1.1. Зміст фінансової діяльності підприємств.

1.2. Завдання фінансової діяльності підприємства.

1.4. Зміст та мета фінансового менеджменту.

1.5. Форми фінансування

1.6. Механізм залучення фінансових ресурсів суб’єктами господарювання.

1.7. Критерії прийняття фінансових рішень.

1.9. Пріоритетний критерій прийняття фінансових рішень різних форм організації бізнесу.

2.1. Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

2.2. Особливості організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання без створення юр. особи.

2.3. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств.

2.4. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств.

2.5. Особливості фінансової діяльності командитних та повних товариств.

2.6. Особливості фінансової діяльності кооперативів.

2.8. Особливості фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.

3.1. Власний капітал суб’єктів господарювання.

3.2. Корпоративні права суб’єктів господарювання.

3.3. Основні цілі збільшення статутного капіталу.

3.4. Методи збільшення статутного капіталу.

3.5. Джерела збільшення статутного капіталу суб’єктів різних форм господарювання.

3.6. Емісія корпоративних прав.

3.7. Завдання та передумови зменшення статутного капіталу АТ.

3.8. Способи зменшення статутного капіталу АТ.

3.10. Санаційний прибуток.

4.1. Внутрішні джерела фінансування підприємств.

4.3. Приховане самофінансування.

4.4. Тезаврація прибутку.

4.5. Збільшення статутного капіталу без залучення додаткових внесків.

5.1. Зміст дивідендної політики.

5.2. Завдання дивідендної політики.

5.4. Порядок нарахування дивідендів.

5.5. Методи нарахування дивідендів

5.6. Форми виплати дивідендів.

5.9. Ефективність дивідендної політики.

1. Зміст фінансової діяльності підприємств.

Фінансова діяльність посідає особливе місце в управлінні під­приємством. Від неї залежить повнота фінансового забезпечення по­точної виробничо господарської діяльності та розвитку підприємства.

Фінансова діяльність — це діяльність, спрямована на забез­печення підприємства фінансовими ресурсами, досягнення ним ви­значених цілей економічного і соціального розвитку. Фінансова ді­яльність зумовлює зміни як величини, так і складу власного та за­лученого (позикового) капіталів підприємства.

звичайна діяльність під­приємства, згідно Національних стандартів бухгалтерського облі­ку, поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансо­вою. Вона пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (то­варів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємст­ва і забезпечує основну частку його доходу,

Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з прид­бання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошо­вих коштів.

Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни вели­чини та (або) складу власного та позикового капіталу.

2. Завдання фінансової діяльності підприємства.

Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення "таких основних завдань:

• забезпечення фінансовими ресурсами поточної операційної, фі­нансової та інвестиційної діяльності підприємства;

• пошук резервів збільшення доходів, прибутків і рентабельності підприємства;

• забезпечення виконання фінансових зобов'язань перед діловими партнерами (постачальниками, підрядниками, банками, страхо­вими та інвестиційними компаніями тощо), бюджетом і цільо­вими фондами;

• фінансове забезпечення виробничого і соціального розвиток підприємства;

• контроль за ефективним розподілом і цільовим використанням фінансових ресурсів.

4. Зміст та мета фінансового менеджменту.

Цілі фінансового менеджменту: 1) забезпечення стабільної платоспроможності, ліквідності підприємства; 2) максимізація рентабельності як власного, так і загального капіталу; 3) мінімізація ризиків.

Виходячи із функцій фінансів можна виділити три основних функціональних направлень фінансового менеджменту:

1) фінансування; 2) оптимізація вкладень коштів в інвестиції, оперативну діяльність; 3) фінансовий контроль.

В зарубіжній літературі можна зустріти тільки два напрямки фінансового менеджменту: 1) управління грошовими потоками; 2) фінансовий контролінг.

До основних завдань фінансового менеджменту належать: 1) планування платоспроможності підприємства та показники ліквідності; 2) прибуткове вкладення тимчасово вільних коштів; 3) управління дебіторською та кредиторською заборгованістю; 4) управління фінансовими вкладеннями; 5) управління фінансовими ризиками.

5. Форми фінансування

1) Власним капітал: Внески учасників та засновників (зовнішні джерела фінансування), Реінвестування прибутку, Реструктуризація активів (внутрішні джерела фінансування)

2) Позичковим капітал: Забезпечення наступних витрат і платежів (внутрішні джерела фінансування), Банківські та комерційні кредити (зовнішні джерела фінансування).

основні

форми фінансування. їх здебільшого класифікують ;а такими критеріями:

а) залежно під цілей фінансування;

б) за джерелами надходження капіталу;

в) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства. Залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми: • фінансування при заснуванні підприємства; • на розширення діяльності; • рефінансування; • санаційне фінансування.

6. Механізм залучення фінансових ресурсів суб’єктами господарювання.

Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, їло формуються в результаті реструктуризації акти­вів, під чим розуміють заходи, пов'язані зі зміною складу та струк­тури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одер­жує підприємство в результаті дезінвестіцій. Щоправда, дискусій­ним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фі­нансування.

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення ка­піталу. Але не доцільно давати однозначних рекомендацій щодо вибору форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших – на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств ви­гіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінан­сування, для інших - зовнішні.

Фінансовий менеджер під час прийняття рішень щодо вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями.

7. Критерії прийняття фінансових рішень.

