24

Зміст

Вступ.

1.Сутність соціально-психологічних методів управління.

2.Соціальні методи управління.

3.Психологічні методи управління.

4.Практична психологія управління і способи психологічного впливу.

Висновок.

Література.

Вступ.

Методи управління - це способи здійснення управлінських дій на персонал для досягнення цілей управління організацією.  Розрізняють економічні, адміністративно-правові та соціально-психологічні методи управління, які відрізняються способами і результативністю впливу на персонал.  Економічні методи управління є способами впливу на персонал на основі використання економічних законів. Адміністративно-правові методи є способами здійснення управлінських дій на персонал, заснованими на владних відносинах, дисципліні та системі адміністративно-правових стягнень. Важливими для впливу на персонал є соціально-психологічні методи управління.

Під впливом соціально-психологічних факторів в управлінні формуються суспільна свідомість, психологічні зв'язки в колективі, відношення до праці. Психологічний стан працівника може сприяти підвищенню продуктивності й ефективності праці, і навпаки, знижує трудову активність людей (втома, роздратування, апатія тощо). Соціально-психологічні фактори звичайно виступають у вигляді матеріальних умов праці (стан та забезпеченість технічними засобами, техніка безпеки, санітарно-гігієнічні умови праці, виробнича естетика) і організаційних моментів (організаційне нормування та регламентування, трудова дисципліна). Поряд з об'єктивними на трудову активність людини у виробничому колективі значно впливають суб'єктивні фактори: психологічна структура колективу, розподіл ролей, соціальний статус робітників, характер неформальних зв'язків, індивідуальне відношення до праці, настрій. Необхідність вивчення суб'єктивних факторів обумовлена там, що об'єднання людей в групи вносить суттєві корективи в їх поведінку. Група нав'язує людині норми поведінки, коригує індивідуальну діяльність. Людина повинна зважати на існуючі в групі норми поведінки, правила, традиції, а також враховувати колективну думку. Значне місце в діяльності менеджерів належить методам пере­конання, тому вони є важливими для вивчення й застосування. Вміння враховувати методи переконання (психологічні фактори) й за їх допомогою цілеспрямовано впливати на працівників допома­гає керівникові сформувати колектив із спільними метою й завдан­нями. Соціологічні дослідження підтверджують, що успіх діяль­ності керівника на 15% залежить від його фахового рівня й на 85% - від уміння працювати з людьми. Знаючи особливості по­ведінки, характер кожного працівника, можна прогнозувати його поведінку в необхідному для колективу напрямі. Кожній групі лю­дей, кожному колективу притаманний певний психологічний клімат. Тому суттєвою умовою створення й розвитку трудових ко­лективів є дотримання в них принципів психологічної сумісності. Недостатня увага до соціальних і психологічних аспектів уп­равління є основою нездорових взаємовідносин у колективі, що може призвести до різкого зниження продуктивності праці (до 15%). Як засвідчує практика, формування позитивного морально-психологічного клімату, виховання почуття товариськості і взаємодопомоги відбувається більш активно при формуванні рин­кових відносин. Тому менеджерам підприємств готельно-ресто­ранного бізнесу для найбільш результативного впливу на працівників слід не лише знати моральні й психологічні особли­вості окремих виконавців та соціально-психологічні характерис­тики окремих груп і колективів, але й здійснювати управлінський вплив за допомогою соціально-психологічних методів управління. Для цього доцільно застосовувати сукупність специфічних спо­собів впливу на відносини й зв'язки, які виникають в трудових ко­лективах, а також на соціальні процеси, які в них відбуваються (схема ).

Головною метою застосування зазначених методів є сформу­вання в колективі позитивного соціального й психологічного клімату, завдяки чому значною мірою вирішуються виховні, ор­ганізаційні й економічні завдання. Тобто поставлені перед колекти­вом цілі можуть бути досягнуті за допомогою одного з важливіших критеріїв ефективності й якості роботи - людського фактору.

1.Сутність соціально-психологічних методів управління.

