2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим

Будь-який аналіз ситуації, будь-яке планування завжди, усвідомлено це аналітиками чи ні, передбачає наявність своє­рідної "чорної скриньки": до неї потрапляють ситуації, які не можна передбачити сьогодні. Будь-який розвиток планується в умовах прогнозованої поведінки майбутніх об'єктів, а про­гнозована поведінка завжди відрізнятиметься від реальної. Більше того, завжди є невраховані фактори, які у певний мо­мент можуть включитися, привівши систему в несподівану дію. Невідоме/невизначеність є головним об'єктом стратегії. Цей компонент рівня нашого незнання необхідно обов'язково враховувати у будь-яких побудовах і висновках. Саме в ньому приховуватимуться головні перешкоди і причини помилок. К. Грей підкреслював, що майбутнє важко передбачити і не слід вірити фразам про передбачуване майбутнє²².

^!2 Gray C.S. Why strategy is difficult? // Joint Force Quaterly. — 1999. — Summer.

96

ІІ.Девіс наводить список найзначніших несподіванок ост; 11111 і х десятиліть, що потрясли національну безпеку США²³:

• кубинська ракетна криза,

• мирна місія Садата стосовно Ізраїлю,

• падіння шаха Ірану,

• розпад Радянського Союзу,

• іракський напад на Кувейт,

• економічний колапс у Східній Азії наприкінці 90-х pp.,

• ядерні випробування в Індії і відповідне реагування Па- кигтану,

• атаки терористів на Всесвітній торговий центр і Пента­ гон.

Як Піїмимо, ці несподіванки можуть бути як негативними, І.її І понитивними подіями. Як можливий інструментарій ро- оотп :І несподіванками П. Девіс пропонує використати ідею комплексних адаптивних систем, коли навіть незначна подія може мати значні наслідки для системи в цілому. В одній з попередніх праць він з колегами висунув принцип: робота з невизначеністю -- це планування адаптування²⁴. Тут також .І.-Іхнщін-тьої ідея відмови від сценаріїв, побудованих під кон­ кретну лигрону, оскільки загрози, як правило, важко передба­ чити. (' 'одіншім ллгрози навряд чи співпадуть із загрозами,

ниш пуп, чере;І п'ятнадцять років. Рішенням також стає ІІпппн м.ітіутіп.ого, що в результаті дасть можливість п. невизначеності, що можна робити за раху-І ні міпі фпкторіи, ніс І сприяють стабілізації, і зменшен­ий рот флкторіи, які створюють дестабілізацію.

Центральнії ролі. ;ІдшІтивності у сфері подолання невизна­ченості иол игле и тому, що роль детального планування у ви­падку доигостроконих варіантів розвитку знижується. Успіш­ність у таких часових проміжках полягає в здатності адапту-нптися до змін. Відповідно визначаються два види атадаптив-

^2:1 Davis J. Uncertainty-sensitive planning // New challenges, new tools for dofence decionmaking. — Santa Monica, 2003 / RAND. — P. 131.

²⁴ Davis P.K. a. o. Adaptiveness in national defense: the basis of a new IY;imi;work // www.rand.org

97

/ S !«>')

Розділ 2

1(1.Mill l|l,ll(1 II

ності: оперативна і стратегічна²⁵. При цьому стратегічна адап-тивність становить здатність змінювати військові складові лег­ко і швидко, відповідаючи на зміни в геостратегічному кон­тексті чи національній стратегії. При цьому "швидко" означає кілька років, а "легко" - використання для цього не більш як 10 % військового бюджету, а не 20—50 %. Тобто навіть ці цифри свідчать, що на зміни спроможні всі, тільки адаптивність сама по собі означає, що змінюватися не мають кардинально руйну­вати наявне.

