4.3. Сучасна релігійна філософська думка.

Неотомізм – одне з найпоширеніших філософських вчень ХХ століття, являє собою оновлений Томізм, що бере свій початок від філософії Томи Аквінського. Неотомізм є офіційною філософією католицької церкви.

Неотомізм вищою реальністю визнає Божественну першооснову і, відштовхуючись від цього, витлумачує дані сучасної науки. (Е. Жильсон, Ж. Мартен, Ю.Бохеньський)

Окремі неотомісти працюють над оновленими варіантами доказів буття Бога, але більшість з них висувають на перший план проблему людини – її поведінки, моральності, пошуків людиною свого «Я», неповторної духовності.

У протестантських філолофсько-теологічних напрямках також на перший план у ХХ ст. вийшла антропологічна проблематика:

К. Барт (1886-1968) доводить, що людина перебуває під владою хаосу й абсурду та свою людяність знаходить тільки при зустрічі з Богом.

П. Тілліх (1886-1965) ставить проблему людської мужності, яка необхідна людині, щоб подолати небезпеку, усвідомити свої границі, і, відійшовши від нісенітниці життя, побудувати його по-людськи.

Персоналізм – популярний релігійний напрямок у сучасній філософії, що визнає особистість (персону) первинною духовною реальністю й вищою цінністю, а увесь світ – проявом творчої активності верховної особистості - Бога. (М. Бердяєв, М. Лосський, Е. Муньє).

Персоналізм розглядає історію як процес розвитку особистісного початку в людині, яка досягає вищого блаженства в злитті з Богом, осягаючи вищі божественні цінності: Істину, Добро, Красу, Благо.

Релігійна філософія наприкінці ХХ століття здійснила свій власний «антропологічний поворот», тобто стала активно досліджувати проблеми людського буття, асимілюючи досягнення інших філософських напрямків.

Тема 5. Вчення про буття і матерію.

5.1. Поняття буття.

Поняття «буття» є одним з основоположних у філософському осмисленні світу, що оточує нас. Це поняття - найбільш широке за своїм об’ємом. З ним пов'язана переконаність людини в тому, що весь цей грандіозний світ існує, що у ньому знаходить своє місце безліч речей, істот, процесів, станів, властивостей, тощо.

В філософії подібні широкі й узагальнені поняття, що їх визначають на рівні гранично абстрактного мислення, прийнято називати категоріями. Буття, матерія, простір, час, свідомість, істина, людина – все це є приклади філософських категорій.

Отже, буття то є фундаментальна філософська категорія, якою позначають існування взагалі - як матеріальних речей і процесів (фізичних, хімічних, геологічних, біологічних, соціальних), так і духовних, а також притаманним їм властивостей, зв'язків, відносин, станів.

Категорію «буття» вживають там, де необхідно вказати на дійсне існування світу і його складових, на реальність як таку. Зміст категорії буття перехрещується і може частково збігаються з таким поняттями як космос, всесвіт, природа, універсум, життя (особливо під час звичайних розмов і дискусій).

Проблема буття („що то є буття?”) є невичерпною, оскільки невичерпна і неозора реальність. Розгляд проблеми буття – предмет особливого розділу філософії – онтології (в перекладі з грецької мови – „вчення про буття”).

Буття – це об'єктивна й суб'єктивна реальності у своїй сукупності. Буття – це все, що існує.

Об'єктивна реальність – це переважно світ фізичних речей, станів і процесів, це матеріальний і, водночас, соціоприродний світ. Об'єктивна реальність є такою, що існує незалежно від свідомості людини.

Суб'єктивна реальність – це світ психічних станів і процесів, світ свідомості, внутрішній духовно-ідеальний світ людини. Існування суб’єктивної реальності обумовлено свідомістю людини.

Комбінація цих двох форм буття дозволяє виділити ще декілька різновидів буття. До них відносять:

• буття речей, станів, процесів «першої» природи. Це, наприклад, гори, ліси, ріки, моря, тварини, планети, зірки, галактики і т. п.;

• буття речей «другої» природи - речей створених працею людину. Наприклад, міста, парки, авто, комп'ютери і т. п. Своєрідність цієї форми буття полягає в тому, що, знаходячись у об'єктивному світі, «друга» природа опосередкована людським духовно-ідеальним світом, свідомістю й активністю людини;

• буття людини як, водночас, природної і соціальної істоти;

• індивідуалізоване духовне буття - почуття, думки, знання окремої людини. І, крім того, так зване об’єктивоване духовне буття - мистецтво, наука, мова, культура;

• соціальне буття окремої людини і буття суспільства у цілому.