13.

Комп’ютеризація

видавничОЇ справИ

13.1. Види комп'ютерних систем у видавничій справі

У видавничій справі виокремлюють такі види систем:

— редакційні системи:

системи комп’ютерної коректури;

системи комп’ютерного редагування;

довідкові редакційні системи;

— видавничі системи:

системи автоматизації видавничої діяльності;

верстальні видавничі системи;

рекламні сайти видавництв;

автоматизовані системи керування видавництвами;

— інтернет-мережі книгорозповсюдження.

13.2. Редакційні системи

У наш час значна частина редакційних систем функціонує на основі текстових процесорів (ТП). Текстові процесори — це програми, які дають змогу набирати, виправляти й зберігати текст, а також виділяти й формувати компоненти його видавничої структури (рядки, абзаци, сторінки, розділи тощо). ТП забезпечують можливість набирання складних текстів (таблиць і формул), а також виконання технічних малюнків середньої складності. Останні версії ТП дають також змогу перетворювати видання, призначені для друкування на папері, в електронні видання¹, доступні через інтернет.

13.2.1. Системи комп’ютерної коректури

Системи комп’ютерної коректури (СКК) — це програми, які дають змогу приводити копію тексту повідомлення у відповідність з його оригіналом. Існують СКК, вмонтовані в текстові процесори, а також автономні СКК, що діють як окремі програми.

У комп’ютерній коректурі можна виокремити два основні методи: метод дублювання і метод контрольних розрядів. Метод дублювання базується на безпосередньому порівнянні оригіналу й копії, а метод конт­рольних розрядів — на перевірці окремих порцій тексту копії стосовно оригіналу різними математичними функціями.

Метод дублювання. Контроль повідомлення методом дублювання використовують тоді, коли автор подає оригінал у традиційному вигляді, тобто на паперовому носії (без електронної копії), і коли треба забезпечити найвищу достовірність тексту (наприклад, в офіційних і довідкових виданнях, словниках, енциклопедіях, прейскурантах тощо).

Контроль методом дублювання полягає в тому, що послідовно — відповідно до зростання порядкових номерів знаків — порівнюють їх коди в двох варіантах одного й того ж повідом­лення — оригіналі й копії. Якщо коди знаків тотожні, то їх вважають неспотвореними.

Технологічно коректуру методом дублювання можна здійснювати трьома способами: 1) текст двічі набирають різні оператори; 2) один варіант тексту набирає оператор, а другий варіант — система оптичного читання (СОЧ¹); 3) текст двічі набирає СОЧ. Потім два варіанти порівнюють від першого до останнього знака. У третьому варіанті не враховується семантика тексту, тому він є найменш ефективним.

Для контролю тексту методом дублювання викорис­товують персональні комп’ю­тери. Об’єктом контролю є познакове порівняння двох варіантів одного тексту, ідентифікація різних варіантів запису службової інформації (команд), автоматичне знаходження місця нового збігу знаків після останнього спотворення тощо. Прикладами автономних програм, які здійснюють такі операції, є так звані програми-компаратори, тобто програми-порівнювачі. Зразками вмонтованих програм є спеціальні функції порівняння файлів у ТП (наприклад, у Microsoft Word це функція Сервіс/Порівняти й об’єднати документи…).

Ефективність контролю методом дублювання дуже висока. Теоретично її можна визначити так. Відомо, що ймовірність появи в тексті спотворення при набиранні його оператором становить від 1 до 2 спотворень на 1 тис. знаків. Тому, якщо прийняти, що виникнення у двох операторів однакових спотворень є незалежною подією, то ефективність контролю повинна б становити 0,999—0,996. Однак виявляється, що на практиці між виникненням у двох операторів в одному і тому ж місці спотворення все ж існує певний зв’язок. Як показали отримані на практиці результати, ефективність контролю тексту методом дублювання становить близько 0,96 (для порівняння нагадаємо, що ефективність традиційної, тобто виконаної людиною, одноразової коректури становить близько 0,80).

Виявлені в тексті оригіналу спотворення виправляють вручну (їх вносять у файл, в якому записано оригінал).

