3. Шляхи вдосконалення податкової політики України

3.1 Удосконалення податкової політики країни відповідно до світового кодексу

Вже зазначалося, що Україна молода держава і за роки незалежності вона не сформувала ефективної податкової системи. Тому вважаю, що необхідно провести реформування податкової політики відповідно до світових стандартів та з урахуванням особливостей національної економіки та рівня податкової культури платників податків.

Виникнення нових кризових явищ у функціонуванні національної економіки, що співпало у часі з поглибленням світового економічної кризи, у черговий раз загострило проблему пошуку ефективних фіскальних інструментів подолання негативних тенденцій у соціально економічному розвитку України.

На сьогоднішній день для України залишається відкритим питання про те, як за допомогою податкової політики вирішити поточні економічні та соціальні проблеми та одночасно створити сприятливі фіскальні умови для подальшого розвитку країни та підвищення суспільного благополуччя.

Реформування податкової політики відповідно до світового досвіду досліджували А. Крисоватий [4, с. 42]та Т. Кощук [4, с. 42]. Вони виділяють декілька аспектів формування та реалізації податкової політики в сучасних умовах ствердження ринкової економіки України [4, с. 42]:

1) транзитивні реалії;

2) практика прийняття фіскальних рішень;

3) функціонування тіньового сектору;

4) проблеми підвищення ефективності перерозподільних процесів.

Розглянемо кожний з цих аспектів.

Транзитивні реалії [4, с. 42]. Податкова політика в Україні повинна відрізнятися від податкової політики в країнах Заходу тому, що в умовах ринкової трансформації соціально-економічної системи існує ряд структурних проблем, потребуючих невідкладного вирішення. Як правило, такі проблеми не виникали перед країнами з розвинутою ринковою економікою, оскільки їх соціально-економічні системи змінювалися поступово, реагуючи на виклики підвищення ефективності господ-дарювання, та не набували значних диспропорцій. Україна ж, навпаки, отримала у спадок неефективну економіку та гіпертрофований соціальний сектор. Крім того, варто враховувати, що рівень економічного розвитку України значно нижче, ніж у державах з розвинутою ринковою економікою, а вітчизняні ринкові відносини відрізняються від їх традиційних зразків. Тому податкова політика в Україні повинна, з одного боку, враховувати поточні економічні, соціальні та інституційні умови, а з іншої – бути спрямованою на те, щоб покращити соціально-економічну ситуацію та від коректувати інституційну середу в державі. Мова йде про необхідність пошуку національного фіскального «ноу-хау» - комплексу механізмів, які б сприяли якісно новим змінам у соціально-економічному розвитку держави.У той же час для України важливо розвивати фіскальну сферу на базі тих податків та податкових платежів, які забезпечують переважаючу долю податкових надходжень у країнах з розвиненою економікою, і зокрема у країнах ЄС. Адже введення будь-яких унікальних національних фіскальних форм чи архаїчних податків (наприклад податків з обороту), хоча й може вирішити окремі економічні та фіскальні проблеми, але послабить позиції України у глобалізованому світі та перекреслить її надії на участь у євроінтеграції. Тим паче, що сучасне оподаткуван-ня у странах з розвинутою ринковою економікою – це той еталон, до якого необхідно наблизити вітчизняне оподаткування у перспективі.

Практика прийняття фіскальних рішень [4, с. 43]. З другої половини 90-х років ХХ ст. до 2005 р. податкова політика в Україні була спрямована на зниження рівня оподаткування. При цьому зміни у податковому законодавстві базувалися на розмірковуваннях про те, що будь-яка ліберальна податкова реформа є запорукою поліпшення динаміки економічного розвитку держави. Проводилося зниження ставок податку, коригування механізмів їх стягнення, відміна окремих податкових платежів, а також масштабне представлення податкових пільг галузевого та територіального спрямування. Реформатори не вважали за потрібне заглиблюватися у теорію та проводити математичні розрахунки, адже подібні реформи вже в цілому успішно випробувані країнами-сусідами.

У 2005 році, коли стало очевидно, що немало з проведених поспіхом податкових трансформацій викривлюють конкурентну середу господарювання, призводять до значних фіскальних втрат і не вирішують при цьому макроекономіч-них задач, були переглянуті орієнтири податкової політики. Основними цілями фіскальної реформи визначалися усунення всіх диспропорцій у оподаткуванні та першочергове спрямування додатково залучених до бюджету грошових коштів на фінансування соціальних видатків Відбулися передчасна відміна територіальних та більшості галузевих пільг, а також корегування механізмів стягування ПДВ (ускладнення процедури його відшкодовування) та податку на прибуток (розширення складу валових видатків), робились спроби підвищити ефективність податкового контролю, різко збільшувалися заробітна плата працівників бюджетної сфери, пенсії і інші соціальні виплати. Тобто, спочатку податкова політика «посприяла консервуванню» неоптимальної соціально-економічної системи, а пізніше, не враховуючи потреби у структурних реформах, перетворилась на інструмент побудови «соціального дива» в умовах імпортоорієнтованої економіки. З двох крайностей – ринка «на службі» у заможних слоїв суспільства та «повітряних замків» негайного досягнення соціальної справедливості – була обрана друга.

