28. Типи та структура уроків іноземної мови.

В методиці узвичаєно поділ уроків на два основних типи.

Перший тип – уроки, що спрямовані на формування навичок користування мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним), тобто це уроки ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Другий тип – це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь ,тобто на уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності.

В межах І типу уроків можна виділити такі види уроків:

1) ознайомлення з новими лексичними одиницями та формування лексичних навичок усного мовлення і читання;

2) ознайомлення з новими граматичними структурами та формування рецептивних граматичних навичок тощо.

Що стосується уроків другого типу, це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Структура уроку

Традиційно урок складається з етапів. В цілісній структурі виділяється початок, основна та заключна частина уроку.

Початок уроку – це організаційний момент та мовленнєва зарядка. Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями, за певною ситуацією. Приводом для бесід може бути актуальна подія, новина тощо.

Функцію введення учнів в іншомовну атмосферу може виконувати аудіювання учнями коротких жартів. Розучування вірша, римівки, прислів’я, фонетична зарядка тощо.

Слід уникати одноманітності у проведенні мовленнєвої зарядки.

В основній частині уроку вирішуються його головні завдання. Це може бути: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систематизація або узагальнення засвоєного і контроль мовленнєвих навичок та вмінь.

Перевірці домашнього завдання може бути присвячений окремий етап уроку, або домашня вправа може бути включена у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці.

Його компонентами є: підбиття підсумків уроку та повідомлення домашнього завдання. Не всі компоненти постійні.

Навчання монологічному мовленню

Формування вміння висловлюватися в монологічній формі починається з того моменту, коли учень сполучає в логічній послідовності декілька раніше засвоєних ним мовленнєвих зразків (МЗ) фразового рівня в понадфразову єдність (ПФЄ), яка і є одиницею навчання монологічного мовлення. Понадфразова єдість відрізняється від групи речень своєю синтаксичною організованістю і комунікативною самостійністю.

При розвитку монологічного висловлення варто використовувати ігрові прийоми типу: «Придумайте загадку про художника, композитора і т.д., внесіть до неї дані, необхідні для відгадки, але які не підказують відповідь прямо»; «Побудуйте колективну розповідь про відому людину; Наташапочне розповідь, інші продовжать її». Наприклад: «Він народився кілька сторіч тому назад. У юності він був актором. Але він відомий своїми пєсами і сонетами. Сонети переведені на українську мову. Його трагедії і комедії ставлять у театрах по всьому світу і, зокрема, в Україні...»

Таким чином,

«Зверху»:

1. знайомство учнів з текстом (вправи: прочитати текст, відповісти

на питання; план, порядок речень; короткий переказ)

2. передача змісту тексту (від особи одного з персонажів)

3. зміна ситуації

«Знизу»:

1.висловлюванняшколярівнавизначенутему(висловлювання

вибудовуються у логічному порядку, учні за допомогою вчителя розгортають свої висловлювання)

2. етап установлення текстових і логічних звязків між висловлюваннями

3. учні продукують свій монолог за даною темою, включаючи в нього думку й оцінку.