Переносячи бізнес-стратегії у військову галузь, розглянемо стратегічний портфель, оскільки тільки наявність ряду скла­дових може задати потрібний рівень адаптивності. Такий стра­тегічний портфель може передбачати:

• можливість реагування на різні ситуації (великі війни, конфлікти малої інтенсивності, воєнні операції з підтримання миру);

• форматування майбутнього в принципових регіонах;

• стратегічну адаптивність.

Стратегічна адаптивність, у свою чергу, повинна реагувати на зміни в чотирьох принципових сферах:

• міжнародна безпека;

• військові технології;

• реальність вартості, реалізації та організаційної пове­ дінки;

• національні пріоритети, відображені в оборонному бю­ джеті, та ступені включеності у конфліктні ситуації.

При цьому військові технології, наприклад, мають врахо­вувати як свої зміни, так і ті зміни, що здійснює противник.

Ще одним активно розроблюваним варіантом "боротьби з невизначеністю" стало планування, засноване на можливостях

²⁵ Davis P.K. Defense planning in an era of uncertainty: East Asian isues // Emerging threats, force structures and the role of air power in Korea // www.rand.org

98

ІІІІиІІІ ic , based planning). Це планування в умовах невизна-Іцо иадпс можливості, адекватні широкому спектрові

, їх ипкліпсіи. Ту'¹', як випливає вже із самої назви, відбу-

•, м і І цен І І>І :І инаначеїшя майбутньої загрози, що немож- II.. 11.1 ромниток :І; їх пси их функцій стосовно універсальнішо- ІІІІІ шіітугмі.ої ;І;Іг|ю;Іи. II. Девіс акцентує такі клю- . її І и мі..и о І mis м І.нІ\ ІІіІмІІя (ми маємо, ймовірно, го- н п 11.1 псин у мідготопку до майбутнього, а не просто про її

м ч.тупання н умовах невизначе-чкісті., достатність і адаитивність

І рі.ома складовими: розуміння потре­мтім ,І ниоору можливостей на рівні місії І|р рі ні 11 п можливостей в об'єднаній схемі, що

и |>.н, гори (унраіі.иіііня військами, ризик, еко-

ин); ми І сини, що акцентує "будівельні блоки".

мриті.имоною стас. підмова від сценаріїв, побудо-'І'оІ. усуііаппя на конкретних ворогах, кон-'ІІ ретппх уявленнях про ці війни дається п ості її адаптпнності. Тому зміна загрози • но сценарію. Парто розглядати якомо-ІІІІ.ІІЇннх аагроа, а не концентруватися Іо її період "холодної війни".

•Іншії) можливих сценаріїв для США: І|.н ... і ('пудіпсі,Ісу Аравію;

• Цинична І плюс Південну Корею;

• І • Tamtam,;

• Km.ш . І.н сері'юамим регіональним лідером, загрожую-

ІІІ,ним Кореї чи іншим країнам регіону;

'" Davis І' К. Analytic architecture for capabilities-based planning, icin jmiilysis and transformation. — Santa Monica, 2002 /

99

Розділ 2

нформаційні стратегії

• США втручаються в "наступну Боснію" з метою запобіг­ ти агресії з боку регулярних військ;

• США втручаються в "наступне Косово" з метою зупини­ ти вбивства з боку розрізнених нерегулярних сил;

• США атакують країну-ізгоя, що має зброю масового ура­ ження;

• США атакують терористичні угруповання (Афганістан, Сирія, Іран, Лівія);

• Росія загрожує країнам Балтії чи навіть захоплює їх;

• Індія і Пакистан розпочинають війну;

• араби та Ізраїль вступають у війну.

Принциповим моментом цього списку стає нове джерело загроз. У відповідь виникає потреба мати зовсім інші можли­вості — наприклад, інструментарій для примусу держав, що підтримують тероризм. Для кожного обраного сценарію необ­хідно створити свій набір потреб і можливостей. "Будівельні блоки", пропоновані в рамках такого підходу, не нові. Важли­ва саме універсальність цих блоків, з яких може будуватися захист від різних варіантів загроз, а не тільки від однієї. Таки­ми блоками можуть бути: підрозділи; операції з виконання місій; оперативні поняття; ресурси.

І тут з'являється ще один аргумент на користь такого мо­дульного підходу - - це відповідь на модель конфлікту, що ускладнилася, в якій задіяні як традиційні ієрархії, так і су­часні види мереж. Важливим завданням при цьому стає добір адекватного типу модулів, будівельних блоків, за допомогою яких можна буде відповісти на нові типи викликів.

Одним з варіантів невизначеності, до якого варто готувати­ся, є перехід до хаосу як ситуації, у якій немає довгостроково­го передбачення. Це пов'язано з тим, що поведінку нелінійних систем уже не можна визначати термінами поведінки їх скла­дових²⁷. Теорія динамічних систем виокремлює три джерела такої непередбачуваності:

» чутливість до вихідних умов;

• детерміністський характер хаосу, тобто довгострокова [«передбачуваність, що випливає з локальної нестабільності;

• чутливість до контрольних параметрів.

1 Іони.чначеність/невідомість не є анормальним феноменом. ІІІшшки, це норма, з якою має справу будь-який рівень управ-І і 1111 я. Тому досить важливо вишукувати свої варіанти можли-югтсй у роботі з цим феноменом. Наприклад, Д. Гилленспор

Ір )ІІує ніби "делегувати" невизначеність на нижчі рівні

н рархії, не приймаючи рішення самому, а даючи можливість .Іроіштм цг іншим²⁸. Утворюється модель, при якій кількість псин.ІІІлченостей на вищому рівні ніби зменшується за раху-ІІ. ч перерозподілу їх на різних рівнях ієрархії.

(' І ратогія роботи з невідомістю може будуватися на такому ІІ.нмірі потенційних можливостей:

• "закриття" невідомості (заборона на перетинання певних точок);

• посилення власних складових, еквівалентних за силою з Ігр<-дні І чуваною невідомістю;

• рух пішим шляхом;

• рух а підстрахуванням (мінірух з розвідкою попереду);

11 ми амін и періоду невідомості на період відомого.

.році метафори відходу від невідомості. Ре- ІІІ.ми и. тип І складнішою, оскільки в ній закладають-

•ІІ фаг. три ІІсшдІІмІІгтІ па ріпних рівнях, а не тільки на одному.

('тратгі'ічіппі апаніл ІІи:шачаг, МОЖЛИВИЙ рух уперед, спира-очмсі, на ншіиш точки ирянливості чужої системи чи власного Іаїтутнього. Точка у майбутньому має оптимальні і неопти-

м І.ні шляхи її досягнення. Вона взагалі може бути за межа­ми нашого усвідомлення, її також потрібно "відфільтрувати"

²⁷ Crutchfield J.P. Complexity: order contra chaos // www.santafe.edu

²⁸ Gyllensporre D.T. Decision navigation. Coping with 21^st — century challenges in tactical decisionmaking // Military Review. — 2003. -September — October.

100

101

Розділ 2

Інформаційні стратегії

від наявних нашарувань. Розвідувальний аналіз, наприклад, оперує зі стратегічними попередженнями та інтенціями.

Ш. Кент, що створив у США стратегічну розвідку, від­окремлював три типи висловлювань²⁹:

• відоме в принципі й відоме конкретно (тобто факти);

• відоме в принципі, але невідоме конкретно (секрети);

• невідоме (загадка).

Два останніх варіанти він відносив до оцінок, трактуючи їх як інтелектуальний продукт, що: 1) базується на більш-менш солідній фактичній базі; 2) є результатом досить обґрунтова­них припущень.

Про це саме говорить і Д. Рамсфельд, намагаючись виділи­ти в окрему зону уваги те невідоме, котре нам у принципі недо­ступне, оскільки ми не можемо навіть уявити його собі.