Отже криза не повинна спонукати до застосування поспіхом видуманих фіскальних експериментів. Податкові рішення повинні мати під собою надійне теоретичне підґрунтя. Можна дещо підвищити ставки фіскально малозначущих податків та податкових платежів, що не переглядалися протягом останніх років, але не варто забувати про можливість трансформування основних бюджетоутворюючих податків. Автори [4, с. 42] стверджують, що оподаткування нерухомості, від якого важче ухилитися, ніж від оподаткування доходів населення, потрібно Україні. Та введення різкої диференціації ставок оподаткування в залежності від вартості нерухомості не є правомірним. Адже наявність у власності дорогостоючого майна не гарантує стабільної бізнес-діяльності його власника. За для виникнення регуляторної функції оптимальним є саме податок з доходів фізичних осіб. Перш за все, розмір грошових доходів характеризує благополуччя громадянина та його здатність виконувати податкові зобов’язання. Тому в Україні необхідно ввести прогресивний, відповідний її соціально-економічним умовам, механізм стягування податку з доходів фізичних осіб за 2-3 ставками та оподаткування нерухомості громадян за помірними диференційованими ставками. Такі фіскальні ініціативи відповідатимуть принципу розвитку соціально справедливої податкової політики та дозволять отримати додаткові надходження.

Щодо можливості компенсувати фіскальні втрати у найближчий період, то необхідно звернути увагу на сучасну практику функціонування ПДВ. З 2003 року, коли відшкодування ПДВ майже в 3 рази перевищило його валові надходження з вироблених в Україні товарів, про цей податок заговорили як про найбільш корумпований. Перші, не надто вдалі, спроби зменшення обсягів зловживання в сфері відшкодування ПДВ були зроблені лише у 2005 році. У 2008 році з цією ж метою було введено обов’язкове представлення податковим органам електронних даних про розрахунки податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ.

А. Крисоватий [4, с. 42] та Т. Кощук [4, с. 42] наголошують, що підвищення податкового контролю не стане на заваді «викачуванню» грошей з бюджету, а лише спричинить додаткові незручності. Вирішенню проблем, пов’язаних з ПДВ, сприятимуть наступні заходи [4, с. 45]:

1) усунення ряду законодавчих «пробілів» (наприклад, тих. що роблять можливим надання податкових послуг» підприємствами-банкрутами);

2) формування у платників податків переконання у тому, що бюджет - це не інструмент «розбазарювання» зароблених ними грошових коштів, а фінансова база для ініціювання державою прогресивних соціально-економічних здвигів.

Функціонування тіньового сектору [4, с. 46]. Значний тіньовий сектор гальмує нарощення тих інвестицій у національну економіку, що пов’язані з НТП. Справа у тому, що інвестувати в передові технології можуть переважно іноземні компанії, а такі інвестори звикли вести свою економічну діяльність у зовсім інших економіко-інституційних умовах, їх відлякують ризики незрозумілої для них тіньової середи господарювання. Вітчизняні власники крупного бізнесу не поспішають інвестувати капітал у ризиковий інноваційний сектор, а представникам середнього і малого бізнесу, щоб «вижити» в жорсткій тінізованій конкурентній середі, доводиться використовувати «сірі» схеми господарювання. Причому низовим податковим органам вигідно «усіляко сприяти» тіньовому малому підприємництву, а чиновники середньої ланки мають вигоду від «співробітництва» з підприємствами з більш високими доходами.

Щоб зробити детінізацію бізнесу економічно доцільною для його власника, необхідно значно знизити рівень перерозподілу ВВП. Інакше спрацює логіка поведінки платника податків в умовах майже гарантованої безкарності податкових правопорушень: навіщо платити більше? Якщо розглянути проблему тіньового функціонування суб’єкту ринку ширше, то можна відмітити наступне: 1) існує хоча б гіпотетична ймовірність виявлення податковими органами фіскальних зловживань з усіма негативними наслідками; 2) приховування від оподаткування частини доходів обмежує можливості капіталізації бізнесу; 3) немало порушень податкового законодавства здійснюється не внаслідок фіскального нігілізму платника податків, а для «виживання» у жорсткій конкурентній середі. Важливо, щоб лібералізація оподаткування прибутку стимулювали не «проїдання» грошових коштів і «підтримкуна плаву» всіх діючих підприємств, а інвестування у виробництво. Високі темпи економічного зростання 2000-2004 років багато в чому зумовлені поступовим розширенням виробництва за рахунок завантаження обладнання, не задіяних у часи кризи 90-х років. Тепер цей резерв майже цілком використано, та необхідно шукати нові податкові важелі прискорення відновлюючих процесів на інноваційно-інвестиційній основі. Таким важелем може бути, зокрема, зниження ставки податку на прибуток для суб’єктів ринку, що закупляють обладнання. Прийнятні для введення в Україні також податкові механізми заохочення інвестицій у інноваційний сектор і екологічні (енергозберігаючі) технології у формах прискореної амортизації та зменшення оподаткованого прибутку, що використовуються в країнах ЄС.

