1. Поняття, принципи та види загальнообов'язкового державного соціального страхування   2. Необхідність та економічний зміст соціального страхування. Становлення та його розвиток 3. Загальна характеристика видівсоціального страхування  4. Напрями реформування системи соціального страхування  5. Іноземний досвідсоціального страхування 6. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття 7. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням 8.Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання 9.Загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування: перспективи провадження

1.

Для реалізації Концепції  соціального  забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне  страхування , які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  (далі — Основи) відповідно до Конституції України визначають  принципи   та  загальні правові, фінансові  та  організаційні засади  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування  громадян в Україні. Соціальне  страхування  є однією із організаційно-правових форм  соціального  забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного  страхування . Відповідно до ст.  1  Основ загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання  соціального  захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості  та  в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Соціальне  страхування  — це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [4, с. 31]. Соціальне  страхування  можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. Фінансування виплат зі  соціального   страхування  здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб  та  їх роботодавців. У фінансуванні систем  соціального   страхування  іноді також бере участь держава. Можна виділити такі основні елементи  соціального   страхування : - соціальне  страхування , що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці  та  працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків; - обов’язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія  та  допомога; - надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності; - розмір внеску  та  виплати часто залежить від того, який заробіток має (або мала) застрахована особа;  страхування  від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків. Соціально-економічні відносини, інтереси соціальних суб’єктів (працівників, роботодавців  та  держави) з приводу захисту працівників  та  самозайнятого населення (і членів їх сімей) від факторів, які знижують якість життя,  та  їх соціальний статус є предметом категорії соціальне  страхування . Загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  громадян України здійснюється за принципами [2, ст. 5]: - законодавчого визначення умов і порядку здійснення  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування ; - обов’язковості  страхування  осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту)  та  інших підставах, передбачених законодавством про працю,  та  осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності; - надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; - обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення  та  соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів  загальнообов’язкового   соціального   страхування ; - солідарності  та  субсидування; - державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; - забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат  та  допомоги, які є основним джерелом існування; - цільового використання коштів  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування ; - паритетності представників усіх суб’єктів  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування  в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Світовий досвід свідчить про те, що захист від конкретних видів  соціального  ризику найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямів (секторів)  соціального   страхування : пенсійне  страхування ;  страхування  від нещасних випадків на виробництві;  страхування  у зв’язку з безробіттям. Доцільність такого поділу  соціального   страхування  пояснюється різною природою соціальних ризиків, від яких вони покликані захищати, схожістю потреб застрахованих, що задовольняються, а також специфікою правового регулювання різних видів  страхування . Українським законодавством визначені такі  види   загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування  [2, ст. 4]: - пенсійне  страхування ; -  страхування  у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності  та  витратами, зумовленими народженням  та  похованням; - медичне  страхування ; -  страхування  від нещасного випадку на виробництві  та  професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; -  страхування  на випадок безробіття; - інші  види   страхування , передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування , регулюються окремими Законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування : “Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування ”, “Про загальнообов’язкове соціальне  страхування  від нещасного випадку на виробництві  та  професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності  та  витратами, зумовленими народженням  та  похованням”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  на випадок безробіття”. Основними джерелами коштів  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування  відповідно до ст. 20 Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні  та  інші джерела коштів, необхідні для здійснення  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування , передбачаються відповідними законами з окремих видів  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування . Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати: - надання особам матеріального забезпечення  та  соціальних послуг, передбачених законодавством; - фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; - створення резерву коштів для забезпечення виплат  та  надання соціальних послуг застрахованим особам; - покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування . Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб із кожного виду  страхування  на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням  Державного  бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування . Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  залежно від його виду встановлюються з кожного виду  страхування , як правило, на календарний рік у відсотках: - для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці  та  інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком із громадян; - для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку). Внески на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  від нещасного випадку на виробництві  та  професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Джерела  та  порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повністю або на певний час звільняються від сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування , порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  визначаються законами України з окремих видів  загальнообов’язкового   державного   соціального   страхування .

