3. Система вищої освіти у Франції.

На відміну від Великобританії і Сполучених штатів Америки уні­верситети Франції не знаходяться на вершині освітньої піраміди. Лі­дерські позиції тут займають великі школи (grand I'ecole), що забезпе­чують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управлін­ня та інженерії. Вони надають високий рівень освіти і до вступних іспи­тів до цих закладів допускають лише тих, хто успішно завершив пер­ший освітній курс в університеті.

Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти і наукових досліджень. В економічних районах (які, як правило, співпадають з академіями чи, по-іншому, навчальними округами) діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють рек­тори - голови рад місцевих університетів. На чолі університету стоїть президент, що обирається на п'ять років; дуже часто президент найбі­льшого в регіоні університету є одночасно ректором академії (навча­льного округу). Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державни­ми і фінансуються урядом. Щоправда, офіційні документи утверджують так звану "обмежену фінансову автономію" університетів (V розділ "Закону про орієнтацію вищої освіти"). Інакше кажучи, університет са­мостійно (через раду) розпоряджається засобами, що виділяє для ньо­го держава. Проте контроль залишається за останньою; крім того, інші аспекти "університетської автономії", які вказуються у законі, серйозно обмежені, тобто вплив держави на академічну свободу є досить знач­ним.

Приватні ВНЗ Франції - це п'ять католицьких університетів, при­близно 25% від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпорядкову­ються промисловим компаніям і церкві. У приватних ВНЗ навчається менше 10% французьких студентів.

У чаш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах уні­верситетів. У Парижі таких центрів - 13, Греноблі - 3, Тулузі - З, Страсбурзі - З і т.д.

Крім університетів, французька система вищої освіти включає великі школи і великі заклади вищої освіти. Створення цих шкіл у XIX ст. було пов'язане з необхідністю готувати кадри більш вузької спеціа­лізації, ніж університетські заклади, які до 1795р. були єдиним типом вищих навчальних закладів у Франції. В наш час переважна частина великих шкіл підпорядковується міністерству народної освіти. Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п'ять нормальних шкіл, які го­тують учителів для системи середньої освіти, школу хартій, школу ми­стецтв і ремесел, різні види інженерної школи. Університети готують дипломованих спеціалістів більш широкого профілю, великі школи -більш вузького.

Для вступу в університет абітурієнт повинен мати ступінь бака­лавра. На відміну від США, Англії бакалавр у Франції - це випускник ліцею, повної школи, що склав екзамен за одним із профілів: гуманіта­рним, природничим, технічним. Екзамен на бакалавра є випускним у ліцеї і вступним до університету (але не іншого вищого навчального закладу). Без екзамену приймають до університету тільки з урахуван­ням того профілю, з якого був складений екзамен. Зазвичай прово­диться співбесіда, проте вирішальне значення має диплом бакалавра. Оскільки у Франції диплом бакалавра отримують 10% випускників французьких шкіл, то вступні екзамени до університету передбачені для тих, хто такого диплома не має.

Ці можливості були розширені "Законом про орієнтацію вищої освіти", а також у такому документі, як "Вища освіта", де передбачено перелік посвідчень, які замінюють дип­лом бакалавра. 8% дітей трудящих навчаються в університетах. За даними ЮНЕСКО, 30% французьких студентів отримують стипендію; її розмірі залежать від прибутку сім'ї, успішності студента, курсу навчан­ня. Частина студентів має повернути стипендію після закінчення вищо­го навчального закладу. Вступники не мають бути старші, аніж 24 або 20 років, і повинні мати стаж роботи два роки.

Практично конкурс у великі школи складає 8-10 осіб на місце, в той час як до університету - мінімальний. Великі школи готують до певної професії.

Вчителів і викладачів готують переважно державні навчальні за­клади. Тут існують дві системи педагогічної освіти: учителів початкових шкіл і викладачів середніх навчальних закладів.

Базова педагогічна освіта вчителя початкової школи має дволанкову структуру: два роки в університеті, а потім два роки у нормальній школі. Кожна з ланок діє автономно, але між ними існують органічні зв'язки. Так, при вивченні курсу «Вступ до професії вчителя» студенти слухають лекції університетських професорів і проходять педагогічну практику під керівництвом викладачів нормальної школи.

Майбутній учитель початкової школи має пройти перший дворіч­ний цикл університетської освіти, під час якого вивчаються загально-академічні дисципліни і спеціальний педагогічний курс. Далі, навчаю­чись у нормальній школі, студент засвоює навчальний план, що скла­дається з чотирьох блоків: загальне педагогічне навчання; предметна підготовка й ознайомлення з педагогічними технологіями; підготовка до адміністративно-виховної діяльності; курси на вибір.

На педагогічну шкільну практику в університеті приділяється три тижні, час перебу­вання в нормальній школі — двадцять тижнів. До останньої входить самостійна робота у базовому початковому навчальному закладі про­тягом випускного семестру.