У той же час держава недоотримує великі обсяги податкових надходжень, їй постійно не вистачає фіскальних ресурсів на фінансування всіх необхідних поточних соціальних видатків, не кажучи вже про заходи економічної та трансформаційної спрямованості. Україна, паралельно зі збереженням застарілої галузевої структури національної економіки, поступово двигається у сторону інфраструктурного колапсу та масштабних соціальних катаклізмів, які лише відкладаються у часі соціальним популізмом.

Проблеми підвищення ефективності перерозподільних процесів [4, с. 48]. В умовах збереження гіпертрофованого соціального сектору, значної тінізації підприємництва, недофінансування оновлення інфраструктури та наукових досліджень, потенціал економічного росту досить обмежений, а напруженість внаслідок поглиблення диспропорції у соціально-економічній системі посилює загрозу зростання радикальних настроїв у суспільстві. Тому країни, що не знаходять оптимального балансу між економічними і соціальними пріоритетами фіскального регулювання, стають особливо уразливими до погіршення світовою кон’юнктури.

У 2000-2004 роках в Україні основними пріоритетами податкової політики були поступова лібералізація оподаткування, при одночасному усуненні можливос-тей ухилення від сплати податків (вдосконалення механізмів оподаткування і техніки податкового адміністрування). В 2005 році стратегію мінімальних трансформацій змінила політика радикальних податкових реформ. Ліквідацію найкрупніших диспропорцій у оподаткуванні супроводжували спроби силовими методами подолати корупцію в фіскальних органах, а додатково акумульовані податкові надходження спрямовувалися на збільшення соціальних видатків бюджету, а в умовах кон’юнктурного спаду 2009 року мали місце спроби перма-нентного збільшення податкового навантаження, викликані небажанням перегляд-дати «популістські» соціальні видатки держави.

Безсистемні, часто суперечливі, фіскальні рішення приймалися сумнівним способом: радикальні реформи чергувались зі спробами зберегти досягнуту (неоптимальну) стабільність. Якщо постсоціалістичні держави ЄС поступово, інколи допускаючи помилки, трансформували фіскальне регулювання, то Україна «кидалася» з одної крайності в іншу, що обмежувало потенціал росту її ВВП у перспективі. Більш того, навіть добре помітні прорахунки, пов’язані зі значним підвищенням рівня оподаткування в 2005 році, не змусили переглянути підходи до трансформації вітчизняної системи оподаткування.

Доведено, що платники податків негативно сприймають як радикальні зміни в оподаткуванні (навіть якщо податкове навантаження зменшується), так і надмірну консервативність у регулюванні податкової сфери.

Ще одна небезпека таїться у часткових трансформаціях: перехідні фіскальні форми можуть зберігатися роками, оскільки нерідко забезпечують досягнення економічної рівноваги, яка вигідна для окремих економічних суб’єктів, але не для суспільства в цілому.

Загалом, відповідно до Податкового кодексу основні зміни, з урахуванням світового досвіду,відбулися в таких напрямках[79, с. 10-12]:

─ вдосконалення положень національного законодавства щодо оподаткування процентів у випадках застосування «тонкої» (недостатньої) капіталізації з метою недопущення штучного заниження податкової бази та забезпечення контролю практики трансфертного ціноутворення і схем «тонкої» капіталізації;

─ запровадження нормативів амортизації, які стимулюватимуть оновлення основних засобів;

─ поступове зниження ставки податку на прибуток підприємств;

─ упорядкування процедур справляння податку з доходів від продажу майна, а також доходів у вигляді спадщини й подарунків;

─ дотримання міжнародних правил щодо застосування нульової ставки ПДВ лише при оподаткуванні експортних операцій;

─ послідовного запровадження положень законодавства ЄС та забезпечення виконання угод ГАТТ/СОТ за для посилення регулюючого впливу акцизу на ціноутворення на ринку товарів, шкідливих для здоров’я;

─ збільшення ставок акцизного податку, а також щорічне коригування розмірів ставок відповідно до індексу споживчих цін за попередній період; наближення контролю виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів до норм законодавства ЄС.

Таким чином, формування і реалізація ефективної податкової політики в сучасних умовах ствердження ринкової економіки України – це надзвичайно складні багатоаспектні задачі, виконання яких потребує чіткого концептуального бачення необхідних соціально-економічних реформ і фіскальних інструментів, які б забезпечували їх здійснення. При цьому трансформації повинні здійснюватися на системних витоках, враховувати поточні економіко-інституційні реалії і євроінтеграційні наміри України.