У принципі виправлення таких спотворень можна автоматизувати. Так, після знаходження програмою конт­ролю спотворення на екрані можна висвічувати два—чотири рядки оригіналу й два—чотири рядки копії тексту. Коректор, натискуючи одну з двох заздалегідь виділених клавіш, обирає рядок без спотворень. Таким способом можна виправ­ляти не лише окремі літери в словах, а й цілі слова чи навіть короткі речення. Якщо спотворення є одночасно в обох рядках тексту, то коректор виправляє текст вручну.

Методи з використанням контрольних розрядів. Ці методи доцільно застосовувати тоді, коли текст передають каналами зв’язку (наприклад, із ЗМІ — у друкарню чи з місця подій — у БВ газети каналами телефонного або супутникового зв’язку).

Суть контролю полягає в тому, що текст ділять на порції (наприклад, по 512 знаків), коди знаків кожної порції підсумовують, а далі за певною, наперед обраною функцією² вираховують так званий контрольний розряд і передають його окремо разом із кожною порцією тексту отримувачеві. При отриманні тексту за тією ж функцією для кожної порції заново обчислюють контрольний розряд і порівнюють його з отриманим. Відмінності в контрольному розряді свідчать про наявність у тексті спотворень, які могли виникнути під час передачі внаслідок впливу шумів.

Очевидно, що застосовувати такий метод можна лише за умови, що вибрана функція відома і для того, хто передає текст, і для того, хто його отримує. Таких конт­рольних функцій існує безліч. Від їх вдалого добору залежить ефективність контролю цим методом, але добір функції — це вже сфера дослідження такої науки, як теорія інформації та кодування.

Обсяг порції тексту, якому присвоюють контрольний розряд, також істотно впливає на ефективність контролю: що меншу порцію тексту контролюють, то з вищою ефек­тивністю її можна проконтролювати.

Ефективність контролю так само залежить і від контрольного розряду: що дов­ший контрольний розряд, то вища ефективність контролю. В екстремальному випадку, коли кількість знаків у контрольному розряді дорівнює кількості знаків у порції тексту, цей метод за ефективністю контролю дорівнює ефективності методу дублювання. Ефективність контролю методом контрольних розрядів може досягати 0,8—0,9 і більше.

Порцію повідомлення, в якій виявлено спотворення, передають повторно доти, доки текст не буде передано без спотворень. Існують і такі різновиди контрольних розрядів (самокоректувальні контрольні розряди), які дають змогу автоматично знаходити спотворення й автоматично з певною ефективністю виправляти їх. Проте використання таких методів пов’язане зі значними труднощами, зокрема необхідністю використання контрольних розрядів великої довжини (відносно контрольованої порції тексту).

При передачі інформації через інтернет цей вид контролю виконується автоматично для всіх видів інформації. Враховуючи це, працівники ЗМІ можуть передавати каналами зв’язку будь-які повідомлення, не турбуючись про їх достовірність.

13.2.2. Системи комп’ютерного редагування

Системи комп’ютерного редагування (СКР) — це програми, які дають змогу приводити текст повідомлення у відповідність з нормами, прийнятими в теорії редагування (операції творчого редагування редактор може виконувати тільки в ручному режимі). Поки що в системах редагування використовують не всі, а лише незначну частину відомих норм. СКР функціонують лише під керуванням персоналу ЗМІ. Практично завжди СКР вмонтовують у текстові процесори, хоча є й автономні СКР.

Технологічні особливості комп’ютерного редагування. Комп’ютерне редагування має особливості, які відрізняють його від традиційного. Насамперед, у ньому можна виокремити такі ступені автоматизації:

— комп’ютеризоване редагування (операції контролю і виправлення здійснює людина, використовуючи комп’ютер лише як “електронне” перо; прикладом СКР, які дають змогу комп’ютеризувати редагування, є ТП);

— автоматизоване редагування (більшу частину операцій контролю виконує СКР, а людина — меншу частину операцій контролю та більшість операцій виправлення);

— автоматичне редагування (більшу частину операцій контролю й виправлення виконує СКР, а меншу — людина; крім того, людина приймає рішення в неформалізованих конфліктних ситуаціях; поки що таких систем не створено, їх варто розглядати як ідеал, якого слід прагнути).

