- •Питання загального характеру
- •1. Предмет, завдання, методи та джерела історії педагогіки
- •2. Розвиток виховання за первісного суспільства
- •3. Розвиток освіти і виховання у давньому світі (міжріччя, мала азія, африка, давня греція, давній рим, давній схід, візантія та ін.). Освіта у державах Стародавнього Сходу
- •Освіта та виховання у Давній Греції та Римі
- •У Давній Греції
- •У Древньому Римі
- •4. Педагогічні погляди філософів давнього світу.
- •Про мудрість
- •Про філософію
- •Про дружбу
- •Про смерть
- •5. Розвиток освіти і виховання у феодальному суспільстві. Школа й педагогіка епохи Середньовіччя
- •6. Розвиток світського, схоластичного та монастирського навчання.
- •Схоластика
- •7. Розвиток освіти і виховання за часів реформації та контрреформації. Єзуїтська освіта.
- •Єзуїтське виховання
- •8. Розвиток освіти і виховання в епоху відродження.
- •Педагогічні погляди гуманістів та ранніх соціалістів-утопістів
- •10. Становлення педагогіки як науки (теорія я. А. Коменського). Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •11. Французька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Французьке просвітництво XVIII ст.
- •Загальнопедагогічні ідеї ж.-ж. Руссо
- •Джерела виховання за Руссо
- •Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст.
- •Педагогічні погляди французький філософів к. Гельвеція та д. Дідро
- •12. Німецька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Розвиток філантропізму і неогуманізму у Німеччині
- •Дидактичні правила а. Дістервега
- •Дидактика ф. Дістервега
- •Теорія навчання й виховання й. Гербарта
- •Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля
- •Англійська педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Педагогічна система джона локка
- •Р. Оуен про формування особистості
- •Західноєвропейська педагогіка кінця XVIII — першої половини XIX століття
- •14. Розвиток освіти і виховання сша.
- •Педагогіка прагматизму
- •15. Реформаторська педагогіка. Педагогіка “вільного виховання“
- •Експериментальна педагогіка. Педологія
- •Педагогіка прагматизму
- •Педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“
- •Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“
- •16. Освіта та виховання в російській імперії
- •XVIII століття
- •XIX століття
- •При Олександрі I (1801 - 1825 рр..)
- •При Миколі I (1825 - 1855)
- •При Олександрі II (1855-1881)
- •Кінець XIX століття - 1917 р. (правління Миколи II)
- •17. Радянська система освіти: загальна характеристика
- •Народна освіта після Жовтневої революції 1917
- •Виховання дітей у східних слов’ян
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •19. Розвиток освіти і виховання за часів київської русі. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
- •Педагогічна думка Київської Русі
- •Освіта і культура України часів Литовського князівства і Речі Посполитої.
- •21. Українське відродження. Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження
- •Виникнення братських шкіл
- •Феномен козацької педагогіки. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.)
- •Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі
- •Створення колегіумів в україні.
- •Зародження вищої освіти в Україні Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •Народна педагогіка. Народна педагогіка
- •25. Духовна педагогіка
- •26. Розвиток освіти і виховання за часів унр, гетьманату, директорії.
- •Доба Гетьманщини (30.04.1918р. - 15.12.1918р.)
- •Доба Директорії(15.12.1918р. - 5.02.1919р.)
- •Розвиток освіти і виховання в усрр у 20-х рр. Хх століття. Національна освіта в 20-ті роки XX століття
- •Додаток
- •28. Уніфікація систем освіти україни і росії: передумови, наслідки. Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки
- •29. Розвиток освіти і виховання у повоєнний період. Особливості становлення освіти у післявоєнний час (кінець 40-50-ті роки)
- •30. Загальна характеристика періодів стагнації в освіті Розвиток освіти й педагогіки у 60-ті роки
- •Школа і педагогіка України у період застою (70-80 роіси)
Дидактичні правила а. Дістервега
Если обг.ектом виймання И.Ф. Гербарта бьіло прежде всего гимназическое образование, то другой крупний немецкий педагог Фридрих Адольф Вильгельм Дистервег (1790-1866) сосредоточил свои исследования в сфере народной массовой школьї. Достоинство педагогических воззрений Дистервега не в особой оригинальности, а в блестящей интерпретации и популяриза-ции педагогических идей Руссо, Песталоцци, деятелей немед-кого Просвещения и классической философии.
