У даній курсовій роботі розглянуто етапи економічного розвитку, теоретичні засади формування податкової політики, досліджена податкова політика України та шляхи її вдосконалення.

У першому розділі курсової роботи розглядаються наступі питання: етапи економічного розвитку суспільства, сутність і напрями проведення податкової політики, проблемні аспекти податкової політики в Україні.

У другому розділі курсової роботи досліджено податкову політику України та розкриті такі питання:правове забезпечення податкової політики України, критерії її формування та вплив податкової політики на благополуччя суспільства.

У третьому розділі «Шляхи вдосконалення податкової політики України» висвітлюються питання вдосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду та напрями підвищення рівня податкової культури платників податків.

податковий система економічний розвиток

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади формування податкової політики

1.1 Етапи економічного розвитку суспільства

1.2 Сутність податкової політики і напрями її проведення

1.3 Проблемні аспекти податкової політики України

2. Дослідження податкової політики України

2.1 Правове забезпечення податкової політики України

2.2 Критерії формування податкової політики України

2.3 Вплив податкової політики на благополуччя суспільства

3. Шляхи вдосконалення податкової політики України

3.1 Удосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду

3.2 Напрями підвищення рівня податкової культури платників податків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність цієї теми заключається у тому, що Україна відносно молода держава і її податкова система знаходиться на стадії формування, в той час коли в інших економічно розвинутих країнах вона лише коректується відповідно до ситуації, що склалася в певний момент. Негативний момент у процесі формування податкової політики України полягає у тому, що цей процес є надто затяжним, адже навіть після прийняття Податкового кодексу податкова система України має багато недоліків та потребує реформувань.

Метою курсової роботи є дослідження податкової політики України, виявлення її переваг та недоліків та визначення шляхів її поліпшення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути етапи економічного розвитку суспільства та виникнення податків;

- дати визначення терміну «податкова політика», розкрити суть;

- виявити проблемні аспекти податкової політики України;

- проаналізувати податкове законодавство України, розглянути його переваги та недоліки;

- визначити критерії формування податкової політики;

- провести аналіз доходів та видатків державного бюджету України та бюджету Луганської області;

- розглянути види та обсяги матеріальної допомоги, субсидій, дотацій;

- порівняти податкові системи країн світу та України;

- внести пропозиції щодо напрямів підвищення рівня податкової культури платників податків.

Об’єктом дослідження є економічний розвиток суспільства. Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні аспекти здійснення податкової політики.

У першому розділі розглянуті такі підходи до класифікаціїетапів економічного розвитку суспільства: модель Ліста, модель Гільденбранта-Бюхера, формаційний підхід Маркса-Сталіна, інституціонально-технологічний підхід та історіко-хронологічний. А також, як виникли і розвивалися податки,визначено сутність податкової політики і податкової системи.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Будувати свою власну податкову систему Україна почала відносно нещодавно – після проголошення незалежності. Становлення її засновано здебільшого на практиці інших країн. Але податкову систему, політику не можна просто скопіювати у первозданному вигляді, адже повинні бути враховані такі чинники, як економічний розвиток держави та менталітет, переконання, які панують у суспільстві.На даний момент податкова політика України знаходиться на новому етапі розвитку, адже с початку 2011 року почав діяти Податковий кодекс України, який був прийнятий лише у грудні 2010 року.

Тому у другому розділі проведено аналіз Податкового кодексу України, розглянуті його слабкі та сильні сторони. Розглянуті критерії формування податкової політики.

На сучасному етапі розвитку суспільства, у тому числі й економічному, істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні суспільного виробництва і розподілі національного доходу.Тому вважаю за необхідне розглянути як податкова політика впливає на благополуччя суспільства.

У третьому розділі порівнюється податкова система України з податковими системами країн світу.Оскільки однією з проблем, з якими стикається Україна, і є низький рівень податковою культури пропоную також розглянути напрями її підвищення.

1. Теоретичні засади формування податкової політики

1.1 Етапи економічного розвитку суспільства

Перш ніж розглядати самі етапи, пропоную дати визначення терміну «етап».