Комп’ютерне редагування має також специфічні розмежовані в часі етапи опрацювання тексту:

— передредагування — попереднє ручне розмічування оригіналу, наприклад за допомогою ТП, яке людина виконує перед інтерредагуванням з метою наступного автоматизованого чи автоматичного редагування, наприклад, задання спеціальних стилів оформлення рубрик, розставляння міток у бібліографічному описі тощо;

— інтерредагування — редагування, яке виконує сама СКР, провадячи операції контролю й виправлення тексту без участі людини;

— постредагування — редагування, яке людина виконує після інтерредагування за допомогою ТП, провадячи ті операції контролю й виправлення, які не змогла виконати СКР.

Комп’ютерне редагування здійснюють послідовно, переходячи від одного елемента до іншого. Закінчивши опрацювання елементів на одному рівні, переходять до наступного (в напрямі від нижчих рівнів — до вищих). Специфіка порівневого опрацювання полягає в тому, що переходити до вищого рівня можна лише тоді, коли на нижчому всі помилки вже усунуті (наявність помилки на нижчому рівні унеможливлює опрацювання вищого). Для порівняння нагадаємо, що під час традиційного редагування людина доволі часто опрацьовує текст інтегрально, тобто охоплює одночасно кілька сусідніх рівнів.

Системи комп’ютеризованого редагування. Як уже зазначалося, системи редагування практично завжди вмонтовані в ТП. Такі ТП є системами редагування з найнижчим ступенем автоматизації (фактично, це системи комп’ютеризованого редагування).

До основних функцій ТП (набирання й виправлення тексту) додають третю — конструювання видання, властиву видавничим системам. Як наслідок такі ТП стають змішаними (комплексними) набірно-редагувально-верстальними системами.

До ТП, які забезпечують комп’ютеризоване редагування в найбільшому обсязі належать ТП Microsoft Word — класичний приклад комплексної набірно-редагувально-верстальної системи, StarWriter й OpenWriter. Останній ТП OpenWriter призначений для роботи під керуванням операційної системи Linux.

ТП виконують і деякі неінтелектуальні автоматичні функції знаходження й виправлення помилок:

— знаходження заданих ланцюжків символів¹, зокрема за шаблонами, навіть дуже складними;

— заміну заданого ланцюжка символів на вказаний, як у режимі діалогу, так і відразу для всього тексту;

— ведення протоколу всіх виконаних дій, що дає змогу (а) повертатися назад на потрібну кількість виправлень, (б) повернувшись назад, знову повторити вже виконані дії;

— здійснення під час введення тексту автоматичної заміни тих слів, у яких найчастіше допускають помилки.

Жодних інших функцій комп’ютеризованого редагування ТП, як правило, не виконують.

Системи автоматизованого редагування. На сучасному етапі розвитку суспільства системи автоматизованого редагування здійснюють контроль дотримання цілої низки норм. Такий контроль, як і комп’ютеризоване редагування, найчастіше реалізують у складі ТП.

Контроль дотримання лінгвістичних норм. Системи автоматизованого редагування контролюють орфографію тексту (орфограми); синтаксичну зв’язність слів (синтаксеми); правильність розставлення знаків пунктуації (пунктограми); наявність пасивних синтаксичних конструкцій; стилістичну правильність (милозвучність, або евфонічність) тексту тощо (загалом, це лише якась частка помилок повідомлення). Ці помилки після їх знаходження СКР редактор виправляє в комп’ютеризованому режимі.

Виконувати такі операції над текстом, написаним українською мовою, дають змогу три системи: ТП Microsoft Word (русифікована версія, яка, починаючи з Microsoft Word 2000, дає змогу контролювати україномовні тексти, а також українізована версія Microsoft Word); система редагування й перекладу Рута-Плай; система перекладу з функціями редагування Pragma. Ці системи мають у своєму складі орфографічний парадигматичний словник сучасної української літературної мови, працюють на IBM-сумісних комп’ютерах в операційних системах сімейства Windows². Крім контролю орфографічних помилок, вони виконують також автоматизовану реконструкцію, тобто пропонують редакторові на вибір кілька варіантів виправлення помилкового слова.

Отже, проблема контролю орфографії для систем редагування україномовних текстів зараз повністю вирішена, хоча ступінь покриття текстів цими словниками вимагає підвищення, тобто доповнення цих словників відповідною лексикою, зокрема галузевою, топонімами й антропонімами.

