2. Оздоровлення фінансів

Необхідною передумовою успішних реформ була стабілізація фінансово-грошової системи.

Основу її становили реалізація жорсткої монетарної політики, скорочення [ масштабів інфляції, проведення грошової реформи. Протягом 1995-1996 pp. завдяки енергійним зусиллям Національного банку, очолюваного В. Ющен­ком, а також органів виконавчої влади вдалося зупинити обвальне падіння курсу купоно-карбованця щодо іноземних валют. Це було важливою пере­думовою здійснення грошової реформи, яку й було проведено у вересні 1996 р. У її ході відбувся обмін купоно-карбованців на гривні в розрахунку 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Реформа мала неконфіскаційний характер. Завдяки продуманій стратегії вона була досить вдало проведена й не спричинила ні фінансових, ні соціальних потрясінь.

Впровадження гривні сприяло стабільності грошової системи держави. Створились передумови виходу з кризи. У серпні-жовтні 1996 р. темпи ін­фляції склали 1,5-2 %. Уперше за тривалий час населення понесло гроші до ощадних кас. Обсяги вкладів за цей період збільшилися більш як на 15 %.

Але ситуація в економіці залишалась складною. Саме це констатував Президент під час оголошення свого щорічного послання Верховній Раді в березні 1997 р. Він мусив визнати, що стабілізувати та належним чином реформувати економіку не вдалося. Хоча темпи спаду виробництва дещо сповільнились, все ж вони були значними.

У 1997-1998 pp. тривав пошук шляхів оптимального реформування економіки. Вдалося досягти відносної стабілізації окремих галузей госпо­дарства. Але позитивні тенденції у народному господарстві змінилися восе­ни 1998 р. жорстокою фінансовою кризою. Криза прийшла з-за кордону. Ще восени 1997 р. фінансові ринки Південно-Східної Азії дестабілізувалися. Криза перекинулася на Росію. 17 серпня 1998 р. в РФ було проведено де­вальвацію рубля і оголошено дефолт (відмова платити борги). І хоча україн­ська економіка менше, ніж російська, була включена у світовий ринок, криза завдала сильного удару і по ній. Протягом вересня 1998 р. вартість гривні впала майже наполовину. Але, на відміну від сусідньої Росії, фінансової ка­тастрофи Україні вдалося уникнути. Цьому сприяли рішучі дії Президента Л. Кучми і його команди. Всупереч опору парламенту він своїм указом різко скоротив дефіцит бюджету. Для цього довелося скасувати багато популіст­ських пільг, які були надані різним категоріям населення парламентом і попередніми урядами. За рік дефіцит скоротився від величезної суми в 6 % ВВП до цілком прийнятної - в 1,5 %.

3. Приватизаційні процеси

Серцевиною, суттю економічних реформ була приватизація державної власності.

Цей процес почався ще в 1992 p., але тоді він торкнувся лише дрібних закладів громадського харчування і побутового обслуговування.

Що ж до державних підприємств, особливо великих (а їх були тисячі), то передати в приватні руки їх не наважувалися. Станом на 1994 р. половина всіх державних підприємств України перебували в «оренді» з правом по­дальшого викупу, коли для цього буде створено відповідну нормативну базу. Це було своєрідне «перехідне» становище: юридично заводи залишалися

власністю держави, а в реальному житті ними управляли старі директори (їх називали «червоними директорами») як своїми власними. Вони вибира­ли вигідних економічних партнерів в Україні і за рубежем, переходили на товарні взаємозаліки з ними (бартер), ухиляючись від виплати податків. При цьому правдами і неправдами вибивали під свої заводи, багато з яких перебувало на межі банкрутства, державні субсидії, домагалися пільгового постачання палива тощо. У цьому секторі господарства було мало прозо­рості, тут формувалися «тіньові», кримінальні за своєю суттю економічні відносини. Саме тут відчувався сильний опір повноцінним приватизацій­ним процесам.

Але життя вимагало активізації приватизаційної політики. У 1995 р. роз­почалася масова сертифікатна приватизація. Її ідея полягала в рівномірному розподілі державної власності між новими власниками. Було виготовлено 50 млн майнових приватизаційних сертифікатів, які роздавалися громадя­нам України. Цей сертифікат був документальним свідченням того, що частка державної власності, яка буде приватизована, належить власнику цього документа. В ідеалі ця програма давала змогу залучити до приватизації ті верстви населення, які не мали вільних грошей. Таких в Україні була більшість. Здавалося, в Україні реалізується ідея «народного капіталізму». Але в реальному житті більшість сертифікатів досить швидко опинилася в руках спритних ділків або колишніх директорів підприємств, які, скупивши сертифікати, стали повноцінними власниками заводів і фабрик.

Темпи приватизації характеризують такі цифри: за 12 років (1992-2003) в Україні було приватизовано 90,5 тис. підприємств. На приватизованих підприємствах у 2003 р. вироблялося 95 % продукції, на державних -5%. У наступні роки приватизація продовжилася.

Своєрідний характер мала приватизація державного житлового фонду. Уже в радянські часи громадяни навчилися, обходячи закон, обмінювати і продавати квартири, одержані в користування від держави. Але юридично держава була власником житла (крім кооперативного) і несла відповідаль­ність за його стан. Наприкінці 1994 р. почалася житлова приватизація, яка тривала до кінця 1999 р. Було приватизовано 3 млн квартир. Та при цьому не проводилася реформа житлово-комунального господарства. Ліві сили в парламенті під приводом захисту інтересів трудящих блокували її. Відтак трудящі не відчули поліпшення справ в цій галузі.

Таким чином, приватизація державної власності в Україні відбувалася з численними порушеннями законів і норм моралі. Коли взимку 2006 р. екс- президента України Л. Кучму запитали, чи можна стверджувати, що біль­шість об'єктів було приватизовано чесно, він відповів: «Безумовно, ні! А в якій країні ви бачили чесну приватизацію!».

Незважаючи на це, перехід засобів виробництва у приватні руки та фор­мування основ ринкової економіки, навіть у такому спотвореному вигляді, як це було в Україні, привело до ефективнішого господарювання, ніж це було в умовах радянської командної економіки. Саме на ринкових засадах відбувається економічне відродження України.