Стратегія сповільнює свій рух при наближенні до невідомо­го, тому саме невідоме стало сьогодні основним об'єктом до­слідження, особливо у випадку військового планування. Це стає одним із основних параметрів оцінки моделей³⁰. Автори цього підходу, названого ними "експ л ораторним", на відміну від стан­дартного підходу, в якому виокремлюється базовий випадок, а решта аналізуються як його похідні, вважають, що у випадку невизначеності ми не маємо права віддавати перевагу одному з випадків.

Які на сьогодні є методи, що дають змогу полегшити пе­рехід і роботу з невідомим? Можна назвати такі:

• визначення трендів, драйверів, тобто можливих варіантів констант, що вірогідно не змінюватимуться в майбутньому;

• виявлення аналогічних моделей, що реалізують інші краї­ ни, інші галузі знань при "включенні" певного роду факторів.

Однією з власне методологій, що дають змогу зазирнути за завісу невідомого, є опитування експертів (варіант — метод Дельфі). Після 11 вересня Пентагон використовував також методи оцінювання віртуальної реальності, прагнучи відсте-жити можливі нові варіанти терористичної діяльності за про­дукцією Голлівуду.

П. Девіс пропонує варіант експлораторного аналізу (explo­ratory analysis), що має такий набір цілей³¹: розуміти наслідки невизначеності для конкретної проблеми; допомагати у визна­ченні потрібної стратегії і наступних модифікацій.

У цілому експлораторний аналіз має допомогти створити гнучкі, адаптивні і якісні стратегії. Він вивчає наслідки не­визначеності, близько підходячи до такого напрямку, як аналіз простору сценаріїв. Оскільки маємо справу з невизначеністю, то вона перестає бути єдиною, без поділу на типи. Пропону­ється аналізувати два види невизначеностей: параметричну і структурну.

Параметрична невизначеність належить до входу в модель, коли ми часто не знаємо її точних значень. Структурна неви­значеність пов'язана з формою моделі і відповідає на запитан­ня, чи включені в розгляд усі змінні реального світу.

Проводячи параметричне дослідження, можна зрозуміти, до яких параметрів модель більш чутлива, а до яких менш. Мо­жемо визначати ситуації, у рамках яких параметр стає важли­вим. Вірогідне дослідження ролі параметрів також можливе.

Експлораторний аналіз не стільки передбачає ситуацію, скільки надає результати комп'ютерного моделювання, коли, змінюючи вхідні параметри, одержуємо інші результати на виході³².

Якщо стратегія працює з невідомим майбутнім у приклад­ному вимірі, то футурологія робить те ж саме в теоретичному

^Ід Davis J. Sherman Kent's final thoughts on analysis-policymaker relations // Occasional Papers. — 2003. — Vol.2. — № 3 // The Sherman Kent Center for Intelligence Analysis.

¹⁰ Bigelow J.H., Davis P.K. Implications for model validation of multiresolution, multiperspective modeling (MRMPM) and exploratory analysis. — Santa Monica, 2003 // RAND project Air Force.

102

³¹ Davis P.K. Exploratory analysis and implications for modeling // New challenges, new tools for defense decisionmaking. — Santa Monica, 2003 // RAND.

³² DewarJA. a. o. Expandability of the 21^st century army. — Santa Monica, 2001 // RAND.

103

Розділ 2

нформаційні стратегії

аспекті, оскільки працює з віддаленішими в часі станами. Це пояснює неспівпадіння "мови" футурологів і стратегів, що по­в'язано з двома факторами: різна віддаленість розглянутих подій від нинішнього часу; необхідність опису руху до точки майбутнього в одному випадку і цієї самої точки майбутнього в іншому випадку.

Невідоме "препарується" стратегією поступово. Наприклад, суто стратегічна ідея застосування авіації для зруйнування економічного потенціалу ворога прийшла в тридцяті роки³³. Потім її довелося конкретизувати, щоб знайти критичні точки економіки ворога. В цілому виникає таке правило: стратегічна ідея з'являється раніше, ніж можливості для її реалізації.

