Індивідуальна кримінальна відповідальність.

У 1949 р. у тексті усiх чотирьох Женевських конвенцiй внесенi положения про обов’язки держав забезпечувати кримiнальнi санкцiї та переслiдування стосовно порушникiв мiжнародного гуманiтарного права. Серйозними порушеннями вважаються: вбивства, тортури, розправа без суду над особами, що користуються покровительством, напади на цивiльне населення, спрямування вiйськових операцiй проти устаткування пiд захистом або місцевостей, якi не обороняються, вiроломне використання емблеми Червоного Хреста, депортацiя населення окупованої території, утримання заручникiв. Як тяжкi квалiфiкуються такi порушення, якi вчиненi умисно i заподiяли смерть, калiцтва чи завдали серйозної шкоди здоров’ю: атакування на цивiльне населення; невибiркова атака чи атака на споруди або установи, якi мiстять у собi небезпечнi сили, коли вiдомо, що така атака призведе до надмiрного ушкодження цивiлних об’єктiв.

Порушення МГП, яке було здiйснено пiдлегiим, не звiльняє його командирiв (начальникiв) вiд кримiнальної або дисциплiнарної вiдповiдальностi,

Кожна держава, що пiдписала Конвенції, бере на себе зобов’язання ввести в своєму законодавствi в дiю норми, що забезнечують ефективне кримiнальне переслiдування осiб, якi скоїли або наказали скоїти тi чи iншi серйознi порушення, що передбаченi Конвенцiями. Кожна держава також зобов’язуєгься розшукувати осiб, що звинувачуються в том, що вони скоїли або наказали скоїти вищенаведенi серйознi порушення.

У висновку Конституційного Суду України у справі № 1-35/2001 за конституційним по­данням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) від 11 ли­пня 2001 року

№ 3-в/2001 підкреслюється що, положення Статуту, які забороняють злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії, розглядаються нині як звича­єва норма міжнародного права, що неодноразово підтверджували міжнародні судові органи. Отже, їх характер як злочинних згідно зі статтею 18 Конституції України не залежить від при­єднання України до Статуту та набуття ним чинності". Отже, на наш погляд. Конституційний суд України однозначно підтверджує обов'язковість для України міжнародно-правових норм щодо встановлення відповідальності за такі міжнародні злочини, як злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочин агресії.

Відповідальність за воєнні злочини передбачені в ст..8 Римського статуту:

• умисне вбивство;

• умисне спричинення сильних страждань чи серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров'ю;

• незаконне, безглузде і великомасштабне знищення і привласнення майна, не викликане воєнною необхідністю;

• примушування військовополоненого чи іншої особи, яка охороняється, до служби у збройних силах супротивної держави;

• позбавлення військовополоненого чи іншої особи, яка знаходиться під

покровительством на неупереджене і нормальне судочинство;

• незаконна депортація чи переміщення чи незаконне позбавлення свободи;

• взяття заручників.

Інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених межах міжнародного права, а саме будь-яке із таких діянь:

1. Умисний напад на цивільне населення як таке чи окремих цивільних осіб, які не при­ймали безпосередньої участі у воєнних діях;

2. Умисний напад на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, що не є явно воєнними цілями;

3. Умисне нанесення ударів по персоналу, об'єктах, матеріалах, підрозділах чи транспорт­них засобах, які задіяні у наданні гуманітарної допомоги чи у місії з підтримання миру відпові­дно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, доки вони мають право на захист, яким користу­ються цивільні особи чи цивільні об'єкти за міжнародним правом збройних конфліктів;

4. Умисне здійснення нападу, коли відомо, що такий напад є причиною випадкової загибе­лі чи каліцтва цивільних осіб чи шкоди цивільним об'єктам чи широких довготривалих збитків оточуючому природному середовищу, які будуть явно несумірні з конкретною і безпосеред­ньою очікуваною загальною воєнною перевагою;

5. Напад на незахищені і ті, що не є воєнними цілями, міста, села, житла чи будівлі чи їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів;

6. Вбивство чи поранення комбатанта, який склав зброю чи, не маючи більше засобів захи­сту, беззастережно здався;

7. Неналежне використання прапору парламенту, національного прапору чи воєнних зна­ків розрізнення і форми супротивника чи Організації Об'єднаних Націй, а також, розпізнаваль­них емблем, встановлених Женевськими конвенціями, що призводить до загибелі людей чи на­носить їм серйозних фізичних каліцтв;

