2.4. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств.

Акціонерне товариство — господарське товариство, статут­ний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобо­в'язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяль­ності ЛТ визначається особливостями формування статутного ка­піталу. Згідно з вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мініма­льної заробітної плати, чинної на момент створення товариства. Для порівняння: у більшості країн ЄС мінімальний розмір статут­ного капіталу АТ встановлено на рівні 50 тис. евро; у Швейца­рії — 100 тис. франків.

Акціонерами товариства визнаються фізичні і а юридичні осо­би, які с власниками його акцій. Засновники акціонерного товарис­тва здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновни­цьким договором, решта акціонерів — на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні стату­тного капіталу — на основі договору з товариством чи фінансовим посередником.

Акція — цс титул власності, цінний папір без установле­ного строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фон­ді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонер­ному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді диві­денду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціо­нерного товариства. Згідно із законом України «Про цінні па­пери та фондову біржу» в нашій країні можуть випускатися такі види акцій: • іменні прості; • іменні привілейовані; • на пред'явника прості; • па пред'явника привілейовані.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного під­приємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). До­датковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випус­ки акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумка­ми календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонер­ного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпо­рядженні після сплати встановлених законодавством податків, ін­ших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

2.5. Особливості фінансової діяльності командитних та повних товариств.

Поряд із суб'єктами господарювання, власники яких несуть об­межену відповідальність за боргами товариства, можуть створюва­тися також господарські одиниці, власники яких несуть необмежену відповідальність. До таких суб'єктів господарювання належать това­риства з повною відповідальністю та командитні товариства. Ці товариства діють на підставі установчого договору.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого ве­дуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Установ­чий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, фор­му їх участі у справах товариства.

Командитним товариством визнається товариство, в якому ра­зом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені това­риства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобо­в'язаннями товариства всім своїм майном (комплементаріями), с один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкла­дом у майні товариства (вкладників).

Вкладники командитного товариства, які несуть обмежену відповідальність, також називаються командитистами. В установ­чому договорі стосовно командитистів указуються тільки сукуп­ний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Сукупний розмір часток вкладни­ків не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

2.6. Особливості фінансової діяльності кооперативів.

Кооператив — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об'єд­нання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні кіль­кість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльнос­ті. У Німеччині, наприклад, мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу становить сім осіб. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задо­волення економічних потреб його членів.

2.8. Особливості фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.

Підприємство з іноземними інвестиціями — підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Рівень відпові­дальності іноземних інвесторів за боргами підприємства з інозем­ними інвестиціями залежить від особливостей обраної організацій­но-правової форми. Зазначені підприємства можуть утворюватися в результаті:

а) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами;

б) придбання корпоративних прав діючих підприємств;

в) створення підприємств, що повністю належать іноземним інве­сторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

3.1. Власний капітал суб’єктів господарювання.

Влас­ний капітал підприємства — це підсумок першого розділу паси­ву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів під­приємства над його зобов'язаннями. Основними складовими вла­сного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капі­тал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показ­ник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредито­спроможності підприємства. Він є основою для визначення фі­нансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фі­нансується за рахунок коштів власників і власних засобів підпри­ємства.

Статутний капітал — це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ре­сурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за під­приємством на правах власності або повного господарчого відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Додатковий вкладений капітал відображає наявність і рух в акціонерних підприємствах так званого емісійного доходу, тобто різ­ниці між продажною і номінальною вартістю випущених акцій.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які мо­жуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибут­ку).

Резервний капітал утворюється на підприємствах за рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в уста­новчих документах. Ці кошти використовуються в тому разі, коли необхідні витрати не покриваються наявним нерозподіленим при­бутком (наприклад, на виплату дивідендів за привілейованими акці­ями), а також на покриття різниці між номінальною і продажною ці­ною випущених акцій. За рахунок резервного капіталу підприємство може покрити збитки від своєї господарської діяльності, а також збільшити статутний капітал.

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений при­буток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відобража­ється або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або су­ма непокритого збитку.

Нерозподілений прибуток — це залишок одержаного підпри­ємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту.

3.2. Корпоративні права суб’єктів господарювання.

Корпоративні права — це права власності на частку (пай) у ста­тутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а та­кож частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридич­на особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов'язу­ється виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Номінальна вартість акцій (часток) — це та вартість, яка ві­дображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить і його номінальний, або статутний капітал.

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на ви­значену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акція — це цін­ний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтвер­джує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. |

Окрім вище охарактеризованого номінального курсу акцій, у теорії і практиці досить часто оперують показниками балансового та ринкового курсу акцій.