При виборі форми фінансування фінансовий менеджер повинен користуватися відповідними критеріями. Головним завданням фінансового менеджменту є прийняття рішень щодо вибору оптимальних форм фінансування підприємства: емісія облігацій, емісія простих чи привілейованих акцій, залучення банківських позичок чи інвестицій інших фінансових структур, реінвестування прибутку чи виплата дивідендів.

Фактори, які необхідно враховувати: 1. При виборі тієї чи іншої форми фінансування необхідно дотримуватися відповідних законодавчих документів. 2. Необхідно визначити прибутковість від вкладення грошових коштів. 3. Необхідно визначити і врахувати, яким чином та чи інша форма фінансування впливає на ліквідність і платоспроможність підприємства. 4. При фінансуванні необхідно враховувати структуру фінансових ресурсів, яка складається після фінансування. 5. Вивчити вхідні та вихідні грошові потоки, скоординувати їх таким чином, щоб у будь-який час підприємство могло виконувати свої поточні зобов’язання. 6. Необхідно враховувати накладні витрати – залучення капіталу супроводжується додатковими витратами: емісійні витрати, аудиторські перевірки, публікація інформації, звітності в засобах масової інформації. 7. Необхідно враховувати оподаткування – мінімізація оподаткування. 8. Необхідно враховувати особливості законодавства про банкрутство. 9. Необхідно враховувати максимізацію доходів власників капіталу.

В галузі фінансування економісти вивчають умови і виробляють теорії обґрунтування найефективніших шляхів фінансування. Однією із таких теорій є теорія «Оптимізації портфеля інвестицій» (Марковіц). Відповідно цієї теорії вкладення інвестиційного капіталу в один об’єкт є більш ризикованим, ніж інвестування в різні об’єкти (диверсифікація капіталу).

Якщо прибутковість інвестицій визначити через букву r, питому вагу інвестицій в структурі – через а, то прибутковість визначається так: Р = r ∙ а

У випадку, якщо портфель складається з декількох інвестицій, прибутковість розраховується наступним чином:

n − число цінних паперів інвестиційного портфелю,

ri − прибутковість і-го фінансового активу,

ai − питома вага фінансового активу в структурі портфелю.

Ризиковість інвестиційного портфелю не дорівнює сумі ризиків інвестицій, або їх середньої величині. Ризики інвестицій залежать від прибутковості інвестицій. Ризик портфелю залежить від зв’язку між рентабельністю інвестицій і інвестиційного портфелю. Найбільший ризик інвестиційного портфелю виникає тоді, коли є пряма залежність прибутковості інвестиційного портфеля. У цьому випадку коефіцієнт кореляції складає +1.

Якщо інвестиційний портфель складається із двох інвестицій, то ризик визначається слідуючою формулою:

Qp = a ∙ QA + (1 − a) ∙ QB

Qp − ризик портфеля,

a − питома вага капіталу а в структурі портфеля, QA − ризик інвестицій а, QB − ризик інвестицій В.

У випадку, якщо рівень кореляційного зв’язку зворотній -1, то рівень ризику визначається наступним чином:

Qp = a ∙ QA − (1 − a) ∙ QB

За зворотнім кореляційним зв’язком можна сформувати портфель з нульовим рівнем ризику і позитивною рентабельністю.

9. Пріоритетний критерій прийняття фінансових рішень різних форм організації бізнесу.

Основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість.

2. Можливості участі в управлінні справами суб'єкта господарю­вання та контролю за ним.

3. Можливості фінансування.

4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта гос­подарювання чи набуття права власності).

5. Умови оподаткування суб'єктів господарювання різних форм організації бізнесу.

6. Накладні виграти, зумовлені окремими формами організації бізнесу.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу.

2.1. Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

Юридичні особи: Право власності: 1) Приватне: • Приватне підприємство • Селянське (фермерське) господарство

2) Колективне: • Колективне підприємство • Спільне підприємство • Кооператив • Господарські товариства: - АТ, ТОВ, товариство з додатковою відповідальністю - Повне товариство - Командитне товариство

3) Державне: • Державне підприємство • Державне комунальне підприємство.

Без створення юридичної особи: Приватне – приватний підприємець, Колективне – Договір про спільну діяльність, Державне – Договір про спільну діяльність.

Об'єднання – Приватне – Асоціація, Колективне - • Асоціація • Корпорація • Консорціум • Концерн, Державне - • Асоціація • Корпорація • Консорціум • Концерн

2.2. Особливості організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання без створення юр. Особи.

Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юриди­чні, а н фізичні особи — громадяни України, а також громадяни ін­ших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку дія­льність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є од­ночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності, та ряд інших документів, передбачених норматив­ними актами України.

Суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкритії рахунок у будь-якому банку України та ін­ших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому ИБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстра­цію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що під­тверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

2.3. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств.

Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збіль­шення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для спо­живання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежу­ються величиною приватного майна, яке він може надати як кредит­не забезпечення.

Утворення приватного підприємства та його діяльність регла­ментуються Законами України «Про власність», «Про підприємниц­тво» та «Про підприємства в Україні».

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом най­му робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємс­тва є власником 100% капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у ви­гляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку; складати самостійний баланс, відкривати поточний рахунок у банку, тобто мати всі атрибути юридичної особи.

Згідно з чинним законодавством підприємства — суб'єкти під­приємницької діяльності незалежно від форми власності обов'язко­во повинні мати статутний капітал. Разом з тим, станом на середи­ну 2002 р. в Україні жоден законодавчий або нормативний право­вий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства. Отже, зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу вне­сення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов'язковим.