8. Переміщення прямо чи опосередковано окуповуючою державою частини свого власного цивільного населення на окуповану нею територію, чи депортація чи переміщення частини на­селення окупованої території в межах кордонів або за межі цієї території;

9. Умисне нанесення ударів по будинках, призначених для мети релігії, освіти, мистецтва, науки чи благодійності, історичних пам'ятниках, госпіталях чи місцях зосередження хворих чи поранених, за умови, що вони не є воєнними цілями;

10. Нанесення особам, які знаходяться під владою супротивної сторони, фізичних каліцтв чи здійснення над ними медичних чи наукових експериментів, зуболікувального чи лікарняного лікування відповідної особи і не здійснюються у його інтересах і які викликають смерть чи сер­йозно погрожують здоров'ю такої особи чи осіб;

11. Віроломне вбивство чи поранення осіб, які належать до супротивної нації чи армії;

12. Заява про те, що пощади не буде;

13. Знищення чи захоплення майна супротивника, за виключенням випадків коли таке знищення чи захоплення диктуються воєнною необхідністю;

14. Оголошення відміненими, призупиненими чи недопустимими у суді прав чи позовів громадян супротивної сторони;

15. Примушування громадян супротивної сторони до участі у воєнних діях проти їх влас­ної країни, навіть якщо вони знаходились на службі воюючої сторони до початку війни;

16. Розграбування міста чи населеного пункту, навіть якщо він захоплений штурмом;

17. Застосування отрути чи отруйної зброї;

18. Застосування задушливих, отруйних чи інших газів і будь-яких аналогічних рідин, ма­теріалів чи засобів;

19. Застосування куль, що легко розриваються чи сплющуються у тілі людини, таких як оболонкові кулі, тверда оболонка яких не покриває усього сердечника чи має надрізи;

20. Застосування зброї, боєприпасів і техніки, а також методів ведення війни такого харак­теру, які викликають надмірні пошкодження і зайві страждання і, які є не вибірковими за своєю суттю у порушення норм міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси, така техніка і такі методи війни є предметом всеохоплюючої заборони і внесе­ні до додатків даного Статуту, шляхом поправки згідно з відповідним положенням, викладеним уст. 121 і 123;

21. Посягання на людську гідність, зокрема принижуюче і зневажливе поводження;

22. Зґвалтування, обернення у сексуальне рабство, примушення до проституції, вимушена вагітність, як вона визначена у п. 2 (і) ст. 7, вимушена стерилізація і будь-які інші види сексуа­льного насильства, що являють собою грубе порушення Женевських конвенцій;

23. Використання присутності цивільної особи чи іншої особи, яка знаходиться під охоро­ною; захист від воєнних дій певних пунктів, районів чи збройних сил;

24. Умисне нанесення ударів по будинках, матеріалах, а також персоналу, що використо­вує відповідно до міжнародного права розпізнавальні емблеми, встановлені Женевськими кон­венціями;

25. Умисне скоєння дій, які піддають цивільне населення голоду, як способу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, включаючи умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено у Женевських конвенціях;

26. Набір чи вербування дітей у віці до 15 років до складу національних збройних сил чи їх використання для активної участі у бойових діях.

У випадку збройного конфлікту не міжнародного характеру серйозні порушення статті З, загальної для чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме: будь-яке із на­ступних діянь, скоєних відносно осіб, які не беруть активної участі у воєнних діях, включаючи військовослужбовців, які склали зброю, і осіб, виведених із ладу у результаті хвороби, пора­нення, утримання під вартою або за іншою причиною:

• посягання на життя і особу, зокрема вбивство в будь-якій формі, нанесення каліцтва, жо­рстоке відношення і тортури;

• посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження;

• взяття заручників;

• винесення вироків і їх виконання без попереднього судового розгляду, проведеного створеним у встановленому порядку судом, що забезпечує дотримання усіх судових гарантій, які за загальним визначенням є обов'язковими.

Статтi 431-435 1Х-го розділу Кримінального кодексу України передбачають кримiнальну вiдповiдальнiсть за мародерство, насильство над населенням у районi воєнних дiй, погане поводження з вiйськовополоненими, незаконне використання символiки Червоного Хреста i Червоного Пiвмiсяця та зловживання ними.

В розділі XX Кримінального Кодексу України "ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ" вказується: