- •Питання загального характеру
- •1. Предмет, завдання, методи та джерела історії педагогіки
- •2. Розвиток виховання за первісного суспільства
- •3. Розвиток освіти і виховання у давньому світі (міжріччя, мала азія, африка, давня греція, давній рим, давній схід, візантія та ін.). Освіта у державах Стародавнього Сходу
- •Освіта та виховання у Давній Греції та Римі
- •У Давній Греції
- •У Древньому Римі
- •4. Педагогічні погляди філософів давнього світу.
- •Про мудрість
- •Про філософію
- •Про дружбу
- •Про смерть
- •5. Розвиток освіти і виховання у феодальному суспільстві. Школа й педагогіка епохи Середньовіччя
- •6. Розвиток світського, схоластичного та монастирського навчання.
- •Схоластика
- •7. Розвиток освіти і виховання за часів реформації та контрреформації. Єзуїтська освіта.
- •Єзуїтське виховання
- •8. Розвиток освіти і виховання в епоху відродження.
- •Педагогічні погляди гуманістів та ранніх соціалістів-утопістів
- •10. Становлення педагогіки як науки (теорія я. А. Коменського). Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •11. Французька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Французьке просвітництво XVIII ст.
- •Загальнопедагогічні ідеї ж.-ж. Руссо
- •Джерела виховання за Руссо
- •Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст.
- •Педагогічні погляди французький філософів к. Гельвеція та д. Дідро
- •12. Німецька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Розвиток філантропізму і неогуманізму у Німеччині
- •Дидактичні правила а. Дістервега
- •Дидактика ф. Дістервега
- •Теорія навчання й виховання й. Гербарта
- •Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля
- •Англійська педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Педагогічна система джона локка
- •Р. Оуен про формування особистості
- •Західноєвропейська педагогіка кінця XVIII — першої половини XIX століття
- •14. Розвиток освіти і виховання сша.
- •Педагогіка прагматизму
- •15. Реформаторська педагогіка. Педагогіка “вільного виховання“
- •Експериментальна педагогіка. Педологія
- •Педагогіка прагматизму
- •Педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“
- •Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“
- •16. Освіта та виховання в російській імперії
- •XVIII століття
- •XIX століття
- •При Олександрі I (1801 - 1825 рр..)
- •При Миколі I (1825 - 1855)
- •При Олександрі II (1855-1881)
- •Кінець XIX століття - 1917 р. (правління Миколи II)
- •17. Радянська система освіти: загальна характеристика
- •Народна освіта після Жовтневої революції 1917
- •Виховання дітей у східних слов’ян
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •19. Розвиток освіти і виховання за часів київської русі. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
- •Педагогічна думка Київської Русі
- •Освіта і культура України часів Литовського князівства і Речі Посполитої.
- •21. Українське відродження. Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження
- •Виникнення братських шкіл
- •Феномен козацької педагогіки. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.)
- •Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі
- •Створення колегіумів в україні.
- •Зародження вищої освіти в Україні Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •Народна педагогіка. Народна педагогіка
- •25. Духовна педагогіка
- •26. Розвиток освіти і виховання за часів унр, гетьманату, директорії.
- •Доба Гетьманщини (30.04.1918р. - 15.12.1918р.)
- •Доба Директорії(15.12.1918р. - 5.02.1919р.)
- •Розвиток освіти і виховання в усрр у 20-х рр. Хх століття. Національна освіта в 20-ті роки XX століття
- •Додаток
- •28. Уніфікація систем освіти україни і росії: передумови, наслідки. Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки
- •29. Розвиток освіти і виховання у повоєнний період. Особливості становлення освіти у післявоєнний час (кінець 40-50-ті роки)
- •30. Загальна характеристика періодів стагнації в освіті Розвиток освіти й педагогіки у 60-ті роки
- •Школа і педагогіка України у період застою (70-80 роіси)
Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“
Представники даної теорії поставили собі за мету розробити на основі ідей реформаторської педагогіки систему виховання, яку назвали “новим вихованням“. Вони взялися до практичної реалізації цих ідей шляхом створення так званих “нових шкіл“.
Організовані в дусі “нового виховання“, ці школи повинні були забезпечити гармонійний і природний розвиток дітей і одночасно ефективно підготувати їх до виконання своїх суспільних обов’язків.
Перші “нові школи“ відкрили Е.Демолен у де-Рош (Франція) в 1889 році, С.Редді в Аббатехольмі (Англія) в 1889 році, Г.Літц і Г.Віннекен – у Німеччині в 1902-1906 роках. Відомим теоретиком цих шкіл був швейцарський педагог, професор Женевського університету А.Фер’єр.
Всі представники даного напрямку у педагогіці (а сюди входили також прихильники вільного виховання, прагматизму й ін. напрямків) вважали себе послідовниками Ж.-Ж.Руссо. Внаслідок цього “нове виховання“ ще називають “неоруссоізмом“, “неофілантропізмом“.
У 1899 році А.Фер’єр створив “Міжнародне бюро нових шкіл“. Це “Бюро...“ стало центром, навколо якого до 30-х років групувались різні напрямки реформаторської педагогіки. “Бюро...“ визначило загальні вимоги до “нових шкіл“. Це були навчально-виховні заклади інтернатного типу, які організовувались приватними особами або громадськими педагогічними організаціями. У школах повинно бути створене таке середовище, яке забезпечує фізичний, розумовий і моральний розвиток дітей і готує їх до практичного життя.
Найбільш характерними ознаками навчальних закладів “нового виховання“ є:
школи розміщуються у мальовничих природних місцях, де, на відміну від штучного казенного виховання, прагнуть запровадити виховання природовідповідне (врахування індивідуальних і вікових особливостей, інтересів дітей, розвиток їх самостійності, ініціативи).
Зміст навчання орієнтується не на енциклопедичність знань учнів, а на розвиток у них мислительних здібностей. Тут намагаються формувати не інтелектуалів-ерудитів, а людей, здатних застосовувати набуті знання на практиці.
застосовуються “вільні“ і “активні“ методи навчання. Учнів ведуть від фактів до висновків і узагальнень, розвивають у них логічне мислення, тут практикуються самостійні студії та досліди школярів. У навчанні поєднуються колективні та індивідуальні форми роботи.
високо поставлене фізичне виховання дітей. Для цього школи влаштовуються у сільській місцевості. Велике місце у житті вихованців займають ігри, спорт, далекі екскурсії. З цією ж метою, а також для практичної підготовки до життя у школах практикується ручна праця і трудове виховання.
високий рівень постановки роботи в цілому. Школи, як правило, укомплектовані висококваліфікованими педагогами, їх відрізняє висока матеріальна база. Діти організовуються за невеликими групами (10-12 чол.). Хлопчики і дівчатка навчаються спільно.
існує дитяче самоврядування за зразком парламентів тих країн, де влаштована школа.