Охорона праці та протипожежна безпека

Служба охорони праці створються на підприємствах із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих (як у нашому випадку) цю службу може представляти особа, призначена за сумісництвом.

Система управління охороною праці включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.

Оцінка стану охорони праці на підприємстві в цілому і в його структурних підрозділах базується на аналізі даних атестації робочих місць, паспортизації санітарно-технічного стану відділів, результатах виконання комплексних планів покращення умов праці та санітарно-оздоровчих заходів, а також на динаміці показників виробничого травматизму та професійних захворювань.

Для забезпечення подальшого покращення стану охорони праці в підрозділах підприємства, при плануванні робіт в цій області на кожний наступний рік, орієнтуються на базовий коефіцієнт стану охорони праці, який приймають як середньомісячне значення Коп минулого року, збільшене на 5%. Якщо не було досягнуто базового рівня, то коефіцієнт зберігається на наступний рік. При перевищенні базового рівня на 5% на наступний рік планується зберегти його фактичне досягнуте значення. При Коп = 1 виробничий підрозділ матеріально стимулюється за добру роботу з охорони праці.

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування установою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об’єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці.

Служба охорони праці для реалізації цілей, які переслідує охорона праці вирішує наступні завдання:

• здійснює контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

• забезпечує працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

• забезпечує професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, веде пропаганду безпечних методів праці;

• забезпечує оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;

• вимагає професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Основні поняття та складові пожежної безпеки

Пожежна безпека об’єкта це стан об’єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об’єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі. До таких факторів, згідно ГОСТ 12.1.004-91, належать: полум’я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розпаду матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Системи пожежної безпеки – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регудює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Для виклику пожежних команд при виникненні пожеж використовується пожежна сигналізація.

До основних елементів пожежної сигналізації належать: повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюються поза або всередині споруди; приймальні апарати або установки для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів; повітряні або кабельні сіті, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це телефонний зв'язок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

- променева, в якій кожен повідомлювач включений в окрему пару проводів;

- кільцева, де всі повідомлювачі включаються в один загальний провід (кільце).

На випадок пошкодження схема підключення має заземлення і знаходиться під контролем струму лінійної батареї. Заземлення дає змогу подати станції сигнал "Тривога" від повідомлювача. Повідомлювачі працюють від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла повідомлювачі спрацьовують під впливом ультрафіолетових променів. Вони є в найбільш чутливими. Димові автоматичні повідомлювачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах. Теплові повідомлювачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Повідомлювачі можуть бути також автоматичними. Автоматичний повідомлювач — це прилад оповіщення, який реагує на супутні пожежі фактори. Ручний пожежний повідомлювач — це пожежний повідомлювач з ручним способом приведення в дію.

Для гасіння пожеж у банку застосовуються наступні підручні засоби: вогнегасники, відра, пісок, земля, а також інші матеріали.

Вогнегасники – надійний засіб гасіння загорянь до прибуття пожежних підрозділів.

РОЗДІЛ 5

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Надзвичайною ситуацією вважається порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Якщо конкретизувати, то можна розподілити надзвичайні ситуації на:

- ті, що виникають у мирний час, тобто природні стихії – повінь, пожар, ураган. Для їх попередження повинні бути розроблені плани пожаротушіння, евакуації, заходів по можливій локалізації та мінімізації впливу наслідків на виробництво, забезпечення наявності потрібних технічних засобів (вогнегасники, шланги, пісок та інший інвентар);

- ситуації, які виникають в умовах військового стану, розроблеий комплекс заходів обласним штабом цивільної оборони – перелік дій персоналу при обставинах, по’вязаних із цим станом (план евакуації, забезпечення укриття персоналу, наявність засобів особистого захисту).

Визначають наступні критерії надзвичайних ситуацій:

- непередбачуваність, раптовість появи;

- неможливість контролювати та керувати протіканням події або явища;

- значимість негативних наслідків надзвичайних ситуацій як для людей, так і для навколишнього середовища.

Зрозуміло, що попередження надзвичайних ситуацій або, принаймні, достатня підготовка до їх появи (якщо не можна їм запобігти) потребує значно менших коштів, ніж ліквідація наслідків. Наступна класифікація дозволить визначити напрями розробки попереджувальних заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій або, принаймні, зменшення їх наслідків до припустимого рівня.

