50.Поширення ссавців і покритонасінних

Становлення життя на Землі відбувалося в докембрії. 4 переломних рубежі в еволюції організмів: 1)поява першої органічної речовини в океанах (чи у внутрішньоматерикових водоймах) - 4 млрд. років тому; 2) поява перших живих організмів (прокаріотів) - 3,8 млрд. років; 3) поява у водоростей примітивного фотосинтезу - 3 млрд. років; 4) поява еукаріотів, поділ організмів на рослини і тварини - 1,4-1,5 млрд. років.

Рослинний світ. Родовід рослин починається із морських водоростей. Рештки їх знаходять у найдавніших породах архею. Продукти життєдіяльності синьозелених водоростей (ціанофітів) - строматоліти - відомі в породах, вік яких перевищує 3 млрд. р. Роль водоростей - завдяки процесам фотосинтезу поступово зменшувалась частка вуглекислого газу і зростала кількість кисню, що спричинило формування захисного озонового екрану і вибух життя у морях раннього палеозою.

В кембрії та ордовику рослинний світ представляли водорості: прикріплені до дна зелені і бурі водорості, планктонні синьо-зелені та золотисті водорості. Однак уже в силурі на прибережних заболочених ділянках материків, чи на мілководді почали селитись своєрідні спорові рослини - псилофіти, - перші наземні мешканці. Вихід рослин на сушу - можливо найголовніша подія в біосфері раннього палеозою. Заселення рослинами і бактеріями узбереж морських та внутрішніх водойм спричинило, по-перше, подальше збільшення вмісту кисню у атмосфері, а, по-друге, дало початок формуванню в кінці силуру перших ґрунтів.

Пізній палеозой - це час завоювання континентів рослинами. У девоні заболочені приморські низовини заселяються псилофітами, які до кінця періоду вимирають. Поряд із псилофітами існували вже всі основні групи спорових рослин - папоротеподібні, плауни, членистостеблові, у пізньому девоні появляються і перші насінні рослини (голонасінні). У девонських рослин формуються коренева система, стебло, листя. Еволюція іде від трав'янистих форм через кущисті до деревоподібних у кінці періоду. На Землі появляються перші ліси.

Виключно сприятливі умови для розвитку рослинності склались у кам'яновугільному періоді. Величезні простори континентів покриваються у ранньому карбоні вологими тропічними лісами. Переважають гігантські плауноподібні - лепідодендрони, сигілярії; трав'янисті та деревоподібні членистостеблові - клинолистникові і каламітові; деревоподібні папороті і примітивні голонасінні.

Флору раннього карбону складали рослини-вуглеутворювачі. В середині карбону ліси поширювались уже на внутрішні частини континентів, заселяли вододіли. Проявляється вперше в історії Землі досить чітка термічна диференціація рослинності.

Буйний розквіт рослинності у пізньому палеозої (особливо у карбоні) спричинив різке зростання вмісту кисню та зменшення вуглекислоти в атмосфері, що, в свою чергу, призвело до вибуху у розвитку тваринного світу карбону і пермі. Посилене споживання атмосферного СО2 рослинами у ранньому карбоні та витрати його у морській воді на побудову черепашок молюсків і на формування карбонатних відкладів могло бути однією із важливих причин загального похолодання і виникнення наземного зледеніння у пізньому кар боні.

У пермському періоді загальна арідизація призводить до поступового витіснення із тропіків вологолюбивої флори плаунів, хвощів і папоротей голонасінними - хвойними, гінкговими, цикадовими. Ліси кам'яновугільного періоду змінюються дрібними і рідкими оазисами в долинах річок. У мезозої наступає мезофітна ера розвитку рослин - ера панування голонасінних. Особливого поширення набувають гінкгові, а також цикадові, бенетитові, хвойні. Бенетитові вимерли в кінці крейди. Вважають, що у юрському періоді у них міг бути спільний предок із покритонасінними.

В кінці юрського періоду появляються перші покритонасінні рослини, з другої половини крейди вони займають вже домінуюче становище серед наземних рослин.

В крейді серед покритонасінних відомі магнолії, лаври, платани, евкаліпти, дуби і ін.

51. (рус+укр)ЗНАЧ.ЛЬОДОВИКОВОЇ ЕПОХИ В РОЗВИТКУ СВІТУ КАЙНОЗОЮ. ХРОНОЛОГІЯ ЛЬОДОВ.ЕПОХ АНТРОПОГЕН.ПЕРІОДУ

В истории Земли выделяются следующие ледниковые эры:

Раннепротерозойская — 2,5—2 млрд. лет назад, Позднепротерозойская — 900—630 млн. лет назад (см. Криогений) , Палеозойская — 460—230 млн. лет назад, Кайнозойская — 30 млн. лет назад — настоящее время

Кайнозойская ледниковая эра (30 млн лет назад — настоящее время)

•34 млн лет назад — зарождение Антарктического ледникового покрова

•25 млн лет назад — его сокращение

•13 млн лет назад — его повторное разрастание

•около 3 млн лет назад — начало плейстоценового ледникового периода, многократное появление и исчезновение ледниковых покровов в северных областях Земли

Настоящее время — голоцен, начавшийся ≈10 000 лет назад, характеризуется как относительно тёплый промежуток после плейстоценового ледникового периода, часто квалифицируемый как межледниковье. Ледниковые покровы существуют в высоких широтах северного (Гренландия) и южного (Антарктида) полушарий; при этом в северном полушарии покровное оледенение Гренландии простирается на юг до 60° северной широты (то есть, до широты Санкт-Петербурга), морские льды — до 46—43° северной широты (то есть до широты Крыма), а вечной мерзлоты до 52—47° северной широты.

