8.4.2. Нормативне редагування

Норми редагування досліджені й каталогізовані ще далеко не в повному обсязі. Навіть довідкові та навчальні видання часто не містять вичерпних переліків груп норм, що їх повинні контролювати редактори. Особлива трудність каталогізації норм редагування полягає в тому, що частина з них взагалі ніде не зафіксована.

У ЗМІ виокремлюють такі види нормативних баз (множин норм редагування):

а) нормативна база конкретного видання (наприклад, якоїсь конкретної книги чи газети);

б) нормативна база конкретного ЗМІ (наприклад, конкретного журнального чи книжкового видавництва, інформаційного агентства);

в) об’єднана нормативна база всіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві — державі (нормативна база суспільства).

Приклад. Зразками зарубіжних збірників⁹ норм для конкретних ЗМІ є видання:

— The Associated Press Stylebook and Libel Manual. 9-th ed. New York: The Associated Press, 1980;

— Chicago Manual of Style. Chicago: University of Chicago Press, 1982;

— Butcher Judith. Copy-editing: The Cambridge Handbook for Editors, Authors and Publishers. 3rd ed. Cambridge: Cambridge University Press, 1992.

Українські ЗМІ таких, як у прикладі, збірників власних норм поки що не мають. Частково їх заступають загальні збірники нормативних баз (у країнах Заходу такі загальні збірники також є).

За способом будови норми поділяють на п’ять типів.

Параметри. Параметри можуть бути двох видів: а) константи — числові та літерно-цифрові (наприклад, прийнятна для реципієнтів середня довжина речень, складність тексту, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів, марки виробів тощо); б) граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше чотирьох переносів поспіль, у рефераті — не більше 1000 знаків, а в анотації — не більше 500 знаків).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки мають свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи), фразеологічний словник — варіанти фразеологізмів тощо.

Шаблони, або зразки. Так, у випускових даних, згідно з існуючими нормами¹, повинні бути зазначені: а) місце випуску видання; б) найменування (ім’я) видавця; в) рік випуску видання.

Структури. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об’єктами. Це означає, що структур до процесу контролю як потрібного готового кінцевого продукту, може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю за певними правилами утворюють структури). Прикладом може служити структура видання або речення.

Приклад. Існує така структура: <головне речення>, <підрядне речення>. У цю структуру, як відомо зі синтаксичних норм більшості мов, можна робити підстановки за правилом: <підрядне_речення_1 >::= /<підрядне_речення_1 >, <підрядне_речення_2>]. В українській мові така модель дає змогу правильно будувати й контролювати конкретні складнопідрядні речення. Існують і значно складніші синтаксичні структури, що відтворюють синтаксичну будову речення.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень є логічні правила поділу, правила визначення, логічні закони, лінгвістичні правила для контролю точності слововживання тощо.

Якщо перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній (п’ятий) або взагалі не піддається формалізації, або піддається вкрай погано.

В Україні за формою затвердження норми поділяють на такі групи:

— стандарти (міжнародні, міждержавні й державні; державні, своєю чергою, поділяють на загальні та галузеві);

— закони України;

— технічні умови (для окремих видів продукції);

— інструкції (для окремих процесів виробництва).

Приклад. Стандартом є норми едитології щодо коректурних знаків та їх застосування. Законом є норми щодо особливостей редагування рекламних повідомлень. Технічними умовами є норми щодо особливостей виготовлення календарів. Інструкціями є норми щодо набирання й верстання текстів.

Приклад. В Україні чинна міжнародна норма про наявність у виданнях номера ISBN; міждержавною нормою є стандарт 2007 р. на опис видань (прийнятий Співдружністю Незалежних Держав); державною нормою є перелік даних у вихідних відомостях видання (регламентується законом України).

Існують і такі норми редагування, яких дотримуються, хоча офіційно їх ніде не затверджують. Це, як правило, норми, встановлені дослідниками редагування (наприклад, психолінгвістичні норми редагування).