Соціально-психологічні методи - це способи здійснення управлінських дій на персонал, засновані на використанні закономірностей соціології та психології. Ці методи спрямовані як на групу співробітників, так і на окремі особистості. За масштабами і способам впливу їх можна розділити на:соціологічні, спрямовані на групи співробітників в процесі їх виробничого взаємодії, і психологічні, цілеспрямовано впливають на внутрішній світ конкретної особистості.  Сучасна концепція управління висуває як пріоритети: збереження, кооперацію, якість, партнерство, інтеграцію. У центрі стратегічної концепції управління персоналом перебуває людина як найвища цінність для організації. Такий складний організм, яким є персонал сучасної організації, не може розглядатися з позицій змісту тільки його формальної структури і розкладання її на окремі частини.  Поряд зі структурним підходом, що відображає статику персоналу, переважаюче значення має поведінковий підхід, який розглядає конкретнуособистість, систему відносин між людьми, їх компетентність, здібності, мотивацію до праці й досягнення поставлених цілей. Причинами, що спонукають людей об'єднатися в організації та взаємодіяти в їх формальних рамках, є фізичні та біологічні обмеження, властиві кожній окремій особистості, і цілі, досягнення яких вимагає колективних зусиль. Об'єднуючи свої зусилля, кожен співробітник доповнює один одного і впливає цим на поведінку організації в цілому з метою підвищення її ефективності.  Головна роль у розгляді життєдіяльності персоналу в структурі організації належить науці про управління. Комплексне вирішення проблем організації вимагає враховувати, що до її складу входять об'єкти двоякою природи:  · Фактори, що визначають соціально-психологічну структуру  · Організації (персонал із сукупністю індивідуальних здібностей, інтересів, мотивів поведінки, неформальних відносин тощо);  · Фактори виробничої структури (предмети і знаряддя праці, технологічні нормативи і т.д.).  Цільовий завданням теорії управління є вивчення впливу індивідуальної та групової поведінки на функціонування організації.  Психологія вивчає і прогнозує поведінку індивіда, можливості зміни поведінки особистості, виявляє умови, що заважають або сприяють раціональних дій або вчинків людей. Сучасна психологія робить акцент на прийоми сприйняття, навчання і тренування, виявлення потреб і розробку мотиваційнихметодів, оцінку ступеня задоволеності роботою, психологічні аспекти процесів прийняття рішень.  Дослідження в галузі соціології розширюють уявлення про персонал, як соціальній системі, де індивіди виконують свої ролі і вступають у визначені взаємини. Істотним є вивчення групової поведінки, актуальними стають соціологічні висновки та рекомендації в частині групової динаміки, процесів самореалізації, комунікацій, статусу та влади.  Питання причинно-наслідкових зв'язків у груповій діяльності персоналу вивчає соціальна психологія. Для оцінки ефективності групової діяльності виключно важливим є аналіз змін позицій людей, форм комунікацій, шляхів задоволення індивідуальних потреб через групову діяльність.  Внесок антропології в психологію управління полягає у вивченні функції культури суспільства як соціальної пам'яті минулого, що лежить в основі відмінностей фундаментальних цінностей, поглядів і норм поведінки людей, які з групової діяльності.  Економічні науки дають можливість формувати цілі і стратегію персоналу, обгрунтовувати методи економічного стимулювання, будувати і реалізовувати структури винагороди.  Юридичні науки дають уявлення про систему соціальних норм і різних аспектах правового регулювання трудових відносин. У процедурах управління ключову роль грають регламенти - внутрішньофірмові правила взаємодії, регулюючі на правовій основі групову та індивідуальну діяльність.  Управління персоналом базується на інформаційній основі взаємодії індивідів і груп. Зв'язати воєдино всі процеси функціонування персоналу дозволяють інформаційні системи, засновані на законах, методи, способи і технічних засобах інформатики.  Управління здійснюється через взаємодію людей і керівнику у своїй діяльності необхідно враховувати закони динаміки психологічних процесів, міжособистісних відносин, групової поведінки.  Закон невизначеності відгуку (закон залежності сприйняття людьми зовнішніх впливів від відмінності їх психологічних структур) встановлює, що різнілюди і навіть одна людина в різний час можуть по-різному реагувати на однакові впливи. Це призводить до нерозуміння потреб, очікувань, особливостей сприйняття індивіда в тій чи іншій конкретної ділової ситуації. Як результат використовуються моделі взаємодії, неадекватні ні особливостям психологічних структур взагалі, ні психологічному стану кожного з партнерів по взаємодії в конкретний момент зокрема.  Закон неадекватності відображення людини людиною полягає в тому, що жодна людина не може осягнути іншу людину з таким ступенем вірогідності, яка була б достатньою для прийняття серйозних рішень щодо даної людини. Цей закон враховує безперервну мінливість природи і сутності людини у відповідності з законом вікової асинхронності. Будь-який, навіть доросла людина певного календарного віку в різні моменти життяможе перебувати на різних рівнях фізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального, мотиваційно-вольового рішення. Крім того, свідомо чи інтуїтивно людина намагається захиститися від спроб зрозуміти його особливості, щоб уникнути небезпеки потрапити під вплив людини, схильного до маніпулювання людьми. У результаті, користуючись різними захисними прийомами, людина демонструє себе людям таким, яким він хотів би, щоб його бачили інші. Пізнання реального психологічного портрета особистості сприяють принцип універсальної талановитості (немає людей нездібних, є люди, зайняті не своєю справою), принцип розвитку (здібності розвиваються в результаті зміни умов життя особистості й інтелектуально-психологічних тренувань), принцип невичерпності (ні одна оцінка людини при його життя не може вважатися остаточною).  Закон неадекватності самооцінки враховує, що психіка людини являє собою органічну єдність двох складових: усвідомленого (логічно-розумового) і неусвідомленого (емоційно-чуттєвого, інтуїтивного), складаючи як би надводну (видиму) і підводний (приховану) частини айсберга.  Закон розщеплення сенсу управлінської інформації враховує об'єктивну тенденцію до зміни сенсу директивної та іншої інформації в процес її руху по ієрархічній драбині управління. Це пояснюється як алегоричним можливостями використовуваного «канцелярського» мови інформації, що веде до виникнення відмінностей в її тлумаченні, так і відмінностями в утворенні, інтелектуальному розвитку, психічному стані учасників передачі та аналізу інформації. Зміни змісту інформації прямо пропорційно протяжності (числу учасників) інформаційного каналу.  Закон самозбереження стверджує, що провідним мотивом соціальної поведінки особистості в управлінській діяльності є збереження її особистого соціального статусу, її особистої спроможності, почуття власної гідності.  Закон компенсації говорить, що при високому рівні стимуляції до праці і високих вимогах організаційного оточення до людини брак будь-яких здібностей для успішної конкретної діяльності відшкодовується іншими здібностями чи навичками. Такий компенсаторний механізм часто спрацьовує несвідомо, людина набуває свій особистий досвід в ході проб і помилок. Проте слід мати на увазі, що при досить високому рівні складності управлінської діяльності цей закон практично не застосуємо.  Відомий ряд інших закономірностей (наприклад, закон Паркінсона, принципи Пітера, закони Мерфі та інші), що розширюють і доповнюють викладені закони.