові погляди на забезпечення воєнної безпеки держави.

Конституція України на вищому законодавчому рівні визначає обов'язки й повноваження основних суб'єктів забезпечення національної безпеки України, а Закон "Про основи національної безпеки України" формулює засади організації та функціонування системи забезпечення національної безпеки.

Склад, функції та завдання основних елементів цієї системи стосовно воєнної безпеки викладені у Воєнній доктрині України.

Нова воєнна доктрина України затверджена Указом Президента України №648/2004 від 15 червня 2004р.

Воєнна доктрина України - це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. В ній враховано наявні й прогнозовані на перспективу військові, політичні, фінансово-економічні, науково-технічні та інші можливості держави, які можуть бути використані для цілей оборони.

Отже, можна стверджувати, що Воєнна доктрина України як документ довгострокового оборонного планування містить основні вихідні дані для формування Стратегії воєнної безпеки України. Разом з тим очевидно, що для визначення Стратегії у повному обсязі слід керуватися всією сукупністю документів законодавчо-нормативної бази у сфері забезпечення воєнної безпеки.

Воєнна доктрина має оборонний характер. У новому трактуванні це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Виходячи з цього в структури Стратегії доцільно передбачити дві основні складові - Оборонну стратегію України та Воєнну стратегію України (сформульована і затверджена 24.06.04р.)

В Оборонній стратегії України потрібно деталізувати викладені у Воєнній доктрині України підходи до організації оборони та її політичного й ресурсного забезпечення, у тому числі визначити порядок, форми та способи досягнення стратегічних цілей у сфері воєнної безпеки (воєнно-політичне партнерство, запобігання агресії та її відбиття, врегулювання кризових ситуацій, воєнна реформа тощо), а також конкретні напрями дій і заходи.

Воєнна стратегія, як вища сфера воєнного мистецтва, охоплює теорію і практику підготовки держави й збройних сил до війни, планування і ведення війни та стратегічних операцій. Очевидно, що Воєнна стратегія України, як складова Стратегії воєнної безпеки, матиме дещо інший зміст - вужчий і наближений до конкретних умов можливого застосування Збройних Сил України та інших військових формувань.

Найбільш імовірні види воєнних конфліктів, у які може бути втягнута Україна, основні воєнно-стратегічні цілі застосування в них воєнної організації держави, завдання й основні форми і способи застосування Збройних Сил та інших військових формувань визначає Воєнна доктрина України. Воєнна стратегія України, з огляду на реальні та прогнозовані умови можливого застосування Збройних Сил, має визначати конкретні шляхи й способи виконання зазначених завдань, у тому числі види і масштаб відповідних воєнних операцій, сили й засоби, які залучатимуться до їх підготовки та проведення, необхідні резерви й порядок їх використання та інші суто військові питання захисту національних інтересів, України від воєнних загроз.

Першу Воєнну доктрину України прийнято 19 жовтня 1993 р. За час, що минув відтоді, всередині України та в її зовнішньому оточенні сталися суттєві зміни. Найважливіші з них:

- прийняття Конституції України;

- удосконалення законодавчої бази з питань національної безпеки й оборони (в тому числі прийняття Законів України "Про основи національної безпеки України", "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України" в новій редакції);

- затвердження та реалізація Державних програм у сфері військового будівництва;

- проведення адміністративної реформи;

- активізація процесу європейської та євроатлантичної інтеграції, визначення Україною стратегічного курсу на повноправну участь у цьому процесі.

Зберігаючи основну спрямованість Воєнної доктрини 1993 р., нова Воєнна доктрина розвиває й уточнює її настанови у воєнно-політичному, воєнно-стратегічному, воєнно-економічному та військово-технічному аспектах з урахуванням сучасних умов та їх прогнозованих змін. Положення проекту Воєнної доктрини узгоджені з цілями воєнної реформи України і відповідають духові рішень Празького саміту НАТО та загальновизнаним поглядам на проведення Оборонного огляду.

Принципові основи нової Воєнної доктрини побудовані на об'єктивно існуючих спільних інтересах і можливостях України та провідних європейських держав, якими є:

- колективна відповідальність за забезпечення стабільності й безпеки в регіоні та на континенті;

- здатність протистояти існуючим і потенційним загрозам спільними зусиллями;

- міжнародна підтримка України в питаннях захисту її суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й недоторканності кордонів.

Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23 травня 2002 р. "Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)", в новій Воєнній доктрині проголошено відмову від позаблоковості у здійсненні зовнішньої політики. Разом з тим, нова Воєнна доктрина передбачає ефективну державну політику у сфері національної оборони з діалектичним поєднанням мирних (невоєнних) і воєнних засобів відповідно до норм міжнародного права.

Порівняно з редакцією 1993 р. в новій Воєнній доктрині України надана воєнно-політична обстановка навколо України, яка на сьогодні характеризується динамічністю і нестабільністю подій та процесів, чіткіше визначено основні зовнішні та внутрішні можливі воєнні загрози національній безпеці України. Зроблено висновок, що в найближчому майбутньому широкомасштабне застосування воєнної сили проти України є малоймовірним, але зберігатиметься потенційна загроза виникнення воєнних конфліктів, у які Україна може бути втягнута.

З’являються також нові загрози, для нейтралізації яких можуть залучатися ЗСУ. До них відносяться:

• загрози суверенітету і територіальній цілісності України (незважаючи на невисоку імовірність широкомасштабної агресії проти України з метою окупації усієї або великої частки її території, ми не маємо права повністю відкидати можливість виникнення кризи або конфлікту, які можуть нести загрози суверенітету і територіальній цілісності держави. До них слід віднести широкий діапазон викликів та загроз – від політичного втручання у внутрішні справи України, воєнно-політичного тиску з демонстрацією сили, розвідувально-диверсійної діяльності, економічного шантажу із застосуванням заходів та санкцій економічної блокади, припинення поставок енергоресурсів до застосування воєнної сили. Спроби розпалення регіонального сепаратизму, етнічних і релігійних конфронтацій, що можуть викликати дестабілізацію обстановки. Незавершеність процесу делімітації та демаркації державного кордону може ініціювати територіальні претензії до України з боку окремих політичних сил деяких суміжних країн, програми яких містять претензії до України і можуть привести до напруження у відносинах між Україною та її сусідами);

• політична нестабільність, воєнно-політичні конфлікти поблизу кордонів України (політична нестабільність, воєнно-політичні конфлікти поблизу кордонів України можуть привести до локальної та регіональної напруженості, які, як правило, супроводжуються незаконною торгівлею зброєю, нелегальною міграцією, значною кількістю біженців та переміщених осіб, торгівлею людьми, активізацією наркоторгівлі. Для адекватного реагування на загрози такого характеру Україна передбачає активізацію своєї участі у миротворчих та гуманітарних операціях під егідою ООН);

• ймовірність втягування України в регіональні збройні конфлікти або воєнне протистояння між іншими державами (міжнародні зобов’язання нашої держави передбачають тимчасове перебування на її території підрозділів збройних сил іноземних держав. У випадку, коли держава, чиї підрозділи тимчасово перебувають на території Украйни, стає учасником збройного конфлікту з третьою стороною або в разі збройного конфлікту на її території, не можна виключити того, що на території України можуть проводитися акції проти сил та цивільних, що тимчасово перебувають на її території);

• неконтрольоване розповсюдження зброї масового ураження і технологій подвійного використання (зростання кількості держав, які володіють такою зброєю, збільшує ризик для світового співтовариства, у тому числі і для Украйни. Застосування такої зброї приведе до неймовірних демографічних та економічних втрат);

• міжнародний тероризм (Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів, співробітничає в галузі боротьби із тероризмом з іноземними державами. Підрозділи ЗСУ, на підставі чинних для України угод, можуть бути залучені у різних формах до проведення міжнародних анти терористичних операцій за межами України, здійснювати повітряне прикриття АЕС та інших важливих об’єктів держави, надавати підтримку спеціальним підрозділам СБУ);

• загрози в інформаційній сфері та інформаційна безпека (особливу загрозу для безпеки і стабільності нашої держави можуть становити спроби інших країн чи недержавних структур використати інформаційні технології та ресурси для реалізації власних цілей або певних дій, що суперечать інтересам національної безпеки України);

• порушення постачання життєво необхідних ресурсів (маршрути постачання енергоресурсів до України проходять через політично нестабільні регіони. Порушення системи постачання України та країн-партнерів можуть спричинити серйозні ускладнення для національної економіки);

• загрози для життя та безпеки громадян України (враховуючи значну кількість громадян України, які перебувають за кордоном, у конфліктно небезпечних регіонах, не виключається можливість проведення операцій з їх евакуації. Крім того ЗСУ можуть використовуватись для надання допомоги МНС та іншим міністерствам у подоланні наслідків стихійних лих та техногенних катастроф, розмінуванні та інших обставинах).

Зазначено, що під час відбиття збройної агресії Україна в рамках норм міжнародного права може застосовувати всі форми, способи й засоби збройної боротьби, які в обставинах, що склалися, є найбільш ефективними. При цьому можливе перенесення бойових дій на територію агресора з метою його повного розгрому.

Користуючись правом кожної держави на колективну оборону в разі збройної агресії, Україна не виключає можливості отримання воєнної допомоги від інших держав і міжнародних організацій.

У новій Воєнній доктрині проголошується твердий намір реформувати Збройні Сили в напрямі наближення їх складу, системи управління й підготовки до стандартів збройних сил держав-членів НАТО, зміцнення довіри між державами, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої е вступ до НАТО, як основи загальноєвропейської системи безпеки.

Детально окреслено основні воєнно-стратегічні цілі застосування Збройних Сил та інших військових формувань для захисту суверенітету й територіальної цілісності України у збройному конфлікті, локальній (регіональній) війні та в міжнародних миротворчих операціях.

В умовах сучасної воєнно-по­літичної обстановки інтереси на­ціональної безпеки України зу­мовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гаранта­ми безпеки і стабільності в Євро­пі, Україна готується до повно­правного членства в цих органі­заціях.

Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи за­гальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим гли­боке реформування оборонної сфери держави відповідно до єв­ропейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої по­літики.

Україна як держава - член 00Н та ОБСЄ, особливий пар­тнер НАТО та учасник Ради євро­атлантичного партнерства і прог­рами «Партнерство заради ми­ру», усвідомлюючи свою відпові­дальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, бе­ре активну участь у діях і заходах багатонаціональних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки 00Н для запобігання конфліктам та їх розв'язання.

Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих опе­раціях як важливий напрям своєї зовнішньої політики та забезпе­чення регіональної воєнної без­пеки. Участь України в міжна­родних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, ми­ротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг, які визначаються рі­шеннями про проведення таких операцій.

Характер загроз національній безпеці України у воєнній сфері визначає необхідність мати у складі Збройних Сил України такі функціональні структури, як Об'єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони та Стратегічні резерви (Сили підтримки (підсилення)); встановлено їх призначення та основні завдання у можливих воєнних конфліктах.

Визначено основні завдання Збройних Сил у мирний час і в особливий період до початку збройної агресії та в разі збройної агресії. Сформульовано основні форми застосування Збройних Сил та інших військових формувань у різних умовах, а саме:

- у збройному конфлікті, в локальній та регіональній війнах;

- під час прикордонних конфліктів чи збройних інцидентів, у тому числі всередині держави;

- у разі територіальної оборони України;

- у міжнародних миротворчих операціях.

Конкретно визначено, що під час відсічі збройній агресії Україна вважає за можливе застосовувати всі форми, способи і засоби збройної боротьби, які в обставинах, що склалися, є найбільш ефективними.

З огляду на зміни воєнно-політичної обстановки, в Воєнній доктрині відображено військові аспекти боротьби з міжнародним тероризмом.

Вперше до Воєнної доктрини введено поняття Стратегічного плану застосування Збройних Сил України, який розробляється Генеральним штабом Збройних Сил і визначає способи застосування Збройних Сил та інших військових формувань залежно від умов обстановки, що склалася, сил і засобів збройної боротьби, які застосовуються, характеру і масштабу бойових дій тощо.

Вперше в Військовій доктрині визначено, що основними умовами припинення Україною воєнних дій проти агресора є:

- припинення агресором воєнних (бойових) дій, відмова від будь-яких агресивних намірів стосовно України і повне відновлення територіальної цілісності України;

- надання агресором гарантій щодо відшкодування втрат, завданих Україні внаслідок збройної агресії.

В ст.39. записано, що безпосереднє керівництво Збройними Силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України.

Основні принципи й напрями економічного забезпечення воєнної безпеки України передбачають всебічне задоволення потреб Збройних Сил та інших військових формувань у фінансових і матеріальних ресурсах при раціональному обсязі оборонних витрат держави.

Військово-технічна політика держави зорієнтована Воєнною доктриною насамперед на підтримання в боєздатному стані Збройних Сил та на модернізацію озброєння і військової техніки, які становлять основу бойового потенціалу Збройних Сил України та інших військових формувань, запобігання військово-технічному і технологічному відставанню України у розвитку основних видів озброєння і військової техніки, які можуть вироблятися в Україні і бути конкурентоспроможними на світовому ринку зброї.

Пріоритетні напрями забез­печення Збройних Сил України, інших військових формувань оз­броєнням і військовою технікою:

- створення ефективних систем ОВТ для розв'язан­ня завдань Збройних Сил Украї­ни, інших військових формувань з урахуванням реальних еконо­мічних можливостей держави;

- гарантоване постачання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням сучас­них високоефективних видів оз­броєння і військової техніки;

- запобігання військово-техніч­ному і технологічному відставан­ню України у розвитку основних видів озброєння і військової тех­ніки, які можуть вироблятися в Україні і бути конкурентоспро­можними на світовому ринку зброї;

- формування науково-техніч­ної бази в галузі фундаменталь­них і пошукових досліджень, у тому числі технологій подвійного призначення;

- створення сприятливих умов мобілізаційного розгортання промисловості для виробництва озброєння і військової техніки у необхідних обсягах;

- проведення раціональної кон­версії та реструктуризації обо­ронно-промислового комплексу;

- зниження рівня залежності України у військово-технічній сфері від інших держав;

- розвиток військово-технічного співробітництва, формування збалансованого експорту та ім­порту продукції військового призначення і товарів подвійного використання;

- проведення випробувань та сертифікації озброєння і військо­вої техніки.

У прикінцевих положеннях Воєнної Доктрини записано, що вона відповідає офіційно прийнятим у державі поглядам на форми і способи воєнно-політичної та воєнно-практичної діяльності щодо забезпечення воєнної безпеки України, на сучасні й перспективні умови організації та здійснення оборони держави. Її положення створюють належну основу для розвитку воєнної теорії і практики та розроблення комплексу документів, пов'язаних з організацією військового будівництва і підготовкою та застосуванням Збройних Сил України й інших військових формувань до захисту національних інтересів держави.

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

ПОЛІТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ

КАФЕДРА ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

_00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ВСП

cлужбовець

В.П.Пилипчук

"__" 2010 р.

Для студентів___________