Термін «етап» має наступні визначення:[76, с. 1118] 1) шлях прямування ув'язнених до місця ув’язнення або посилання; 2) окремий момент, стадія якого-небудь процесу. У даній курсовій роботі цей термін використовується у другому значенні.

Існує безліч варіантів трактування поняття «суспільство» та всі вони зводяться до наступних висновків [76, с. 509]: 1) сукупність людей, об’єднаних історично обумовленими соціальними формами спільного життя та діяльності; 2) коло людей, об’єднаних спільністю положення, походження, інтересів.

3) Об’єднання громадян, підприємств для здійснення спільної господарської діяльності; 4) об’єднання осіб, громадян за інтересами; суспільна організація, що утворюється з ціллю допомоги у будь-якій справі [59, с. 258].

Економічний розвиток [17, с. 793]–економічний процес, що включає періоди економічного росту та економічного спаду в часі. В якості елементів економічного розвитку виступають [17, с. 793]: а) економічне зростання, що здійснюється шляхом структурної перебудови в економіці через індустріалізацію та збільшення ВНП і доходів на душу населення; б) економічний спад. Якщо економічне зростання представляє з себе позитивний компонент економічної динаміки, то економічний спад – негативний.

Загальновідомий факт, що скільки людей – стільки думок. Тому в даному розділі курсової роботи пропоную розглянути класифікації етапів економічного розвитку суспільства запропоновані Фрідріхом Лістом, Бруно Гільденбрантом і Карлом Бюхером, класифікацію запропоновану К. Марксом, а згодом затверджену Й. Сталіним, а також інституційно-технологічний та історико-хронологічний підходи.

Модель Ліста. Німецький економіст Фрідріх Ліст [8, с. 12] розділив історію економічного розвитку суспільства на п’ять етапів:

а) перший – етап дикості, який тривав декілька тисячоріч і завершився приблизно у Х-ХІІ столітті до н. е. з переходом до осілого життя, хазяйство в цей період носило привласнюючий характер – полювання, збір, риболовля; організація суспільства характеризувалась стадно-колективними формами;

б) другий – етап пастуший, приблизно з Х до Vстоліття до н. е.: основний вид діяльності – скотарство, а землеробство – городництво грає допоміжну роль; організація суспільства – родо-племенна;

в) третій – етап землеробства, з V тисячоліття до н. е. по середину XІII століття вже нашої ери; основні види діяльності – сільське господарство і ремесло; організація суспільства – сімейно-сословно-державна;

г) четвертий – етап землеробсько-мануфактурний, з середини ХІІІ по середину XVII століття; основні види діяльності – сільське господарство, ремесло; організація суспільства – сословно-державна;

д) п’ятий - етап землеробсько-мануфактурно-комерційний, з середини XVII по середину ХІХ століття; основні види діяльності – землеробство, ремесло-промисловість, торгівля; організація суспільства – сословно-державна.

Сьогодні, до цього розподілу слід прибавити шостий етап – фінансово-промисловий, з середини ХІХ століття і до нині.

Модель Гільденбранта-Бюхера [8, с. 14].Німецькі економісти і історики – Бруно Гільденбрант і Карл Бюхер, виділили всього три стадії у історії господарства. При цьому в основу розподілу історичних епох була покладена довжина шляху, який долає товар-продукт, направляючись з виробничого господарства в споживаюче:

1) «натуральне» (або домашнє) господарство, з прадавніх часів – до середини ХІІІ століття. Шлях у середньому не більше милі – з поля чи городу землероба через млин і ковальню в його і панський дім;

2) «грошове» (або міське) господарство, до кінця XVIIIстоліття. Шлях від кількох миль до декількох десятків миль, з поля селянина чи майстерні ремісника, через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в дома споживачів;

3)»кредитне» (або народне) господарство, починаючи з ХІХ століття. Шлях у сотні і тисячі миль.

