Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

кафедра загальної та соціальної педагогіки

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………...………...….…..3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА………………………………………………………....….…7

1. Історичні засади соціалізації молоді…………………………...………7

2. Етапи, фактори та моделі соціалізації молоді…………………..……10

3. Види та типи соціалізації молоді………………………...……….…...14

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2 ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ В РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ЇХ ВПЛИВ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ МОЛОДІ….....22

2.1 Вплив культурного середовища на розвиток молоді……………......….22

2.2 Розвиток молодої людини з погляду соціокультурного історичного процесу………………………………………………………………………...26

2.3 Система ціннісних орієнтацій та потреби сучасної молодої людини…............................................................................................................31

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3 ПОРІВНЯННЯ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА……………….………...40

3.1 Соціалізація молодої людини в країнах західної Європи……………....40

3.2 Порівняльна характеристика процесу соціалізації української та французької молоді…………………………………………….……………..44

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….58

ВСТУП

Актуальність дослідження. Входження України в новий період становлення всіх сфер соціального розвитку, коли відбувається відновлення державності, відродження багатогранного культурно-історичного досвіду та традицій національного виховання, активізувало проблему розвитку молодого покоління, становлення його як соціальної особистості.

Соціалізація — це перехід індивіда з біологічної істоти в соціальну, процес засвоєння людиною соціальних цінностей, норм, зразків поведінки, притаманних певному суспільству. Схематично цю модель можна подати так: людина як біологічна істота + соціальні навички = особистість. Оскільки кожна людина, соціалізується насамперед через власний життєвий досвід, піраміду соціалізації особистості слід створювати послідовно, розкриваючи все ширший спектр взаємозв'язків на різних її рівнях:

Це надійна схема розвитку людської свідомості, бо вона на кожному кроці залишає повну особисту відповідальність за свою поведінку; забезпечує їй активну особисту роль у будь-якій (малій чи великій) системі, позбавляючи водночас відчуття відірваності, самотності чи безпорадності в різних життєвих ситуаціях.

Нині ніхто не заперечує думки про те, що за молоддю майбутнє, що саме ця категорія населення акумулює творчий потенціал, а це неодмінно призведе до позитивних зрушень у суспільстві. Але разом з тим є очевидною залежність ефективності використання цього потенціалу від способу життя. Наскільки духовність населення віддзеркалює минулий та сьогоднішній добробут країни, настільки ж твердою може бути впевненість у тому, що її перспектива перебуває у прямій залежності від духовності молоді.

Докорінна зміна суспільних відносин, відсутність чіткої програми реорганізації суспільства призвели до затяжної економічної, політичної та соціальної кризи. А на цьому фоні порушується функціонування основних інститутів соціалізації — сім'ї і освіти.

Отже, актуальною стала проблема пристосування до нових умов суспільного буття. До того ж, пристосування в широкому сенсі слова, адже реалії життя доводять, що пасивна адаптація не відповідає активній і творчій природі людської особистості, не задовольняє потреби людини в самореалізації й самоствердженні. У руслі окресленої проблеми актуальними й перспективними стають дослідження процесу соціалізації як феномену, пов’язаного із входженням особистості в соціальну структуру суспільства.

Процес соціалізації став об’єктом наукових пошуків досить давно й має західне походження. З цією проблемою пов’язані імена Г. Тарда, Г. Гітінгса, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Ч. Кулі, Дж.Г. Міда, А. Маслоу, К. Роджерса, А. Оллпорта та ін. Предметом досліджень вчених стали особливості та механізми взаємозв’язків суспільства й людини, а результатом – різні теорії соціалізації й погляди на роль особистості в цьому процесі.

У вітчизняній науці питанню соціалізації останнім часом приділяється багато уваги. Це відображено в змісті навчальних посібників, у публікаціях та дослідженнях. Серед українських учених це — А. Капська, І. Звєрєва, С. Савченко, С. Харченко, В. Оржеховська, М. Лукашевич, Н. Заверико та ін. Явище соціалізації постає предметом досліджень молодих науковців: І. Середницької, М. Сохи, П. Плотнікова, Т. Карабіна, А. Акусок. Ними висвітлюються різноманітні аспекти процесу соціалізації: історичне становлення поняття, аналіз теорій соціалізації, соціалізація в контексті сучасних суспільних умов, соціалізація і правова культура суспільства, соціалізація і процес глобалізації тощо. Розглядаючи процес соціалізації під різними кутами зору, науковці доходять висновку, що в сучасних умовах він потребує спеціально організованих заходів з боку держави, навчальних закладів, громадськості.