Пропонується такий перелік попереджувальних заходів:

- впровадження на підставі розробленої класифікації паспортизації всіх потенційно небезпечних об’єктів (як природних так і технічних);

- створення карт розміщення потенційно небезпечних об’єктів;

- зонування території України в залежності від розміщення потенційно небезпечних об’єктів з урахуванням їхнього взаємного впливу;

- розробка багаторівневої моніторингової системи спостереження за станом усіх потенційно небезпечних об’єктів;

- розробка науково-теоретичної бази виявлення, спостереження, запобігання та керування надзвичайними ситуаціями;

- розробка нормативно-правової бази забезпечення безпеки території України.

Систему цивільної оборони складають:

- органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони;

- курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

- служби цивільної оборони.

Завданнями Цивільної оборони України насамперед є:

- попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

- створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Керівництво установи забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

Однією з важливих задач ЦО є своєчасність оповіщення населення про погрозу екстремальної ситуації. Від того, наскільки оперативно і повно інформовані люди про обстановку, що створилася, у значній мірі залежить успіх справи.

Оповіщення населення і постійне його інформування про обстановку досягається:

- створенням і підтримкою у постійній готовності автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

- організаційно-технічним сполученням теріторіальних систем оповіщення;

- централізованим використанням загальнодержавних і відомчих систем зв’язку, радіо-телевізійного мовлення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Однією з головних умов максимального скорочення втрат серед населення при надзвичайних ситуаціях є його своєчасне оповіщення засобами радіо і телебачення. Для того щоб населення вчасно включило ці засоби оповіщення, використовують сигнали транспортних засобів, а також переривчасті гудки підприємств. Завивання сирен, переривчасті гудки підприємств і сигнали транспортних засобів означають попереджувальний сигнал «Увага всім!». Подальші дії визначаються вказівками штабу цивільної оборони.

Стихійні лиха (землетруси, повені, селеві потоки, зсуви, сніжні замети, а також пожежі) – явища природи, що виникають, як правило, раптово; вони носять надзвичайний характер і приводять до порушення нормального життя, іноді загибелі людей і знищенню матеріальних цінностей.

За даними щорічних аналізів, які проводить Міністерство внутрішніх справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є: порушення пожежних норм і правил у технологічних процесах виробництва; неправильне обладнання систем опалення, вентиляції, електроустаткування; порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних несумісних матеріалів; порушення правил користування електрообладнанням; невиконання протипожежних заходів щодо обладнання пожежного водозабезпечення, влаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежогасіння; використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, куріння у заборонених місцях; погане знання персоналом протипожежного інструктажу; необережна поведінка та дитячі пустощі з вогнем.

Причиною пожеж можуть стати і необережні дії людей, недотримання елементарних заходів пожежної безпеки в місцях роботи і відпочинку, використання несправної техніки і т.п. Будь-яка пожежа починається з загоряння. Знайшовши загоряння, уживають необхідних заходів – повідомляють у пожежну частину і починають гасіння наявними підручними засобами.

План ліквідації аварії.

На підприємстві повинен бути розроблений затверджений в установленому порядку план дій під час ліквідації аварії.

У плані ліквідації аварії розглядаються можливі аварійні ситуації, дії посадових осіб і персоналу підприємства, також обов'язки працівників інших підприємств, установі організацій, що залучаються до ліквідації аварій.

План складається за такими основними принципами:

- забезпечення безпеки персоналу на місці аварії;

- гарантія безпеки інших людей на місці аварії та навколо неї;

- захист навколишньогро середовища;

- захист майна.

Для виклику пожежних команд при виникненні пожеж використовується пожежна сигналізація.

До основних елементів пожежної сигналізації належать: повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюються поза або всередині споруди; приймальні апарати або установки для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів; повітряні або кабельні сіті, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це телефонний зв'язок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

- променева, в якій кожен повідомлювач включений в окрему пару проводів;

- кільцева, де всі повідомлювачі включаються в один загальний провід (кільце).

На випадок пошкодження схема підключення має заземлення і знаходиться під контролем струму лінійної батареї. Заземлення дає змогу подати станції сигнал "Тривога" від повідомлювача. Повідомлювачі працюють від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла повідомлювачі спрацьовують під впливом ультрафіолетових променів. Вони є в найбільш чутливими. Димові автоматичні повідомлювачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах. Теплові повідомлювачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Повідомлювачі можуть бути також автоматичними. Автоматичний повідомлювач — це прилад оповіщення, який реагує на супутні пожежі фактори. Ручний пожежний повідомлювач — це пожежний повідомлювач з ручним способом приведення в дію.

Для гасіння пожеж у банку застосовуються наступні підручні засоби: вогнегасники, відра, пісок, земля, а також інші матеріали.

Вогнегасники – надійний засіб гасіння загорянь до прибуття пожежних підрозділів.