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виокремлюють такі їх види:

▪ інформаційні (ґрунтуються на загальних і специфічних властивостях інформації²; ці норми поки що мало досліджені);

▪ юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях, законах та інших законодав­чих актах кожної країни; недотримання юридичних норм, на відміну від інших, може спричинитися до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);

▪ етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики об'єднань журналістів різних країн);

▪ естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні³; їх можна варіювати в дуже широких межах);

▪ політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі; у решті видань дотримання політичних норм є неприйнятним);

▪ композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується на недостатньому кіль­кісному матеріалі¹);

▪ рубрикаційні (визначають правила подання назв і рубрик у повідомленнях та оформлення їх змістів);

▪ логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування²);

▪ наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов’язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують);

▪ лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації³; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

▪ психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду наведені лише в кількох монографіях⁴);

▪ видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, законах, а також довідниках⁵; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);

▪ поліграфічні (найчастіше зафіксовані в галузевих стандартах чи спеціальних інструкціях⁶);

▪ інші (наприклад, використовувані під час монтажу радіо- чи телепередач тощо).

Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні можуть використовувати також інші види норм. Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний.

Потужність нормативної бази — це кількість норм, які входять до неї. Залежно від обраної потужності нормативної бази редактор може здійснювати легке (поверхневе), помірне й повне (прискіпливе, найретельніше) редагування.

Звичайно, у працівників ЗМІ час від часу виникає спокуса збільшити потужність нормативної бази, щоб отримати повідомлення якнайвищої якості. Але при цьому слід пам'ятати, що із зростанням потужності нормативної бази ускладнюються методи виявлення помилок⁷, у нормативній базі з'являються нові внутрішні суперечності, усувати які, відповідно, стає дедалі важче. Отже, максимізація потужності норма­тивної бази задля самої себе є недоцільною. Звідси випливає висновок: потужність нормативної бази слід узгоджувати з визначеною метою і прийнятими критеріями оптимізації.

Нормативні бази, усупереч бажанням редактора, не є статичними, вони змінюються зі змінами в житті суспільства, часі, просторі, з появою нових науково обґрунтованих норм, під впливом інших факторів.

Звичайно, серед повідомлень, що з'явилися на ринку, одні містять багато помилок, а інші — мало. Чи означає це, що перші повідомлення редагували, а другі — ні? Це, радше, означає, що повідомлення редагували на основі різних нормативних баз.

За створення єдиної і спільної для всіх ЗМІ нормативної бази неодноразово і в усі часи бралися в багатьох суспільствах. Проте такі спроби рано чи пізно через існування в суспільстві різних соціальних груп із різними життєвими цілями, а, отже, різними життєвими традиціями, зазнавали поразки. Останніми в XX ст., але не останніми в житті суспільства були спроби укласти нацистську та більшовицьку нормативні бази, на основі яких утворювали концепцію теорії редагування.

У теорії редагування чітко виокремлюють дві концепції: моністичну й плюралістичну. Згідно з моністичною концепцією всі без винятку ЗМІ суспільства завжди повинні використовувати в моделях реда­гування тільки одну спільну для всіх нормативну базу. Згідно з плюралістичною концепцією в суспільстві за наявності спільної для всіх нормативної бази конкретні ЗМІ можуть паралельно використовувати індивідуальні нормативні бази, які є підмножинами спільної та включають, крім того, навіть індиві­дуальні норми цих ЗМІ.

Ще одним вкрай важливим критерієм розмежування моністичної та плюралістичної концепцій теорії редагування є принцип "дозволеності": він завжди присутній у плюралістичних концепціях і відсутній — у моністичних. Такий поділ, до речі, згідно з деонтичною логікою, відповідає поділу суспільств на лібе­ральні й деспотичні.

Якщо засади моністичної концепції загалом зрозумілі (за цією концепцією всі норми обов’язкові для використання завжди і в усіх ситуаціях), то засади плюра­лістичної потребують додаткових пояснень. У плюралістичних концепціях найчастіше існує підмножина норм (ядро), яку використовують усі без винятку ЗМІ¹. Це ядро ЗМІ доповнюють нормами з периферії цієї множини: одні — політичними, інші — релігійними, ще інші — естетичними чи суб’єктивними нормами тощо. Трапляється, що, визнаючи більшість норм, ЗМІ відмовляються від дотримання якихось конкретних (політичних, етичних тощо).

ЗМІ повинні самі обирати з нормативної бази суспільства ту підмножину норм, яка сприяє досягненню поставленої мети, і на їх основі формувати нормативні бази для кожного конкретного повідомлення.