Формаційний підхід Маркса-Сталіна [8, с. 15]. У нашій країні єдино вірним 75 років вважався так званий «політичний» (або марксистський) підхід, запропонований у другій половині ХІХ століття Карлом Марксом, який потім перекочував у праці Леніна і офіційно затверджений Сталіним у 1933 році. Відповідно до цього підходу виділяють п’ять суспільно-політичних формацій, в залежності від господарюючого виду власності на основні засоби виробництва:

а) общинний (або первіснообщинний) стрій с Х тисячоліття по VІ століття до н. е. Рівень економічного розвитку низький, який забезпечує споживання на межі фізичного виживання. Відсутня приватна власність на землю – основного засобу виробництва, а отже, відсутня експлуатація. Основні суспільні відносини мають внутрішньо общинний дарообмін. Примушення до праці носить об’єктивно-фізиологі-чний характер – хто не добуває собі їжу, помирає з голоду. Класів не існує;

б) рабовласницький стрій – з V століття до н. е. до V століття н. е. З’являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), експлуатація яких приносить рабовласникам прибавочний продукт. Примушення до праці носить суб’єктивно-терористичний характер – полонених, котрі відмовлялися бути рабами, вбивають; так само поступають з «поганими» рабами. Основні суспільні відносини – рабство. Основні суспільні класи – раби і рабовласники. Протиліття між ними не можуть бути вирішені і рано чи пізно призведуть до зміни формації;

в) феодальний стрій – VІ-ХVІІІ століття. Земля стає головним об’єктом приватної власності, джерелом прибавочного продукту і експлуатації. Примушення до праці носить суб’єктивно-економічний характер – власник землі відстоює своє право на прибавочний продукт силою зброї і сам вирішує, кому надати право оренди цього основного засобу виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини – рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – селяни і феодали;

г) капіталістичний стрій – ХІХ століття. Головним об’єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примушення до праці носить об’єктивно-економічний характер – той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (труд) на ринку і підвергається експлуатації. Основні суспільні відносини – прибавочна вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – робочі і капіталісти;

д) комуністичний стрій - настає з перемогою робочих над буржуазією. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий, «тяжкий» характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі чого досягається найвищий рівень виробництва і задовольняти потреби всіх членів суспільства.

Інституціонально-технологічний підхід [8, с. 16] був запропонований американською інституціональною школою, відповідно до якого історія поділяється на три великі епохи:

1) доіндустріальну – з Х тисячоліття до н. е. до середини XVIII століття н. е. Її особливостями є низький рівень економічного розвитку, широке застосування простого живого (фізичного) труда, переважно в сільському господарстві, де зайнято до 85% працездатного населення і головним робочім органом являються ноги;

2) індустріальну – з останньої треті по останню чверть ХХ століття. Її особливості зводяться до: середнього рівня економічного розвитку, широкого використання кооперації і спеціалізації живого (фізичного) труда з машинами і обладнанням в промисловості, де зайнято до 60% працездатного населення і головним робочим органом являються руки;

3) постіндустріальну – з останньої чверті ХХ століття. Її особливості у високому рівні економічного розвитку, широкому застосуванні електроніки, робототехніки, біотехнологій, дозволяючи замінити живий фізичний труд у промисловості машинним, а основною сферою діяльності стає так званий «третинний» сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробки інформації, де зайнято понад 65% працездатного населення і головним робочим органом є голова.

Історіко-хронологічний підхід [8, с. 17] налічує вісім періодів:

а) стародавній – ХХХІІІ-VІІІ століття до н. е. Відбувся розподіл праці і сформувалися основні соціальні інститути: сім’я, община, власність, право, держава, релігія;

б) античний – з VІІІ століття до н. е. по V століття до н. е. З’являються ремесла, торгівля, приватна власність на землю і рабів;

в) середньорічний – з VІ до середини ХV століття. Сформувалися основні європейські нації, зросли самостійні города;

г) відродження – з середини ХV до середини ХVІІ століття. Це епоха великих географічних відкриттів і початкового накопичення капіталів;

д) просвітництва – з середини ХVІІ до останньої чверті ХVІІІ століття. Відбувся територіальний розподіл світу;

е) вільної конкуренції – з останньої чверті ХVІІІ до останньої чверті ХІХ століття. Промислова революція;

ж) монополістичної конкуренції – з останньої чверті ХІХ по середину ХХ століття. Концентрація капіталів і боротьба за економічний перерозподіл світу призвели до низки криз і війн;

з) соціального (ринкового) господарства – починаючи з середини ХХ століття. Найбільш розвинуті країни досягли стабільності, сформувався новий середній прошарок і суспільство споживання.