Пінний вогнегасник ВП-5 призначений для гасіння осередку пожежі на площі до 1 м2. Він являє собою циліндричну судину ємністю близько 10 л, у якому знаходиться заряд вогнегасника. Для приведення вогнегасника в дію необхідно рукоятку повернути на 180°, перевернути його нагору дном і направляти струмінь піни у вогнище вогню, доти, поки не припиниться надходження піни.

При гасінні твердих предметів струмінь піни варто направляти в місце найбільшого загоряння. Розлиту на підлозі чи на ґрунті рідину треба гасити, починаючи з країв.

Вуглекислотний вогнегасник ВВ-2 призначений для гасіння невеликих початкових вогнищ загоряння різних речовин, легкозаймистих рідин і електроустановок. Він являє собою сталевий овальний балон, що закривається зверху вентилем. Зарядом вогнегасника служить зріджена вуглекислота. На корпусі вентиля укріплений розтруб-снігоутворювач, через який кислота викидається протягом короткого часу у виді пластівців вуглекислого снігу.

Щоб пустити в хід вогнегасник, необхідно взяти його за рукоятку, направити розтруб-снігоутворювач убік вогнища загоряння і відкрити вентиль, повернувши його маховичок до відмовлення проти ходу годинної стрілки.

Щоб перетнути палаюче приміщення, треба накритися з головою мокрою ковдрою, щільною тканиною чи верхнім одягом. Сильно задимлене приміщення краще перетинати поповзом чи пригнувшись.

У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи.

Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень:

а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

б) будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки;

в) до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами.

Виходи назовні дозволяється передбачати через тамбури. Евакуаційних виходів із будівлі з кожного поверху повнно бути не менше двох. Ширина шляхів евакуації новинна бути не менше 1 м, дверей — 0,8 м. Встановлення гвинтових сходів, підйомних дверей і воріт, а також дверей, що обертаються, і турникетів на шляхах евакуації не дозволяється.

Двері на шляху евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу із будинку. Зовнішні евакуаційні двері будинків не повинні мати засовів, які можуть бути відчинені ззовні без ключа.

У будинку підприємства, згідно техніки безпеки, коридори, проходи, сходові клітки не захаращують. Кожен працівник знає розташування електрорубильників, газових кранів, де знаходиться укомплектована аптечка першої допомоги.

Захисні спорудження ЦО є найбільш надійним засобом захисту. Захисні спорудження в залежності від захисних властивостей підрозділяються на притулки і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть застосовуватися найпростіші укриття.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) забезпечують захист людей від іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні (забрудненні) місцевості. Крім того, вони захищають від світлового випромінювання, що проникає радіації (у тому числі і від нейтронного потоку) і частково від ударної хвилі, а також від безпосереднього влучення на шкіру й одяг людей радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Улаштовуються протирадіаційні укриття насамперед у підвальних поверхах будинку. Під ПРУ пристосовують усі придатні для цієї мети заглиблені приміщення: підвали, льохи.

Для підвищення захисних властивостей у приміщенні зашпаровують віконні і зайві дверні прорізи, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо потрібно, ґрунтове підсипання зовні до стін, що виступають вище поверхні землі. Герметизація приміщень досягається ретельним закладенням тріщин, щілин і отворів у стінах і стелі, у місцях примикання віконних і дверних прорізів, введення опалювальних і водопровідних труб; припасуванням дверей та оббивкою їх з ущільненням притвору валиком з чи повсті іншої м'якої щільної тканини.

Захисні властивості ПРУ від впливу радіоактивних випромінювань оцінюються коефіцієнтом захисту (ослаблення радіації), що показує, у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості більше дози радіації в укритті, тобто в скільки разів ПРУ послабляють дію радіації, а отже, дозу опромінення людей.

Дообладнання підвальних поверхів і внутрішніх приміщень будинків підвищує їхні захисні властивості в кілька разів. Так, коефіцієнт захисту обладнаних підвалів дерев'яних будинків підвищується приблизно до 100, кам'яних будинків – до 800–1000. Необладнані льохи послабляють радіацію в 7–12 разів, а обладнані – у 350–400 разів.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від влучення усередину організму, на шкірні покриви й одяг радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів. До них відносяться засоби захисту органів подиху (протигази, респіратори, протипилові тканинні маски, ватно-марлеві пов'язки) і засобу захисту шкіри (захисний одяг, підручні засоби захисту шкіри), а також медичні засоби захисту.

Для захисту органів подиху від отруйних речовин у банку використовуються фільтруючі протигази ГП-5. Принцип їхньої захисної дії заснований на очищенні (фільтрації) вдихуваного людиною повітря від шкідливих домішок.

