5. Проблемні питання, пов’язані із визначенням інтересу, на захист якого стає прокурор.

• Виходячи зі змісту цих положень, прокурор має право подати адміністративний позов у порядку здійснення представництва в адміністративному суді, однак він не повинен підміняти у судовому процесі самого громадянина.

• Таким чином, прокурор, подавши адміністративний позов на захист прав і свобод громадянина, не набуває статусу позивача із самостійними позовними вимогами. Прокурор є позивачем у про­цесуальному смислі, але носієм матеріальних прав є громадянин, на захист прав і свобод якого порушений адміністративний судо­вий процес. Саме тому згідно з ч. 1 ст. 61 КАС України прокурор, який звернувся до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не може закінчувати справу прими­ренням.

• Проблема звернення до адміністративного суду в інтересах невизначеного кола осіб, у тому числі, коли відхилено протест прокурора (захист інтересів ветеранів війни, праці, інших осіб похилого віку).

Визнана необхідність надати прокуророві права захищати невизначене коло громадян. Це такі випадки, коли внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень порушуються права і свободи великих груп населення. Практика здійснення прокурором представництва в адміністративному суді уже свідчить про нагальну потребу закріплення в КАС України відповідних повноважень прокурора.

• Отже:

• прокурор не може здійснювати представництво інтересів невизначеного кола осіб.

• З іншого боку, відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян.

Вимоги невизначеного кола осіб у публічно-правових відносинах стосуються сфери суспільних інтересів, тому їх доцільно віднести до інтересів держави.

• Проблема визначення державного інтересу як предмета судово-прокурорського представництва.

• Безпосередньо у Конституції України і в інших законодавчих актах відсутнє визначення державних інтересів. Спроба дати та­ке визначення зроблена у рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України:

“державний інтерес може полягати у забезпеченні прав усіх суб'єктів права влас­ності й господарювання, зокрема приватних підприємств і товариств (ч. З п. 4 зазначеної постанови). ”

• Отже, усунення порушень державних інтересів з ініціативи прокурора за рішенням Конституційного Суду в низці випадків тягне за собою водночас і усунення порушень прав конкретних юридичних осіб.

• В разі недотримання прокурором вимог закону щодо вмотивування в позовній заяві підстав та обґрунтованості здійснення представництва інтересів громадянина або держави, суддя відповідно до ст. 108 КАСУ залишає цю заяву без руху і надає строк для усунення зазначених недоліків, а якщо прокурор цього не зробить, - повертає її.

• У чинному законодавстві прямо не визначено питання щодо можливості представ­ництва прокурором у суді інтересів органів місцевого самоврядування, проте запере­чувати таку можливість не можна з таких причин:

• По-пер­ше, тому, що місцеві ради, їх виконкоми так само, як і держава, є втіленням публічної влади, які відображають публічно-правові інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст та спільні інтереси територіальних гро­мад у районах і областях.

• По-друге, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» частина державно-владних повноважень делегується безпосередньо в законодавчому порядку виконкомам сільських, селищних і міських рад.

• По-третє, інтереси держави й інтереси органів місцевого самоврядування багато в чому збігаються. Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку і вважається, що це може бути зроблено і за заявою прокурора в по­рядку прокурорсько-судового представ­ництва