Показник балансового (розрахункового) курсу корпоратив­них прав характеризує структуру власного капіталу підприємства. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай) і дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним і статутним капіталом.

Ринковий курс акцій. Ринковий курс — це вартість, за якою ак­ції можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торгівельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку. У країнах з розвинутим фондовим ринком ринковий курс акцій здебільшого вста­новлюється на фондовій біржі. Фондова біржа — це організований інститут, який зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, спри­яє формуванню їх ринкового курсу. Правила фондової біржі, окрім ін­шого, повинні передбачати порядок торгівлі на біржі та механізм формування цін, біржового курсу та їх публікації.

Механізм визначення та/або фіксації ринкової ціни цінного папе­ру називається котируванням. Котирувальна ціна — середньозваже­на ціна, яка розраховується протягом біржового дня (торговельної се­сії) до моменту, визначеного правилами біржі. Курсова ціна — серед­ньозважена ціна за угодами, здійсненими з початку біржового дня (торговельної сесії) до моменту, визначеного правилами бірж.

3.3. Основні цілі збільшення статутного капіталу.

Цілі збільшення (зменшення) статутного капіталу: • реалізація інве­стиційного проекту • виконання ви­мог щодо міні­мального розміру статутного капіталу • проведення санації • поглинання чи придбання контро­льного пакета ін­ших підприємств • поліпшення лік­відності та плато­спроможності • модернізація чи розширення ви­робництва • оптимізація ди­відендної політики.

3.4. Методи збільшення статутного капіталу.

До основних методів збільшення статутного капіталу акці­онерних товариств належать: • збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості; • збільшення номінальної вартості акцій.

На практиці також широко використовують спосіб збільшення статутного капіталу на основі обміну облігацій на акції. Взаємозв'яз­ки між основними методами збільшення статутного капіталу та дже­рела збільшення статутного капіталу підприємства характеризують­ся з допомогою рис. 3.

Фінансові джерела збільшення статутного капіталу:

3.5. Джерела збільшення статутного капіталу суб’єктів різних форм господарювання.

Статутний капітал та інші елементи власного капіталу будь-якого підприємства — найважливіше джерело формування його ак­тивів. При цьому весь власний капітал розподіляється на кілька фон­дів грошових коштів, кожний з яких забезпечує створення і рух пев­них груп активів, без яких неможливе нормальне функціонування підприємства. Серед них доцільно виділити: • фонд власних основних засобів та інших необоротних матері­альних активів (фонд власних основних коштів); • фонд необоротних нематеріальних активів; • фонд власних оборотних засобів і засобів обігу (фонд власних оборотних коштів); • фонд фінансових інвестицій (довго- і короткотермінових). Кошти фонду власних основних засобів вкладаються (авансу­ються) у створення засобів праці у вигляді будівель, споруд, ма­шин, устаткування, транспортних засобів. За рахунок коштів цьо­го фонду також створюються малоцінні необоротні матеріальні активи, термін корисного використання яких перевищує один рік (наприклад спеціальні інструменти і спеціальні пристрої), інвен­тарна тара, бібліотечні фонди та інші необоротні матеріальні ак­тиви. У новій системі бухгалтерського обліку (при складанні звіт­ного бухгалтерського балансу) основні засоби й інші необоротні матеріальні активи, враховуючи їхню схожість за економічним змістом і кореспонденцією рахунків при відображенні руху їх вартості, об'єднуються і відображаються в балансі за статтею «Основні засоби».

За рахунок коштів фонду необоротних нематеріальних активів підприємство купує (або одержує в готовому вигляді для зарахуван­ня як частки статутного капіталу) патенти, ліцензії, ноу-хау, права на користування землею, водою, іншими природними ресурсами, а також інші нематеріальні активи (про це йшлося раніше).

Фонд власних оборотних коштів потрібен підприємству для авансування грошей у створення запасів предметів праці (сировини, матеріалів, палива, тари, запасних частин для ремонту машин та устаткування, інструменту тощо), створення необхідних перехідних залишків незавершеного виробництва, перехідних запасів готової продукції, товарів. Частина фонду власних оборотних засобів і засо­бів обігу вкладається у сферу розрахунків з покупцями і постачаль­никами у вигляді відвантаженої (переданої") продукції до моменту надходження грошей на поточний рахунок у банку або готівкою до каси підприємства, а також у вигляді грошових коштів (на банків­ських рахунках або в касі підприємства).