Протигаз ГП-5 складається з фильтрувально-поглинаючої коробки малого габариту (ГП-5) та шолом-маски (п'яти ростів).

Для визначення росту шолом-маски треба вимірити голову по замкнутій лінії, що проходить через верхівку, щоки і підборіддя. При величині виміру до 63см потрібна шолом-маска нульового росту; 63,5–65,5 см – першого; 66–68 см – другого; 68,5–70,5 см – третього; більш 71 см – четвертого росту. Для підбора маски потрібно вимірити висоту обличчя — відстань від перенісся до нижнього місця підборіддя. При висоті обличчя 99–109 мм потрібно маска першого росту; 109–119 мм – другого; більш 119 мм – третього.

При ушкодженні протигаза в умовах зараженого повітря доводиться якийсь час користуватися ним. Якщо шолом-маска (чи одна з тасьм кріплення маски) незначно порвана, долонею щільно притискають її до обличчя. При великому пориві шолом-маски (маски), ушкодженні стекол очкових вузлів, клапанів чи вдиху видиху затримують подих, закривають очі, знімають шолом-маску (маску), відгвинчують сполучну трубку від фильтрувально-поглинаючої коробки, беруть горловину коробки у рота, затискають пальцями ніс і дихають через коробку (не відкриваючи очей). Проколи (пробоїни) у фильтрувально-поглинаючій коробці можна замазати глиною, землею, м'якушкою хліба.

Крім протигазів, для захисту органів подиху від радіоактивного пилу застосовують респіратор Р-2 і найпростіші засоби захисту.

До медичних засобів індивідуального захисту відносяться аптечка індивідуальна (АІ-2) та індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8).

АІ-2 призначена для надання само- та взаємодопомоги з метою запобігання важких наслідків впливу аварій, а також попередження й ослаблення інфекційних захворювань. Вона містить різні засоби профілактики і першої медичної допомоги.

Дезінфекція (знищення бактеріальних засобів і хімічне руйнування токсинів) одягу, взуття і засобів індивідуального захисту здійснюється обробкою їх пароповітряною сумішшю, кип'ятінням, замочуванням у дезинфікуючих розчинах (чи протиранням ними), пранням.

Умови надзвичайних ситуацій – це функціонування об’єктів народного господарства і забезпечення життєдіяльності населення при виникненні і ліквідації надзвичайних ситуацій в мирний час, а також у випадку застосування можливим супротивником сучасних засобів ураження.

Захист населення передбачає створення необхідних умов для збереження життя людей у надзвичайних ситуаціях.

Проведення рятувальних та інших невідкладних відбудовних робіт в осередках поразки та у районах аварій, катастроф і стихійних лих – одна з головних задач ЦО.

Основними задачами рятувальних робіт є порятунок людей і надання допомоги ураженим.

Рятувальні роботи включають: розвідку маршрутів висування і ділянок робіт; локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках робіт; розшук уражених і витяг їхній із завалів, ушкоджених і палаючих будинків, загазованих і задимлених приміщень; розкриття завалених захисних споруджень, подачу в них повітря і порятунок людей, що знаходяться в них; надання першої медичної допомоги і першої лікарської допомоги ураженим і їхньою евакуацією; висновок (вивіз) населення в безпечні райони; санітарну обробку уражених і знезаражування їхнього одягу, знезаражування території, транспорту і техніки.

До рятувальних робіт залучаються частини і невоєнізовані формування цивільної оборони загального призначення і формування служб.

Задачами інших невідкладних робіт є локалізація й усунення аварій і ушкоджень з метою запобігання збільшення людських жертв і матеріальних утрат від вторинних факторів поразки (пожеж, аварій, обвалів, отруєння промисловими газами і т.д.), створення умов для наступних відбудовних робіт, виявлення, знешкодження і знищення боєприпасів, що не вибухнули, у звичайному спорядженні й інших вибухонебезпечних продуктах.

До невідкладних робіт відносяться: прокладка колонних шляхів і організація проїздів у завалах для руху техніки і транспорту; чи кріплення обвалення конструкцій, що загрожують обвалом; локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах; тимчасове відновлення ушкоджених і зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт.

Протипожежні формування за допомогою інженерних формувань, оснащених засобами механізації, локалізують і гасять пожежі в першу чергу безпосередньо на об'єктах робіт. Дрібні осередки пожеж ліквідують рятувальні формування за допомогою табельних засобів пожежегасіння й інженерних машин.

Пошук і порятунок людей із завалів зруйнованих будинків починають негайно в міру уведення формувань у вогнище поразки.