2.

1.2 Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підго­товці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат.

У ст. 46 Конституції України закріп­лено право громадян на соціальний захист, що передбачає «Право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втра­ти працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Реалізація такого права на практиці — це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам дер­жави, що відповідає міжнародним умовам, а саме: ст. 22 «Загаль­ної декларації прав людини» та ст. 9 «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» від 16 грудня 1966р., з якої випливає, що держави, беручи участь у даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціаль­не страхування.

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основ­них видів соціальних допомог:

- медичне обслуговування;

- допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

- родинна допомога;

- допомога за умови вагітності та пологів;

- допомога за інвалідністю;

- допомога у разі втрати годувальника.

У багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що містить у собі такі складові елементи:

- державне соціальне забезпечення;

- корпоративні соціальні програми;

- індивідуальне (приватне) страхування.

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

- соціально-демократична модель скандинавських країн (держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення);

- модель неоліберальна (США) (проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участю профспілок);

- модель неоконсервативна (Німеччина) базується на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем (відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави);

- система Бевериджа (Англія, Ірландія) (головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян [57, 156]).

Розглянувши ці моделі, можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

Слід виокремлювати основні складові со­ціального захисту населення України:

1. соціальне забезпечення;

2. соціальна допомога;

3. соціальне страхування.

Соціальне забезпечення — це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів.

Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних пере­творень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб.

Вперше поняття «соціальне забезпечення» було застосовано у законодавстві США в 1935 р., а потім прийнято для постійного використання МОП. Ряд вчених-економістів у поняття соціального забезпечення включає страхування, забезпечення та допомогу.

Радянська фінансова наука, в якій поняття «соціальне забезпечення» розглядалося у широкому розумінні як сукупність усіх видів забезпечення непрацездатних членів суспільства, а у вузькому — забезпечення за рахунок коштів бюджетів пенсією певних категорій громадян, допомогою малозабезпечених сімей, утримання притулків для старих та інвалідів. Однак за радянської влади соціальне страхування було монополією держави і мало вигляд соціальної допомоги. Наявність страхування і забезпе­чення як двох самостійних форм залишалася декларативною. Соціальне страхування не грунтувалося на страхових принци­пах, а повністю керувалося державою. Тому застосування по­няття «соціальне забезпечення» у вузькому та широкому ро­зумінні було наслідком соціально-економічної політики командно-адміністративної системи.

Останнім часом стара система соціального захисту населен­ня була частково зруйнована. Соціальне забезпечення залишилося еле­ментом соціального захисту, що здійснюється відповідно до чин­ного законодавства у формі соціальних виплат певним катего­ріям громадян за рахунок коштів державного бюджету. У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприєм­ствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Со­ціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальне страхування — це важлива складова частина со­ціального захисту населення, центром якого є людина та її по­треби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економіч­ний розвиток держави.

Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі виникнення певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати го­дувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, до­гляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

• наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно-ко­рисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;

• наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають мож­ливості її реалізувати.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та уні­версальної системи захисту всіх верств населення від усіх чин­ників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефек­тивну соціальну політику держави, спрямовану на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охо­рону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно актив­ної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок за­гального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

З правової точки зору соціальне страхування — це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при виникненні страхових випадків, передбачених законодавством.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка вира­жає економічні відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом фор­мування фондів грошових коштів та їх використання для забез­печення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасо­вої втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.

У сфері соціального страхування виникають такі основні гру­пи фінансових відносин:

• між страховими фондами та юридичними особами, які ви­ступають платниками обов'язкових внесків;

• між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

• між фондами та державним, місцевими бюджетами у про­цесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

• між фондами й іншими органами, кошти яких використо­вуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

• між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

• між фондом та певними категоріями громадян, які отриму­ють за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і со­ціальні послуги;

• між фондом і відповідним відомством, міністерством (на­приклад, Міністерством праці та соціальної політики, служ­бою зайнятості тощо);

• між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку незайнятого населення);

• між фондами та фінансовими органами у процесі здійснен­ня контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як дер­жавними, так і недержавними.