На певному етапі виникла потреба у формуванні податкової системи. Вона виникла і розвивалася разом із державою. Ще в ХІІІ-ХІІ столітті до н. е. є згадка про подушний податок у Вавілоні. Приблизно до цього ж часу відносяться перші вісті про поголовний податок у Китаї і на території Персії[71, с. 22]. Ще за часів перших дінастій фараонів стягувався земельний податок у Єгипті[71, с. 22]. У старогрецьких містах – полісах стягувалися податки з громадян у розмірі десятини. Це крім церковної десятини, що стягувалася у формі добровільних жертвопринесень. Були і акцизи у вигляді зборів біля воріт міста. Це дозволяло концентрувати і витрачати кошти на утримання найманих армій, на зведення зміцнень навколо міст – держав, на будівництво храмів, водопроводів, доріг, на організацію свят, роздачу грошей і продуктів біднякам і на інші суспільні цілі. А от у давньоримській державі спочатку в мирний час податків не було. Витрати по управлінню містом були мінімальні, оскільки магістри виконували посади безоплатно, деколи вкладаючи свої кошти. Головну статтю витрат складало будівництво громадських будівель. Головним джерелом доходів у римських провінціях служив поземельний податок [71, с. 23].

Пізніше почала складатися податкова система Русі[71, с. 22]. Основним джерелом доходу княжої скарбниці була дань з підвладних князю племен і народностей. Після татаро-монгольського нашестя основним податком став «вихід», що стягувався з кожної чоловічої душі і з худоби. Дещо впорядкована фінансова система була в царювання Олексія Михайловича, який у 1655 році створив рахунковий наказ. Епоха Петра І характеризується постійним браком фінансових ресурсів, у результаті чого вводилися нові податки [71, с. 24].

Найбільший інтерес викликає періодизація розвитку податкових платежів, запропонована Е. Салігменом [71, с. 12]:

1 етап – панує ідея дару (індивідуум робить подарунок державі);

2 етап – проведення паралелі між податком і проханням держави до народу про підтримку;

3 етап – закріплюється ідея допомоги, яка виявляється державі;

4 етап – розповсюджується ідея про жертву, яка приноситься громадянином на користь державі, при якій він відмовляється від чогось на користь суспільного блага;

5 етап – навіювання почуття обов’язку;

6 етап – ідея примушення з боку держави;

7 етап – ідея певної частки або окладу, встановлених урядом поза всякою залежністю від волі платника.

Що стосується етапів формування податкових механізмів, то дореволюційні видання виділяють п’ять основних етапів [71, с. 27]:

1) податки Східних держав: появу схожих на податкові механізмів можна виявити в найбільш ранньому різновиді соціальних норм – звичаях. Фінансові переконання в східних державах ґрунтувалися в основному на релігійних уявленнях;

2) податки Древньої Греції та Риму: особливостями державних доходів і витрат було те, що на цьому етапі надзвичайні потреби негайно розподілялися на громадян, тоді як уже до ХХ століття вони задовольнялися за рахунок державних позик, які виплачувалися поступово;

3) податки в умовах феодалізму: особливістю цього періоду є мінливість важелів насичення доходів держави. Були відсутні постійні податки, а діючі дуже часто набували надзвичайного характеру, задовольняючи яку-небудь конкретну потребу правителя, що виникла в даний момент;

4) податки в період абсолютизму: цей період характеризується подоланням феодальної роздробленості і зміцнення центральної влади. У основу державного і фінансового устрою лягають ідеї, запозичені з теорій Макіавеллі, Бодена, Гоббса та ін..;

5) податки в період конституціоналізму: у області податків все давно було випробувано. Особливо багато проектів впровадження нових податків з висвітлюванням благотворної дії податків на практиці було запроваджено в XVII-XVIIIстолітті в Англії.

Отже, разом з економічним розвитком суспільства та збільшенням ролі держави у суспільному житті з’являється потреба у виникненні податків, за рахунок яких би держава виконувала свої функції. З виникненням податків з’являється необхідність регулювання податкових стягнень, яка призводить до формування податкової політики.