При пошуку потерпілих детально обстежуються всі місця можливого перебування людей, насамперед підвальні приміщення, різні поглиблення і дорожні спорудження (кювети, труби), зовнішні віконні і сходові отвори, білямурові простори нижніх поверхів. При цьому рятувальники періодично подають голосні сигнали голосом чи ударами по елементах завалу і збереженим частинам будинків. Коли встановлено, що під завалами є люди, з ними намагаються встановити зв'язок, щоб визначити їхню кількість і стан.

Потерпілих відкопують і витягають з-під завалу, як правило, вручну, розбираючи завал зверху. Потерпілого спочатку звільняють від великих, потім від дрібних уламків і сміття.

Порятунок людей з палаючих будинків здійснюється протипожежними формуваннями одночасно з гасінням пожеж. У випадку руйнування сходових кліток чи їхніх окремих ділянок потерпілих евакуюють по збереженим сходових спусках, пожежним сходам, через віконні прорізи з використанням механічних пожежних, приставних і мотузкових сход, автомобільних телескопічних вишок; застосовуються спуски людей з верхніх поверхів по натягнутому похило канаті за допомогою спеціальних поясів.

При пошуку людей у задимлених приміщеннях рятувальники, працюючи в ізолюючих протигазах, повинні ретельно обстежувати приміщення, тому що постраждалі, особливо діти, можуть бути без свідомості і знаходитися в самих несподіваних місцях. Для захисту потерпілих від диму застосовуються вологі хустки чи просто шматки нещільної тканини, що прикладаються до дихальних органів потерпілого.

Відкопування і розкриття завалених споруджень, подальше виведення з них схованих і витяг потерпілих здійснюють формування загального призначення, посилені протипожежними, інженерними, аварійно-технічними формуваннями, у взаємодії з формуваннями медичної служби.

При відсутності аварійного виходу для розкриття притулку розчищається від завалу простір перед захисними дверима на сходовій клітці чи перед зовнішнім входом. Якщо вхід завалений великими уламками з переплетеннями арматури і розчистити його важко, пробивають проріз у перекритті чи стіні.

У захисних спорудженнях з ушкодженої фільтрувально-вентиляційною системою одночасно з відкопуванням притулку приймаються міри для подачі усередину свіжого повітря.

Про усі виявлені боєприпаси, що не вибухнули, і інші вибухонебезпечні предмети негайно повідомляється до штабу ЦО. Витяг та збереження боєприпасів місцевим населенням неприпустимо.

Медична допомога потерпілим організується формуваннями й установами медичної служби. Велике значення також має надання населенням само- і взаємодопомоги.

Крім того, у районах, де вірогідність виникнення надзвичайних ситуацій велика, необхідно створювати аварійни запаси крові, забезпечення і своєчасне освіження препарату стабільного йоду у містах і районах 50-ти км зони від АЕС та інших медичних засобів.

Потерпілих, що потребують лікарської допомоги, переносять до місць завантаження на автотранспорт і доставляють у загони першої медичної допомоги чи на медичні пункти, що розгортаються в збережених медичних установах міста чи в заміській зоні.

Загальними мірами безпеки є: визначення (перед початком робіт) небезпечних місць в ушкоджених будинках, спорудах та їх огородженнях; заборона працювати і знаходитися в завалах одиночним бійцям; забезпечення страховки бійців, що працюють по порятунку людей з напівзруйнованих будинків, завалів, загазованих і задимлених приміщень; забезпечення бійців, що працюють у водопровідних, каналізаційних колодязях, на газових мережах, ізольованими протигазами; заборона працювати на електролініях до їхнього відключення від джерел живлення.

Радіаційний і хімічний захист населення складається з виявлення і оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організації дозиметричного і хімічного контролю, розробки типових режимів радіаційного захисту. Забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організації і проведення спеціальної обробки.

Для своєчасного надання допомоги постраждалим в осередках пораження, районах аварій, катастроф і стихійного лиха у найкоротші строки організуються і проводяться рятувальні та інші невідкладні роботи. Вони включають:

розвідку осередків ураження і районів лиха;

надання допомоги постраждалим; евакуацію населення із небезпечних районів; проведення карантинно-обсерваційних заходів, локалізацію районів робіт, забезпечення громадського порядку;

першочергові заходи щодо життєзабезпечення населення у районах, що постраждали;

санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи.

Особливості організації захисту населення у воєнний час.

Система захисту населення у воєнний час включає накопичення і використання захисних споруд, засобів індивідуального захисту і медичного майна, підготовку і проведення евакуаційних заходів із небезпечних районів і зон.