Функції контролю деяких видів синтаксем дещо раніше для англійської та російської мов були реалізовані в ТП Microsoft Word. Останнім часом такі ж функції для україномовних текстів розроблені для системи Рута-Плай.

Для англійської та російської мов у ТП Microsoft Word реалізовані також деякі доволі прості види стилістичного контролю. Пізніше ці функції були реалізовані також у системі Рута-Плай для української мови.

Для деяких європейських мов (наприклад, англійської, російської) створені програми перевірки пунктуації. Порівнюючи пунктуаційні системи української та англійсь­кої мов, відразу ж треба зазначити, що пунктуаційна система ук­раїнської мови є значно складнішою.

В Україні свого часу була створена лише одна експериментальна система¹, яка для перевірки пунктуації здійснювала автоматичний морфологічний і синтаксичний аналіз тексту. При цьому контролювали лише дієприкметникові звороти. Незважаючи на високу ефективність контролю цих зворотів, наявність розділових знаків при інших синтаксичних конструкціях не визначалася, а тому загальна ефективність контролю була низькою. Промислової реалізації ця робота не отримала. Для україномовних текстів методи контролю пунктограм на основі нормативної концепції теорії редагування були реалізовані пізніше в складі експериментальної системи редагування Редактор².

Контроль дотримання психолінгвістичних норм. У деяких країнах Заходу, зокрема Північноамериканського континенту, для визначення придатностi тексту для сприймання різними групами реципієнтів у 30—40-х роках ХХ ст. почали використовувати такий показник, як складність тексту.

Особливо широкого застосування цей показник набув з моменту використання авторами ТП³. Саме вони стали тим iнструментом, який дав змогу легко обчислювати й виражати в кiлькiснiй формi цей показник i в такий спосiб давати авторовi iнформацiю про необхiднiсть адаптації рукопису до потрібної реципієнтської аудиторiї.

Визначення складності текстів для видавничих працівників дає змогу перенести їхні оцінки складності тексту з суб’єктивної на об’єктивну основу, що особливо важливо при визначенні читацької адреси видання, зокрема під час редагування навчальної літератури.

Для англомовних текстів відповідність повідомлень психолінгвістичним нормам визначають кілька ТП, зокрема Microsoft Word і Word Perfect, для російської мови — русифікована версія Microsoft Word. Для україномовних текстів функція визначення складності реалізована лише в складі експериментальної СР Редактор⁴. У цій же ж системі реалізовано також контроль низки стилістичних правил.

Контроль дотримання інших норм. Найдосконаліші ТП додатково дають змогу автоматично виконувати:

— укладання змістів (з вказанням номерів сторінок усіх рубрик);

— вставлення приміток (з автоматичною нумерацією, перенумерацією і вибором місця розташування — внизу сторінки чи в кінці видання);

— укладання покажчиків (з вказанням номерів сторінок усіх ключових слів)⁵;

— укладання колонтитулів (з автоматичним вказанням номерів розділів і сторінок);

— вставлення перехресних посилань (з основного тексту на розділи, таблиці, формули, ілюстрації) та їх автоматичне перенумеровування за зміною номерів цих компонентів;

— нумерацію сторінок видання.

Оскільки в алгоритмах перелічених функцій реалізовані норми редагування, то редакторові не доводиться витрачати час на їх перевірку. Це дає змогу відмовитися від традиційної перевірки правильності посилань на ілюстрації, частини видання (розділи, підрозділи), таблиці, формули, джерела тощо. При цьому під час вставлення нових чи видалення зайвих компонентів видання їх перенумерація відбувається автоматично. Використання таких можливостей ТП суттєво спрощує готування великих за обсягом та складних наукових і технічних видань.

Сучасні ТП контролюють також дотримання найпростіших поліграфічних норм набирання простих текстів, наприклад, взаєморозташування пробілів і розділових знаків на границях слів. Для деяких ТП для україномовних текстів розроблено програми переносу слів, що дає змогу економити до 5% паперу (за допомогою таких ТП конструюють відносно прості щодо верстання видання).

Сучасні ТП мають також функції, що дають змогу набирати складні тексти (формули й таблиці) на основі заданих поліграфічних норм (як правило, це норми США).

У майбутньому можливим є проектування й розроблення програм для контролю композиційних (хронологічна композиція) та логічних (довідкові таблиці) норм редагування¹.