- •Передмова
- •1. Мовна система як об’єкт вивчення
- •1.1. Загальне поняття про мовну систему
- •1.2. Рівні мови. Типи мовних відношень
- •1.3. Атрибути мовної системи
- •1.4. Знаковий характер мовної системи
- •2. Фонетика і фонологія
- •2.1. Фонетика і фонологія як розділ мовознавства
- •2.2. Звуки мовлення. Аспекти їх вивчення
- •Апарат мовлення
- •Голосні та приголосні звуки
- •2.5. Артикуляційна класифікація голосних і приголосних
- •2.5.1. Артикуляційна база
- •2.5.2. Класифікація голосних звуків
- •2.5.3. Класифікація приголосних звуків
- •I. За дією активного органа приголосні поділяють на:
- •II. За способом творення шуму (за характером перешкоди) приголосні можна розподілити на:
- •III. За роботою голосових зв’язок приголосні можна поділити на:
- •IV. Залежно від положення м’якого піднебіння розрізняють такі приголосні:
- •2.6. Акустична класифікація голосних і приголосних
- •Акустична класифікація звуків мови (на прикладі звуків російської мови)
- •2.7. Зміни звуків у мовленнєвому потоці
- •2.7.1. Позиційні зміни
- •2. Оглушення дзвінких приголосних наприкінці слова.
- •2.7.2. Комбінаторні зміни
- •2.8. Склад. Наголос. Інтонація
- •2.8.1. Склад
- •2.8.2. Наголос
- •2.8.3. Інтонація
- •2.9. Фонема
- •3. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія.
- •3.1. Лексикологія як розділ мовознавства
- •3.2. Слово як основна одиниця мови
- •3.3. Лексика як система
- •3.4. Лексичне значення слова. Типи лексичних значень
- •3.5. Багатозначні слова. Омоніми. Пароніми
- •3.6. Синоніми. Антоніми
- •3.7. Лексика з погляду сфери її вживання
- •3.8. Фразеологія
- •3.9. Етимологія
- •3.10. Лексикографія
- •4. Морфеміка та словотвір
- •4.1. Місце морфеміки та словотвору в системі мовознавства
- •4.2. Морфемна будова слова
- •4.3. Історичні зміни в морфемній будові слова
- •4.4. Словотвірні моделі, ланцюжки, гнізда, парадигми
- •4.5. Словотвірні типи
- •4.6. Основні способи словотворення
- •5. Граматика. Морфологія і синтаксис
- •5.1. Граматика та її розділи
- •5.2. Граматичне значення та граматична форма
- •5.3. Граматична категорія. Типи граматичних категорій
- •5.4. Способи вираження граматичних значень
- •5.5. Частини мови
- •5.6. Словосполучення та речення
- •6. Розвиток мовної системи
- •6.1. Виникнення ідеї мовного розвитку (кінець XVIII ст. – початок XIX ст.)
- •6.2. Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мови
- •6.3. Основні закономірності розвитку мов
- •6.4. Історичні зміни в лексичній підсистемі
- •6.5. Історичні зміни у фонологічній підсистемі
- •6.6. Історичні зміни у морфологічній та синтаксичній підсистемах
- •Підсумкові тестові завдання
- •Література
- •Філологічні словники та довідники
- •1. Мовна система як об’єкт вивчення 7
- •2. Фонетика і фонологія 14
- •84116, М. Слов’янськ, вул. Г. Батюка, 19.
Голосні та приголосні звуки
Усі звуки поділяються на дві групи – голосні (vocales) і приголосні (consonantes). Поділ здійснюється з урахуванням трьох критеріїв – артикуляційного, акустичного та функціонального.
Утворення голосних характеризується вільним проходженням повітряного струменя, приголосних – із перешкодою. Отже, у процесі утворення голосних органи мовлення напружені рівномірно, а в процесі утворення приголосних напруга зосереджена в місці перешкоди. Під час вимови голосних повітряний струмінь слабкіший, ніж під час вимови приголосних.
Голосні утворюються за допомогою лише голосу (тону), без участі шуму, а приголосні – за обов’язкової участі шуму. Є приголосні, що складаються тільки з шуму. До них належать усі глухі.
Як відомо, голосні – основна частина складу, а приголосні їх супроводжують.
Систему голосних у мові називають вокалізмом, систему приголосних – консонантизмом.
***
Охарактеризуйте критерії поділу звуків на голосні та приголосні.
2.5. Артикуляційна класифікація голосних і приголосних
В основі традиційної класифікації звуків мови лежать їхні артикуляційні характеристики, проте використовуються й деякі акустичні ознаки.
2.5.1. Артикуляційна база
Подібні звуки різних мов можуть мати відмінності у вимові. Порівняйте український приголосний [т] і звук [t] в англійській мові. Український [т] є дорсальним звуком: він утворюється передньою частиною спинки язика з опущеним кінчиком (який зближується з передніми верхніми зубами). Під час вимови англійського [t] діє кінчик язика, що зближується з альвеолами (це апікальний приголосний). В українській мові всі передньоязикові зубні приголосні є дорсальними. Звідси можна зробити висновок, що кожна мова має свою артикуляційну базу. Артикуляційна база – це сукупність типових рухів і станів органів мовлення, необхідних для вимови звуків певної мови.
Можна виділити такі особливості артикуляційної бази мови:
Артикуляціям усіх подібних звуків певної мови властиві однакові риси. Так, в українській мові задньоязикові приголосні артикулюються глибоко, у туркменській – задньоязикові просунуті вперед.
Мовам світу притаманна неоднакова активність різних органів мовлення. Наприклад, в українській мові язичок як активний орган не використовується; тут немає язичкових приголосних. А у французькій мові язичок є активним органом. З іншого боку, в українській мові в додатковій артикуляції активно використовується середня частина спинки язика, і цим пояснюється наявність у зазначеній мові м’яких (палаталізованих) приголосних, які протистоять парним твердим як самостійні фонеми. Цього немає у французькій мові: така додаткова артикуляція, як палаталізація, не наявна; кореляція за твердістю – м’якістю тут відсутня.
У різних мовах спостерігається неоднакове поєднання рухів різних органів мовлення. У російській мові робота губ обов’язково поєднується із заднім положенням язика, тому лабіалізовані голосні ([о], [у]) є одночасно голосними заднього ряду. У французькій, німецькій, тюркських та інших мовах губна артикуляція може поєднуватися як із заднім, так і з переднім положенням язика.