45. Класичні теорії політичних еліт (в.Парето, г.Моска, р.Міхельс).

Вчені італійської школи політичної соціології Г. Моска, В. Парето і Р. Міхельс стали творцями класичних теорій еліт, що базуються на спостереженнях за реальною політичною поведінкою і взаємодією суб'єктів політики. Цю школу називають макіавеллівською, бо саме Н. Макіавеллі першим виокремив політику як самостійну сферу суспільства і став розглядати її як реальність і практичну діяльність людей, а не як царину ілюзорно-уявного.

Професор Г. Моска (1858--1941) в «Основах політичної науки» та «Історії політичних доктрин» зазначив, що в усіх суспільствах існує два класи осіб: клас керуючих і клас керованих. Між ними здійснюється своєрідний розподіл праці: нечисленний клас керуючих реалізує всі політичні функції, монополізує владу; численний клас керованих постачає керуючим матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєдіяльності політичного організму.

Г. Моска одним із перших зазначив, що меншість керує більшістю внаслідок своєї організованості і наявності особливих якостей. З урахуванням згуртованості групи керуючих та її панівного положення в суспільстві, Моска називає її політичним класом, який зазнає поступових змін. Він виділяє дві тенденції в його розвитку: аристократичну і демократичну. Перша виявляється в прагненні політичного класу стати спадкоємним (зробити свої привілеї та функції спадковими). Це приводить до «закриття» класу, до його виродження і соціального застою, активізації боротьби нових соціальних сил за панівні позиції в суспільстві. При домінуванні другої відбувається швидке оновлення правлячого класу, оскільки доступ до нього не ускладнений. Оновлення запобігає дегенерації еліти, примушує її бути здатною до ефективного керівництва. І все ж Моска віддавав перевагу рівновазі між обома тенденціями, оскільки лише вона забезпечує як наступність і стабільність у керівництві, так і його якісне оновлення.

Доступ у політичний клас передбачає наявність в індивідів особливих якостей і здібностей. Але ці якості змінюються в процесі еволюції суспільства. У міру розвитку цивілізації переважаючою якістю стає володіння багатством. Згідно з Моска, три якості відкривають дорогу в політичний клас: військова доблесть, багатство і священство; з ними пов'язані три форми аристократії - військова, фінансова і церковна.

Слабким місцем у теорії Моска є абсолютизація політичного чинника і недооцінка ролі економіки. Його теорія знайшла підтвердження в тоталітарних державах, в яких політика зайняла домінуюче положення над економікою, а в особі номенклатурної бюрократії втілився змальований Моска прообраз «політичного класу».

Паралельно Моска теорію політичних еліт розробляв В. Паре-то. Він визначив еліту як клас, що складається з людей, найбільш продуктивних чи найбільш здібних у різних сферах діяльності. У «Трактаті із загальної соціології» він обґрунтував роль еліти, базуючись на ідеї соціальної рівноваги, до якої прагне суспільство як система. Стан рівноваги забезпечується взаємодією чотирьох груп елементів - економічних, соціальних, політичних та інтелектуальних. Серед них особливу увагу вчений приділяв мотивації людської діяльності.

Головними стимулами діяльності і рушійними силами історії Парето вважав психологічні стимули, які назвав «залишками». Це нелогічні, ірраціональні спонукальні мотиви: «інстинкт товариськості» (для політика потреба у визнанні з боку керованих ним організацій); «інстинкт комбінацій» (яскраво виражений у видатних політичних діячів, є їх головною професійною якістю); «потреба в демонстрації власних почуттів» (ритуали і культи, віра у вождя тощо); прагнення до «постійності агрегатів» (цим обумовлена тривалість співіснування політичних інститутів, поглядів, традицій, стереотипів, що склалися); «інстинкт цілісності індивідуума» (прагнення забезпечити безпеку особистості і недоторканість власності); «інстинкт сексуальності» (найбільш глибокий і сталий з усіх «залишків», хоча його намагаються обмежити різними заборонами). «Залишки» не усвідомлюються людьми і приховуються за допомогою «похідних». Це мимовільно чи свідомо обрані форми пояснення нелогічної поведінки - доктринальні і теоретичні твердження в політичному, соціальному чи релігійному контексті.

Використовуючи психологічний підхід в аналізі суспільства і політики, Парето визначив еліту за її вродженими психологічними властивостями. Головна ідея в терміні «еліта», за його трактуванням, - це перевага розуму, характеру, спритності тощо. «Залишки» і «похідні» групуються таким чином, що в політичному процесі виділяються два типи еліт: еліта «левів» та еліта «лисиць» (назви обумовлені міркуваннями Макіавеллі про «лев'ячі» і «лисячі» якості правителів). Розвиток суспільства відбувається через періодичну зміну, циркуляцію цих типів еліт.

Зміни, що відбуваються в суспільстві, поступово підривають панування одного з типів. Владарювання «лисиць», ефективне в спокійні періоди історії, є непридатним у ситуаціях, що вимагають рішучих дій і застосування насилля. Це веде до невдоволення в суспільстві та посилення контреліти («левів»), яка за допомогою мобілізації мас скидає правлячу еліту. «Циркуляція еліт» здійснюється шляхом насилля, переворотів і революцій, які, на його погляд, є корисними для суспільства.

Необхідність зміни еліт обумовлена тим, що попередні еліти втрачають свою енергію і відбувається зменшення пропорцій «залишків», які давали їм можливість завойовувати і утримувати владу. Тому всі соціальні перетворення визначаються «циркуляцією еліт», тобто системою «обміну» людьми між двома групами - елітою та її потенційною зміною (контрелітою). Безперервна зміна еліт сприяє рівновазі соціальної системи і тим самим забезпечує надходження «кращих».

Р. Міхельс (1876--1936), один з ідеологів фашизму, твердив, що залучення мас до влади веде демократію до загибелі, а безпосереднє панування мас є технічно неможливим. Основний аргумент Міхельса - це дія «залізного закону олігархічних тенденцій» у масових політичних організаціях. «Закон» обумовлює неможливість демократії. Причини політичної стратифікації він пояснював тенденціями, закладеними в сутність людини, в особливості політичної боротьби і специфіку розвитку організацій. Ці три тенденції сприяють тому, що демократія веде до олігархії і неминуче перетворюється на олігархію.

Феномен олігархії обумовлений, згідно з Міхельсом, психологією мас і психологією організацій, а також законами структур організацій. Поняття «маси» в нього має психологічний зміст і визначається як сукупність психічних властивостей масового обивателя - індиферентності, некомпетентності, потреби в керівництві,

почутті вдячності вождям, потреби в пошануванні лідерів тощо. «Маси», які мають саме такі якості, не здатні самоорганізовуватись і самостійно управляти справами суспільства.

Сам же принцип організації, який є необхідною умовою керівництва «масами», веде до виникнення ієрархії влади. Керівництво організацією передбачає наявність професійно підготовлених людей, з них формується апарат. Він надає сталості організації, але разом з тим викликає і переродження організованої «маси», коли вона стає заручницею апарату.

У працях Моска, Парето і Міхельса намічені важливі властивості і параметри політичної еліти, які дозволяють оцінювати різні елітарні теорії сучасності. До них можна віднести:

- особливі властивості, характерні для представників еліти;

- ступінь інтеграції і згуртованості елітарної верстви;

- відносини еліти з масою;

- рекрутування еліти;

- функції і вплив еліти на суспільство.