Суттєвим недоліком у вивченні загальносоціалізаційної проблематиці є недостатність досліджень, присвячених власне соціалізації молоді як особливій соціально-демографічній групі. Виходячи з актуальності окресленої проблеми, ураховуючи її недостатню розробленість, а також необхідність у розв’язанні об’єктивних протиріч, властивих створенню соціокультурного середовища у ВНЗ, необхідності теоретико-методичного обґрунтування окреслених питань ми обрали тему нашого дослідження: «Соціально-педагогічні проблеми соціалізації студентської молоді в Україні».

Метою даного дослідження є виявлення особливостей процесу соціалізації молоді, що реалізуються у процесі культурно-історичного розвитка суспільства.

Об’єктом дослідження є соціалізація молоді в умовах культурно-історичного розвитку українського суспільства.

Предмет дослідження – процес порівняння рівня соціалізованості української та французької молоді. Зазначена мета передбачає необхідність постановки та розв’язання таких завдань:

1. На підставі аналізу філософської, соціологічної, соціально-психологічної, соціально-педагогічної літератури визначити сутність й особливості процесу соціалізації студентської молоді як особливого соціально-культурного й педагогічного феномена;

2. Розкрити особливості процесу соціалізації молоді в культурно-історичному розвитку суспільства;

3. Визначити систему ціннісних орієнтацій сучасної української молоді;

4. Виявити особливості соціалізації молодої людини у Франції та здійснити порівняльний аналіз соціалізованості української та французької молоді.

Відповідно до поставлених завдань використовувався комплекс методів: порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел, з метою теоретичного вивчення проблеми; теоретичне узагальнення, синтез, аналіз і моделювання процесу соціалізації молоді з метою розкриття основних особливостей соціалізаційного процесу.

Наукова новизна дослідження полягає в уточненні й подальшому розвитку наукових уявлень про соціалізацію української молоді в процесі культурно-історичного розвитку суспільства; удосконаленні розуміння поняття «соціалізація молоді» шляхом теоретичної інтерпретації, яка базується на обґрунтуванні особливостей даного процесу в культурно-історичному розвитку суспільства; уточненні специфіки соціалізації зарубіжної та вітчизняної сучасної молоді та здійсненні порівняльного аналізу процесу соціалізованості української та французької молоді.

Наукове і практичне значення роботи полягає у визначенні ролі молоді в культурно-історичному розвитку суспільства. Матеріали роботи можуть бути використані як теоретичне підґрунтя щодо створення належних соціальних умов для соціалізації молоді. Розроблені теоретичні положення можуть бути використані в процесі підготовки соціальних педагогів чи студентського активу. Їх використання сприятиме підвищенню ефективності соціалізаційного процесу. Також матеріали дослідження дозволять удосконалити викладання таких дисциплін як «Соціологія молоді», «Соціалізація особистості», «Соціальна педагогіка» та можуть бути використані для створення спецкурсу «Соціалізація молоді в культурно-історичному розвитку суспільства».

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА.

1.1 Історичні засади соціалізації молоді.

Відкритість суспільства, відсутність регламентуючих бар’єрів у суспільно-політичній, ідеологічній, науково-світоглядній галузях породили ситуацію вільного входження індивіда в соціум, який багато в чому визначає життя сучасної людини. Соціалізація особистості з філософсько-соціологічної все більше стає проблемою педагогічною, розв’язання якої є найважливішою умовою успішного розвитку й окремої особистості, і суспільства в цілому.

Соціалізація – це процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якої відбувається її пристосування. На думку М.Ф. Головатого соціалізація – процес входження індивіда в соціум, при якому змінюється структура особистості та структура суспільства. Теорія соціалізації бере початок із робіт французького соціолога та соціального психолога Г. Тарда (1843-1904). На думку цього дослідника, основне значення має копіювання, або наслідування, яке існує у формі звичаїв, традицій, моди, в результаті якого, виникають суспільні цінності та норми, а індивіди, засвоюючи їх – соціалізуються. Іншими словами, пристосовуються до умов суспільного життя. Наприклад, Г.Тард писав: „суспільство – це наслідування, а наслідування – свого роду гіпнотизм”.

