66. Згідно з діючим на той час Законом "Про вибори Президента України",

вибори відбувалися за системою абсолютної більшості: для перемоги слід

було набрати абсолютну більшість голосів від числа тих, хто взяв участь у

голосуванні. У випадку, якщо жоден кандидат не набирає такої кількості

голосів, передбачався другий тур через 3 тижні, в якому мали брати участь

двоє кандидатів, які набрали найбільше голосів. Для перемоги у другому

турі досить було набрати більше голосів, ніж набрав суперник.

Така величезна кількість кандидатів, переважна більшість з яких фактично

не мали шансів на перемогу, призвела до появи поняття «технічний

кандидат». Роль «технічних кандидатів» широко обговорювалась у ЗМІ.

Основною метою «технічного кандидата» було використання ефіру та квот у

виборчих комісіях на користь іншого кандидата або відбирання голосів у

начебто спорідненого з ним за поглядами кандидата.

22 червня 2004 року Моніторинговий Комітет Парламентської Асамблеї Ради

Європи (ПАРЄ) закликав органи української влади провести виборчий процес з

абсолютною неупередженістю та дотриманням стандартів Ради Європи,

дозволити всім кандидатам змагатись на чесній і рівноправній основі.

15 вересня 2004 схвалено заяву Моніторингового Комітету ПАРЄ стосовно

президентських виборів в Україні. Комітет висловлює жаль з приводу того,

що його попередні заклики, схоже, були проігноровані. Співдоповідачки

Комітету щодо України, пані Северинсен та пані Вольвенд, повернувшися з

чергової поїздки зі збору фактів у Донецьку та Дніпропетровську, виклали

свої висновки стосовно поточної передвиборчої ситуації, які, на їх думку,

залишають підстави для серйозної стурбованості. Комітет наголосив, що

результати президентських виборів та висновки міжнародної спільноти

стосовно того, як вони були проведені, стануть важливою перевіркою

рішучості України по-справжньому дотримуватись європейських стандартів та

цінностей.

Під час передвиборчої кампанії один з основних претендентів на посаду

президента, опозиційний кандидат Віктор Ющенко, неодноразово заявляв про

факти стеження за ним та замаху на його життя. 10 вересня 2004 року, після

кількаденного перебування під спостереженням українських лікарів, Віктор

Ющенко у важкому стані був госпіталізований Віденською клінікою

«Рудольфінерхауз». Після його повернення в Україну, виходячи зі стану його

здоров'я та ушкоджень організму, було висунуто версію про отруєння. 21

вересня Генеральна прокуратура України, за заявою керівника виборчого

штабу Віктора Ющенко Олександра Зінченка, порушила кримінальну справу за

статтею 112 Кримінального кодексу (замах на життя державного або

громадського діяча) для «повного й об'єктивного розслідування» обставин

отруєння кандидата у Президенти. Потім кримінальна справа була передана

для розслідування в СБУ, після чого знов була повернута в Генпрокуратуру.

25 жовтня 2004 року, перед першим туром голосування, прокуратура

обнародувала висновки комісії українських експертів, які констатували, що

погіршення стану здоров'я Ющенка було обумовлене «активізацією латентної

вірусної герпетичної інфекції», і кримінальна справа була припинена.

Перший тур 31 жовтня 2004

10 листопада 2004 — Центрвиборчком оголосив остаточні результати виборів:

Віктор Ющенко набрав 11 125 395 голосів, (39,87 %).

Віктор Янукович набрав 10 969 579 голосів, (39,32 %).

Олександр Мороз набрав 5,81 %

Петро Симоненко — 4,97 %.

3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав результати другого туру

недійсними, у зв'язку з численними системними порушеннями на користь

Віктора Януковича. Суд вирішив призначити переголосування другого туру на

26 грудня 2004 року. Під час цього переголосування більшість голосів, за

висновками ЦВК (склад якої було змінено), отримав Віктор Ющенко.

Передвиборчий штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з

другого туру, ініціював новий судовий позов. 20 січня 2005 року Верховний

Суд України відхилив скаргу кандидата у Президенти Віктора Януковича, за

відсутністю доказів, і розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка

на посаду Президента. У той же день ЦВК офіційно оприлюднила у пресі

результати переголосування: Віктор Ющенко — 51,99 % голосів; Віктор

Янукович — 44,20 % голосів.

В неділю, 23 січня 2005 року о 12:00 розпочалось урочисте засідання

Верховної Ради, на якому прийняв присягу новообраний Президент України

Віктор Ющенко. Після цього відбулася військова церемонія в Маріїнському

палаці.