Стратегія — це завжди боротьба з протидією. Протидія несе в собі більший обсяг несподіваного, ніж дія. З цієї причи­ни протидія важливіша за дію. Дію плануємо ми самі, а проти­дія живе за іншими законами.

Зіткнення дії і протидії може відбуватися в таких можли­вих варіантах:

• блокування протидії, тобто заздалегідь проведена опера­ ція, спрямована на те, щоб зупинити можливу протидію;

• відхід від зіткнення — це спроба "розминутися", тимча­ сово відкласти варіант вирішальної сутички;

• власне боротьба з протидією;

• перехід боротьби в іншу сферу (наприклад, з політики в економіку, з військового протистояння в політичне тощо);

• переведення на свій бік.

Прикладом блокування може служити інформаційна кам­панія в період путчу, цілі якої Е. Луттвак визначає за двома напрямами³⁴: відбити бажання дати відсіч підкресленням своєї сили; знімати страх, який у протилежному випадку сприяв би зростанню опору. Йдеться, як можна зрозуміти, про різні се-

³³ Builder С.Н. Keeping the strategic flame. // Joint Force Quaterly. - 1996 —1997. — Winter.

³⁴ Luttwak E. Coup d'etat. — Cambridge: Mass., 1979. — P. 168.

104

гіунміти суспільства. У другому випадку мається на увазі вплив Іа пасивнішу частину населення, що має побачити своє нор-Іальне майбутнє за нового варіанта правління.

Ці ж методи бачимо й у сфері політичної боротьби, яку окремі дослідники визначають як "політичну війну"³⁵. І справді, запек-істю й агресивністю політична боротьба дуже нагадує війну.

При цьому можливий виграш при переході в майбутнє бу­дується, як правило, на порушенні нинішньої рівноваги. Сьо-эдення "збалансоване", воно всіма силами прагне утримати Іаявний порядок. Усі гравці й інституції поставлені на свої Іісця, які вони намагатимуться втримати, не допускаючи у вою зону відповідальності чужих. А чужими для них є усі, сто хоче порушити рівновагу.

У таких ситуаціях варто розрізняти особистісне порушення й •Іституціональне. І те, й інше становить небезпеку для порушен-ія рівноваги, але часто в пострадянському просторі особистісна зацікавленість/образа виявляється сильнішою від будь-яких 5'єктивних рухів. Однак за формою інституції сильніші за люди-Іу, тому колишній СРСР був готовий боротися з індивідуальни-Іи дисидентами, але не любив будь-якого об'єднання в групи.

При цьому боротьба ведеться вже навіть за спробу порушен-Ія рівноваги. Згадаймо, наприклад, лист Н. Андрєєвої, що ви­кликав активну протидію, яку можна порівняти з шоком, хоча jo таке лист нікому тоді не відомого професора? Тобто слід роз-ізняти реальний рух і сигнали про нього. Лист був сигналом шйоутнього розвитку. Заблокувавши його, давши відсіч потен-ijиному рухові, можна було зупинити реальний рух вчасно.

Проте парадоксальним чином тактична перемога може на-* зправді стати стратегічним програшем. Е. Луттвак наводить Іриклад із часів Другої світової війни, коли навіть втрата трьох Іітаків союзників проти двох збитих німецьких все одно вва-«алася перемогою, оскільки союзники виробляли втричі їілі.іне літаків³⁶. Тобто можливий і парадоксальний варіант, чиїй програш на одному рівні веде до перемоги на іншому.

¹⁶ Pitney J.J., Jr. The art of political warfare. — Norman, 2000. '" Luttwak E.N. Strategy. The logic of war and peace. — Cambridge, Маня, etc., 2001.