В южном полушарии континентальная часть Антарктиды покрыта ледниковым щитом мощностью 2500—2800 м (до 4800 м в некоторых районах Восточной Антарктиды), при этом шельфовые ледники составляют ≈10 % от площади континента, возвышающейся над уровнем моря.

В кайнозойской ледниковой эре наиболее сильным является плейстоценовый ледниковый период: понижение температуры привело к оледенению Северного Ледовитого океана и северных областей Атлантики и Тихого океана, при этом граница оледенения проходила на 1500—1700 км южнее современной.

Четвертичный период, или антропоген — геологический период, современный этап истории Земли, завершает кайнозой (на данный момент). Начался 2,588 миллионов лет назад[1], продолжается по сей день.

УКР!!!Четвертинний період ділиться на два відділи: плейстоцен (у перекладі — час майже нового життя) та голоцен (час зовсім нового життя). З четвертинним періодом пов'язано чотири великих зледеніння. Їх називають так: гюнцське, міндельське, рісське та вюрмське.

Протягом четвертинного періоду материки й океани набули сучасних обрисів. Кілька разів змінювався клімат. На початку пліоценового періоду відбулося загальне підняття материків. Величезний гюнцський льодовик рухався з півночі, несучи із собою багато уламкового матеріалу. Його товщина досягала 800 м. Великими плямами він покрив більшу частину Північної Америки та альпійську область Європи. Під льодовиком знаходилася Гренландія. Потім льодовик розтанув, а уламковий матеріал (морена, валуни, піски) залишився на поверхні грунту. Клімат став відносно теплим і вологим. У той час острови Англії відділялися від Франції річковою долиною, а Темза була притоком Рейну. Чорне та Азовське моря були значно ширшими за сучасні, а Каспій — глибоководнішим.

Найбільше зледеніння Землі, відоме під назвою "риського або дніпровського", сталося в другій половині плейстоцену; воно охопило величезну територію Європи. Північної Америки й Азії; товща льоду місцями досягала 2 км. В європейській частиш колишнього СРСР льодовик двома язиками спускався по долинах Дніпра та Дону, далі на південь від Києва і Воронежа. Але льодовикова епоха була переривчастою, зледеніння змінювалось потеплінням.

52. (РУС+УКР) СУЧАСНЕ ЗЛЕДЕНІННЯ ЗЕМЛІ

Современное оледенение или криосфера Земли - это вся вода в твердом состоянии, где бы она ни находилась. Составляющими современного оледенения являются материковые ледниковые щиты и горные ледники, вечная мерзлота и ископаемые льды, морские льды и снежный покров ,айсберги и, наконец, лед в атмосфере. Следует различать постоянное или многолетнее и сезонное оледенение.

Самі корінні зміни клімату  Землі  були зв'язані з установленням на ній льодовикових періодів. Вперше про це висловив думку Міланкович. Для пояснення причин  зледеніння , що робило дуже великий вплив на всі процеси на земній поверхні, запропоновано багато гіпотез. Одна із правдоподібних гіпотез заснована на коливаннях циркуляції океанічих вод і їхнього впливу на атмосферу. В даний час на  Землі  льодом покрита площа приблизно 15 мільйонів квадратних кілометрів. Це складає близько 10% поверхні суші. У порівнянні з тим, що було в льодовикові періоди, це дуже небагато. Але це набагато більше, ніж у міжльодовикові періоди. Те, що  сучасне  заледеніння землі  порівняно невелике, принаймні в північній півкулі, зв'язано з інтенсивним обміном вод між відносно теплим Атлантичним океаном і холодним Північним Льодовитим океаном. Цей обмін веде до деякого нагрівання Арктики і робить її заледеніння порівняно невеликим. Крім того, цей обмін викликає збільшення вмісту водяної пари в повітрі Арктики й у кінцевому рахунку збільшення кількості опадів. Передбачається також, що цей обмін вод поступово знижує рівень Світового океану, тому що частина вод „окована" льодами. Коли рівень Світового океану знижується, то вузький підводний гірський хребет між Норвегією і Гренландією сильно гальмує циркуляцію вод між атлантичним і арктичним басейнами і затримує надходження теплих вод у північного моря. У зв'язку з цим температура в Арктиці знижується і крижаний покрив поширюється до півдня. Починається новий льодовиковий період.