О 13:30 Віктор Ющенко виступив з урочистою промовою на майдані

Незалежності в Києві, де були присутніми не менше ніж півмільйона

українців.

Після виступу на майдані Незалежності відбувся офіційний прийом Президента

України Віктора Ющенка в Маріїнському палаці.

67. За порядком визначення результатів виборів розрізняють виборчу систему:

1. мажоритарна;

2. пропорційна;

3. змішана.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті

суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи,

парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві

в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і

партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою

в країні формою державного правління.

Виборча система може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки,

потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Аналізуючи чотири

можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління

(президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем

(мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн

зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми

правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а

парламентарної форми правління - з пропорційною виборчою системою.

Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою

є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного

тупика й паралічу демократичних інститутів, тому що партія, яку

представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість

депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки

парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а

останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не

зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного

конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді,

коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а

протилежні за своїми позиціями політичні сили.

В основі взаємодії виборчої і партійної систем лежить політична культура.

В усіх без винятку суспільствах політична культура, яка є сукупністю

стійких форм політичної свідомості, поведінки і способів функціонування

політичних інститутів, визначає характер і особливості політичної системи,

динаміку і спрямованість політичних процесів.

В стабільних демократичних державах з високим рівнем політичної культури,

таких як Великобританія, США, Німеччина, Франція, взаємодія виборчої і

партійної систем відбувається відповідно до певних закономірностей.

В країнах перехідного типу з низьким рівнем політичної культури

особливості взаємодії виборчої і партійної систем обумовлюються передусім

інституційними чинниками – формою державного устрою та формою державного

правління. При цьому принципи формування і взаємовідносин вищих органів

державної влади справляють вирішальний вплив на взаємодію виборчої і

партійної систем.

Необхідність підвищення ефективності роботи Верховної Ради України вимагає

переходу до суто пропорційної виборчої системи. Змішана

мажоритарно-пропорційна виборча система справляє помітний вплив на

становлення і розвиток багатопартійності, партії набувають все більшої

суспільної ваги та значущості. Розвиток партійної системи обумовлює

прагнення політичних партій бути єдиними учасниками виборчого процесу,

мати монополію на висування кандидатів у депутати, забезпечити яку можна

за допомогою суто пропорційної виборчої системи. Для усунення одного з

недоліків пропорційної системи – втрати зв’язку обраних депутатів з

виборцями – доцільно запровадити пропорційну виборчу систему з

регіональними гнучкими виборчими списками. За таких умов парламентарна

форма державного правління є закономірним результатом політичного розвитку

держави.

Навіть оптимальний, з огляду на політичний досвід розвинутих

західноєвропейських країн, варіант поєднання виборчої системи і форми

державного правління може не забезпечити політичної стабільності та

структурування парламенту, якщо не будуть продумані та врегульовані навіть

найменші елементи електорального механізму. Одним з таких елементів є

створення виборчих блоків політичних партій. Встановлення бар’єру

представництва не дозволяє потрапити до Верховної Ради України дрібним

партіям, які нерідко створюються під конкретного політичного діяча з метою

отримання депутатських місць та лобіювання своїх вузькогрупових інтересів.

Блокування партій дає реальний шанс таким утворенням подолати

загороджувальний бар’єр і потрапити до парламенту, після чого виборчі

блоки розпадаються. На законодавчому рівні не існує жодної норми, яка б

регулювала діяльність виборчих блоків після перемоги на виборах. Тому

необхідно на законодавчому рівні заборонити або блокування політичних

партій напередодні виборів, або розпад таких блоків протягом роботи

Верховної Ради даного скликання. Структуруванню Верховної Ради України і

налагодженню ефективного законотворчого процесу сприятиме і встановлення

5-відсоткового бар’єру представництва (за умови переходу до суто

пропорційної виборчої системи), що скоротить кількість партій,

представлених у Верховній Раді, та запровадження дозволу на створення

фракцій лише тими партіями, які подолали цей бар’єр. У такому разі у

Верховній Раді України буде представлено 4 – 5 політичних партій, що

дозволить формувати стабільний коаліційний уряд.

68. Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті

суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи,

парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві

в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і

партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою

в країні формою державного правління.

Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем уперше

була з'ясована М. Дюверже. Досліджуючи зв'язок між виборчими й партійними

системами, він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії:

1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи з

багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і

незалежні одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два

тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій,

що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції.

