- •Питання загального характеру
- •1. Предмет, завдання, методи та джерела історії педагогіки
- •2. Розвиток виховання за первісного суспільства
- •3. Розвиток освіти і виховання у давньому світі (міжріччя, мала азія, африка, давня греція, давній рим, давній схід, візантія та ін.). Освіта у державах Стародавнього Сходу
- •Освіта та виховання у Давній Греції та Римі
- •У Давній Греції
- •У Древньому Римі
- •4. Педагогічні погляди філософів давнього світу.
- •Про мудрість
- •Про філософію
- •Про дружбу
- •Про смерть
- •5. Розвиток освіти і виховання у феодальному суспільстві. Школа й педагогіка епохи Середньовіччя
- •6. Розвиток світського, схоластичного та монастирського навчання.
- •Схоластика
- •7. Розвиток освіти і виховання за часів реформації та контрреформації. Єзуїтська освіта.
- •Єзуїтське виховання
- •8. Розвиток освіти і виховання в епоху відродження.
- •Педагогічні погляди гуманістів та ранніх соціалістів-утопістів
- •10. Становлення педагогіки як науки (теорія я. А. Коменського). Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •11. Французька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Французьке просвітництво XVIII ст.
- •Загальнопедагогічні ідеї ж.-ж. Руссо
- •Джерела виховання за Руссо
- •Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст.
- •Педагогічні погляди французький філософів к. Гельвеція та д. Дідро
- •12. Німецька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Розвиток філантропізму і неогуманізму у Німеччині
- •Дидактичні правила а. Дістервега
- •Дидактика ф. Дістервега
- •Теорія навчання й виховання й. Гербарта
- •Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля
- •Англійська педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Педагогічна система джона локка
- •Р. Оуен про формування особистості
- •Західноєвропейська педагогіка кінця XVIII — першої половини XIX століття
- •14. Розвиток освіти і виховання сша.
- •Педагогіка прагматизму
- •15. Реформаторська педагогіка. Педагогіка “вільного виховання“
- •Експериментальна педагогіка. Педологія
- •Педагогіка прагматизму
- •Педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“
- •Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“
- •16. Освіта та виховання в російській імперії
- •XVIII століття
- •XIX століття
- •При Олександрі I (1801 - 1825 рр..)
- •При Миколі I (1825 - 1855)
- •При Олександрі II (1855-1881)
- •Кінець XIX століття - 1917 р. (правління Миколи II)
- •17. Радянська система освіти: загальна характеристика
- •Народна освіта після Жовтневої революції 1917
- •Виховання дітей у східних слов’ян
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •19. Розвиток освіти і виховання за часів київської русі. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
- •Педагогічна думка Київської Русі
- •Освіта і культура України часів Литовського князівства і Речі Посполитої.
- •21. Українське відродження. Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження
- •Виникнення братських шкіл
- •Феномен козацької педагогіки. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.)
- •Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі
- •Створення колегіумів в україні.
- •Зародження вищої освіти в Україні Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •Народна педагогіка. Народна педагогіка
- •25. Духовна педагогіка
- •26. Розвиток освіти і виховання за часів унр, гетьманату, директорії.
- •Доба Гетьманщини (30.04.1918р. - 15.12.1918р.)
- •Доба Директорії(15.12.1918р. - 5.02.1919р.)
- •Розвиток освіти і виховання в усрр у 20-х рр. Хх століття. Національна освіта в 20-ті роки XX століття
- •Додаток
- •28. Уніфікація систем освіти україни і росії: передумови, наслідки. Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки
- •29. Розвиток освіти і виховання у повоєнний період. Особливості становлення освіти у післявоєнний час (кінець 40-50-ті роки)
- •30. Загальна характеристика періодів стагнації в освіті Розвиток освіти й педагогіки у 60-ті роки
- •Школа і педагогіка України у період застою (70-80 роіси)
Про мудрість
Тільки мудрець в силах втілити ідеальну норму поведінки, але совість, усвідомлення моральнісної норми, відрізняє людину моральнісну, філософа, від натовпу: «Я навчу тебе, як дізнатися, що ти ще не став мудрим. Мудрець повний радості, веселий і непохитний, безтурботний, він живе нарівні з богами… Але якщо ти прагнеш звідусюди отримувати всілякі задоволення, тоді знай, що тобі так само далеко до мудрості, як до радості».
Про філософію
Недосконалість людини долається заняттями філософією, що уподібнюється лікуванню, зціленню від пороків: «Ліки для душі винайдені древніми, але наша справа відшукати, як їх застосовувати і коли». Той, хто шукає істину, повинен спиратися на досвід «людей обізнаних, тих, що дослідили шлях, який попереду в нас». Люди ці — філософи, чиє вчення здатне дати знання істинного блага: «Адже людина — розумна істота; отже для неї вище благо — виконувати те, заради чого вона нарождена».
Про дружбу
«Людина добра» — та, яка ще не стала мудрецем, але вже «знаходиться в гавані», спогляда доброчесність. Вона не шукає щастя у зовнішніх речах і їй нічого не потрібно, навіть друзів. Не тому, що вона хоче жити без друзів, а тому, що може. Тим не менш, вона знає, що таке справжня дружба й цінує своїх друзів. Друзям не страшна розлука, вони завжди можуть бути разом: «Друг повинен бути в нас в душі, а душа завжди з нами». Друзів не може розлучити навіть смерть: «І можливо, — якщо правдиві розмови мудреців, і на нас чекає певне спільне для всіх місце, — ті, кого ми вважаємо зниклими, тільки пішли вперед».
Про смерть
Як частину божественної волі «людина добра» сприймає й смерть. Смерть напередвстановлена світовим законом і тому не може бути безумовним злом: «Боятися смерті так само безглуздо, як боятися старості… Хто не хоче вмирати, той не хотів і жити. Адже життя нам дане за умови смерті й саме є лише шляхом до неї». Але й життя не є безумовним благом: «Всі піклуються не про те, чи правильно живуть, а про те, чи довго проживуть; між тим, жити правильно — це всім доступно, жити довго — нікому».
Кожен свій крок, кожен вчинок Сенека так чи інакше прагне осмислити, співвіднести з обраним ідеалом, з моральною нормою, він ні на мить не втрачає почуття внутрішньої відповідальності за вчинене. Він говорить: «Прочитай мої книжки, побач у них пошук істини, якої я не знаю, але шукаю наполегливо».
Сенека сам розбирає питання про те, яким варто бути повчанню філософа. На його думку, воно повинно бути доступним, таким, що легко запам'ятовується, але головне — «вражаючим душу». І коли в 65 році була розкрита змова Пісона — змова, що не мала позитивної програми, яка об'єднала учасників тільки страхом і особистою ненавистю до імператора, — Нерон не зупинився перед вибором і вирішив покарати свого наставника смертю. Філософ разом з дружиною розрізав собі вени.
Остаточні висновки філософії Сенеки показали, що, не зумівши на практиці примирити філософію як моральну норму і служіння спільноті людей у державі, у теорії, він знайшов вихід з цього протиріччя, вказавши на нього.