105

Розділ 2

Інформаційні стратегії

Збільшуючи рівень невизначеності, ми одержуємо складний об'єкт, поведінку якого тепер слід прогнозувати на великій кількості рівнів. Стратегія роботи зі складним об'єктом стає комплексною стратегією, котру ми будемо задавати в такий спосіб:

• необхідність міжрівневих побудов (переходів між політи­ кою, економікою, військовою справою тощо);

• утримання площі на одному рівні дає змогу досягати ре­ зультатів на іншому, трансформувати свої перемоги на інший рівень;

• аналогічно може йтися і про програш, що також дає міжрівневі результати;

• у стратегіях роботи з такими складними об'єктами зміню­ ються пріоритетні характеристики. Наприклад: сьогодні вій­ ськові планують медіа-операції нарівні з бойовими через залеж­ ність воєнних дій від громадської думки;

• є еквівалентні гравці (сильні на всіх рівнях) і є нееквіва­ лентні гравці (типу терористів), що намагаються компенсува­ ти слабкість на одному рівні силою на іншому;

• у комплексній стратегії однією з найважливіших проблем стає проблема синхронізації дій на різних рівнях.

Наведемо деякі приклади взаємозалежності різних рівнів, що дасть змогу зрозуміти значення "гри" відразу за кількома напрямками. Так, дослідники встановили, що на рівні нижче 1000 дол. США ВВП на одну особу диктатори живуть дуже доб­ре. Вони менш стабільні за рівня від 1000 дол. США до 4000 дол. США. Не має загрози демократії за рівня доходу вище 6055 дол. США³⁷.

В іншому випадку стан перехідних держав визначається, виходячи з двох параметрів: однобічне застосування сили -багатостороннє багатобічне бажання компромісу; перехід, ініційований згори або знизу. Утворюються чотири типи пере­ходів: пакти, нав'язування, реформи і революції. Пакти і нав'я­зування йдуть згори, реформи і революції -- знизу. Пакти і

³⁷ Цит. за: Lervik O.E. A new French revolution? An integrative approach in he analysis of the Romanian transition // www.ub.uib.no

106

реформи мають високий рівень багатосторонніх компромісів, ре­форми та революції характеризуються однобічним застосуван­ням сили. Проміжні елементи розміщуються між ними. Взає­модія стратегій може призвести до несподіваних результатів.

Комплексні стратегії (що можна також розуміти як взаємодію стратегій) пояснюють інтерес до так званих маніпуляцій, що та­кож можна трактувати як спробу здійснити міжрівневі перехо­ди. У цілому об'єкт для управління, різко ускладнившись, по­требуватиме розробки комплексних стратегій, чого не було рані­ше. У результаті утворіться вже не два, а три типи стратегії:

• простий об'єкт -- один варіант стратегії (наприклад, військової чи політичної);

• складний об'єкт (один об'єкт у ряді проекцій) -- ком­ плексна стратегія, у якій задіяні всі рівні;

• множинність об'єктів — велика стратегія (grand strategy).

Напевно, ми дещо гіперболізуємо ситуацію. Однак саме ситу­ація зі складними об'єктами зумовила виникнення проектного підходу. Виникає серйозна потреба в синхронізації станів об'єкта за кількома напрямками. Хоча в деяких випадках син­хронізація не потрібна. Так, у випадку воєнної підготовки інфор-лаційно об'єкт рухається попереду власне його військової реа-Іізації. Об'єкт спочатку присутній чисто інформаційно й у де­яких політичних варіантах, коли перевіряється реагування су­спільної свідомості на ті чи інші варіанти розвитку ситуації. ЇВ цьому випадку використовуються або чутки, або "витікання" інформації. Сумарно маємо кілька проекцій об'єкта за кілько-мп напрямками, кожним з яких рухається своя стратегія. На якихось просторах об'єкт йде попереду, на інших запізнюється.

II ГОСТОРИ
Інформаційний			ОБ'ЄКТ
НІНП.КОВИЙ		ОБ'ЄКТ
Дипломатичний				ОБ'ЄКТ
Економічний	ОБ'ЄКТ
< 'olllll.HI. ПИЙ		ОБ'ЄКТ
Г|иімпдоької думки		ОБ'ЄКТ

107