3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один

тур) сприяє становленню двопартійної системи.

Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає не

тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показує

історичний досвід, двопартійна система формується здебільшого в країнах з

мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема,

те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі

голосування за представника тієї партії, яка має найреальніші шанси на

успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури,

тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політику

електоральних союзів, які потім знаходять своє продовження у створенні

єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та

утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажоритарна

система відносної більшості, не спричиняє потреби в електоральних союзах.

Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. У межах мажоритарної

системи відносної більшості не виключається приєднання слабкої партії до

сильної, що примушує першу приймати правила гри останньої.

Пропорційна система також не сприяє утворенню електоральних союзів; кожна

партія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона неминуче

ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки,

як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських

місць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду

ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками,

прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на

наступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій і

нестабільність уряду є характерними рисами політичного життя держав з

пропорційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.

Зворотний вплив партійної системи на виборчу проявляється, зокрема, в

тому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборче

законодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб. Вплив

виборчої системи на формування партійної не є жорстко однозначним. Дія

законів взаємодії виборчих і партійних систем, як і будь-яких інших

законів суспільного розвитку, виявляється лише як тенденція. Вона

модифікується низкою історичних, соціальних, політичних, культурних та

інших чинників, що впливають на формування партійних систем. Одним із них

є прийнята в країні форма державного правління.

Особливість зв'язку форми державного правління з певним типом виборчої

системи полягає в тому, що останній може послаблювати, або, навпаки,

посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління.

Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна

виборча система, а парламентарній — пропорційна. У президентській

республіці мажоритарна виборча система робить главу держави та уряд

відносно незалежними від політичних партій і парламенту, дає президентові

змогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборча

система за президентської форми правління, навпаки, ставить главу держави

та уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президента

й парламенту.

З огляду на його важливість розглянемо це питання докладніше. Оскільки за

президентської чи президентсько-парламентарної форми державного правління

уряд формується позапарламентським шляхом, то представленим у парламенті

партіям немає необхідності об'єднуватися з метою формування парламентської

більшості та урядової коаліції. А за відсутності парламентської більшості

немає чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію,

ускладнюється прийняття парламентом рішень.

За пропорційного представництва в парламенті й багато-партійної системи

партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику

кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати

підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки

парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому

не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного

конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді,

коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а

протилежні за своїми позиціями політичні сили.

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм

державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних

типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський

політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є

поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою

відносної більшості, а парлаг ментарної форми правління -~ з пропорційною

виборчою системою. Останній варіант існує у більшості країн Західної

Європи, крім Великобританії і Франції. Поєднання президентської форми

правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі

існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних

інститутів4.

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а

вибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти.

Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у

прямій залежності від досконалості виборів. У зв'язку з цим надзвичайно

важливо забезпечити досконалість і демократизм самих виборів. Це важливо і

з огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є не

тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичних

суспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіших

принципи: по-перше, забезпечення рівності можливостей для всіх кандидатів

і партій, які беруть участь у виборах; по-друге, принцип лояльності,

відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно поводитись стосовно

своїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності,

фальсифікацій тощо; по-третє, невтручання державного апарату в хід

передвиборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес і

порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняється

робити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборчої

агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службі

тощо. У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думки

за два тижні до виборів, у Великобританії — в день виборів. Докладно

регламентується використання в передвиборчих цілях засобів масової

інформації, особливо телебачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчо

встановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведення

виборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час для

передвиборчої агітації тощо.

Однак вибори як засіб легітимізації влади і формування правлячої еліти не

варто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше виборче законодавство,

найоптимальніша виборча система не забезпечують прихід до влади

найпридатніших для цього осіб — людей професійно підготовлених, з високими

моральними якостями. В політиці часто буває так, що на виборах перемагають

не найкращі, не найбільш гідні, а найбагатші й найвпливовіші — ті, хто

користується підтримкою фінансових кіл, політичних партій, громадських

організацій, владних структур, засобів масової інформації, хто має

можливість використати для перемоги на виборах своє службове становище

тощо. Напевне, на сьогодні це неминучий недолік демократії, бо рівноцінної

зміни виборам поки що немає.

Вивчення й запозичення набутого в інших країнах досвіду організації і

проведення виборів, його законодавче закріплення є одним із актуальних

завдань становлення демократії в Україні.