Основной педагогический труд Дистервега - "Руководство к образованию немецких учителей". В нем сформулированьї два взаимосвязанньіх принципи обучения и воспитания " природосообразность и культуросообразность. Дистервег ста-вил во главу угла "развивающе-воспитательное и образов»" тельное обучение". Он предлагал в воспитании и обученй0 следовать природе человека, учитьівать индивидуальньіе особенности ребенка (принцип природосообразности). Прй#' цип культуросообразности означал организацию учебновоспитательного процесса на основе определенной в влутренней и общественной культури. Внешняя культура, по Дистервегу, - зто нормьі морали, бьіта, потребления. Внутренняя культура - духовная жизнь человека. Обществен-ная культура — социальньїе отношения и национальная культура.
Как дидакт Дистервег особенно настаивал на расширении естественнонаучного образования. В обучении он отда-вал предпочтение индуктивному методу (елементарний ліетод). Полезньїми для школьї вказались сформулирован-ньіе ДиСтервегом дидактические правила: ясность, четкость, последовательность, самостоятельность учащегося, заинте-ресованность учителя и ученика и пр.
Дистервег бьіл знергичньїм организатором педагогического образования. Он автор множества учебньїх пособий для учителей, создатель учительских семинарий.
ДІСТЕРВЕҐ (Оіезіетев) Фрідріх Адольф Вільгельм (29.Х. 1790, Зіген, Вестфалія — 7.УІІ.1866, Берлін) — видатний німецький педагог-демократ, визначний діяч у галузі народної школи й педагогічної освіти. Д. виступав проти станових і національних обмежень у царині освіти, проти виховання молоді в дусі релігійного фанатизму, національної ворожнечі й місцевої обмеженості. Послідовник Песталоцці, основними принципами виховання Д. вважав природовідповід-ність, культуровідповідність і самодіяльність, розробив дидактику розвиваючого навчання. Головним завданням навчання Д. вважав розвиток мислення, уваги, пам'яті, але в той же час підкреслював, що розвиток цих здібностей дітей нерозривно пов'язаний із засвоєнням самого матеріалу. Д. є автором понад 20 підручників з математики, географії, природознавства, німецької мови та інших предметів, відомої праці "Дороговказ до освіти німецьких учителів" (1835).
Дидактика ф. Дістервега
Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790—1866) народився в місті Зігені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри і зубрячки. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тю-бінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. В студентські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. В 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал «Рейнські листки для виховання і навчання». Дістервег редагував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.
З 1832 року він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методичних керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця «Керівництво до освіти німецьких учителів» (1-й том був присвячений загальним питанням дидактики, 2-й — містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832—1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою «Загальної німецької вчительської спілки». Того ж року разом з прогресивними депутатами прус-ських національних зборів підписав «Записку 23», в якій засуджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. В 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал «Педагогічний щорічник».
В 1854 році були видані реакційні «Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі», які відкинули школу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них в пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 році.
Боротьба Дістервега проти «Правил» мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця життя, він помер в 1866 році.
Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природо-віповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідпо-відністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання виховання — збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.
Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу і місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.
Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що «розум наповнити нічим не можна. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити», є актуальним і в наші дні.
Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління «самодіяльність в служінні істині, красоті і добру».
Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову активність учнів — таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він вимагав розвиваючого, виховного і освітнього навчання.
Основи дидактики розвиваючого навчання сформульовані Дістервегом в 33 чітких правилах. Велике значення він надавав наочності, яка знайшла конкретне вираження у правилах: «від близького до далекого», «від простого до складного», «від більш легкого до більш тяжкого», «від відомого до невідомого». Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. «Нічого не учи передчасно». А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу «Учити й забувати — означає руйнувати пам'ять». Він вимагав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.
Говорячи про необхідність розумової активності учнів у процесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це — лейтмотив всієї книги Дістервега «Керівництво до освіти німецьких учителів».
Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).
Щодо методів навчання, то він вище всіх ставив ті методи, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень. Таким чином, наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як «живий процес мислення». Успішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий характер.
Дістервег постійно виступав за піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів, завжди говорив, що священний обов'язок кожного вчителя — це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працювати над своєю освітою.
Отже, Дістервег був прогресивним діячем німецької буржуазно-демократичної педагогіки середини 19 ст. Своїми працями в галузі дидактики і невтомною діяльністю з підготовки народних учителів він заслужив ім'я «учителя німецьких учителів».