Саме поняття „соціалізація” почало активно вживатися починаючи із 40-х років в роботах американських дослідників А. Госліна, І. Толмена та Є. Маккобі. З кінця 60-х проблема соціалізації знову стає в центрі уваги. Зокрема, представники біхевіоризма розглядали соціалізацію, як процес соціального навчання, представники гуманістичної психології розглядали соціальне становлення і розвиток як само актуалізацію Я-концепції. У структурно-функціональному напрямку американської соціології процес соціалізації розкривався через процес „адаптації”. Великий вклад в розробку концепції соціалізації вніс відомий американський соціолог Р. Мертон. Він запропонував типологію соціальної адаптації особистості до існуючих в суспільстві культурних цінностей і норм. В основі його типології – співвідношення визнання людиною цінностей і норм їх досягнення.

Таким чином, соціалізація в американській соціології розглядалася через поняття адаптації, як процес пристосування до культурних, психологічним і соціальним факторам навколишнього середовища. Проте, соціалізацію не варто трактувати лише як односторонній процес впливу соціального середовища на особистість. Історичний розвиток даного явища характеризується тенденцією до автономізації особистості. Цей процес пов’язаний не тільки із пристосуванням до середовища, але й з саморозвитком і самореалізацією особистості.

Особливий інтерес з даного приводу викликає робота Т. Ційє „Пубертат і нарцисизм” (1975 р.). автор доводить, що в умовах товарного виробництва сучасна сім’я втратила свою соціалізуючи роль. Діти та молодь перетворилися на споживачів. Ційє прийшов до висновку, що про виникнення нового типу соціалізації молоді, формування нових субкультурних груп зі своїми нормами, в тому числі в сексуальній сфері, нових форм комунікації, інформації. Автор зробив наступний висновок: сучасна молода людина постійно розривається між апатією та ейфорією, між почуттям пустоти і океанічними почуттями.

У подальшому розвитку теорії соціалізації на Заході певний вклад внесла робота Х. Стубенрауха „Апологія незвичайного навчання”. В ній автор запропонував таке нове поняття, як „культурне звільнення”. Він показав, що в умовах сучасного капіталізму відбувається певне звільнення людей від певних традицій суспільства, яке виражається в падінні трудової моралі, більш вільним поглядам на шлюб, сексуальність.

У 60-ті роки російський науковець І. Кон в книзі „Соціологія особистості” писав: „процес соціалізації, тобто засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого створюється конкретна особистість, не можна зводити до безпосередньої взаємодії індивідів”. Дещо пізніше він доповнив „соціалізація – процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, цінностей, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства”. При цьому він зазначає, що різноманітні аспекти соціалізації вивчаються психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою, філософією.

Т.Парсонс визначає соціалізацію як „сукупність процесів, за допомогою яких люди стають членами системи соціальної спільноти і встановлюють певний соціальний статус”.

Аналіз історичних передумов, провідних ідей і теорій соціалізаційного процесу, розроблених різними авторами, дослідження поняття „соціалізація особистості”, дав змогу встановити, що існувало дуже багато підходів до його трактування. Слід відмітити, що в літературі в основному розглядається соціалізація особистості, а не молоді, ця обставина спонукала Валерія Володимировича Павловського дослідити власне сам термін „соціалізація молоді”. Отже, „соціалізація молоді – це процес становлення і розвитку всієї даної групи аж до переходу її у групу зрілих, дорослих, це поетапне включення молоді в соціум, яке здійснюється на основі діяльності і самодіяльності, реалізації віковозорієнтованих програм, в процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії з іншими віковими групами.” (Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. - М.: Академический Проект, 2001.)

Для об’єктивності слід зазначити, що у цьому визначенні присутнє трактування соціалізації як подвійного процесу, який включає соціалізацію та індивідуалізацію. Досить новими в області проблеми соціалізації є погляди В. Лісовського. Він запропонував концепцію соціалізації–ювентилізації. Тобто, він довів, що роль молодого покоління не лише у тому, що воно засвоює соціальні установки та відповідні ролі у суспільстві, повторюючи в кожному новому поколінні одні і ті ж властивості. Такий підхід зовсім би виключав прогрес, рух вперед. Тому варто розвивати у молоді почуття нового, ініціативу, творчість. Це є своєрідний процес омолодження, протистояння інерції та застою, іншими словами це „ювентизація”. Під цим терміном розуміється, що молодь вносить у суспільство значні зміни (впливає на нього).

Таким чином, процес ювентизації – це вплив молоді на суспільство. За своїм змістом ювентизація є специфічним видом творчості. У дослідженнях В. Лисовського показано, що включення молоді у суспільне життя носить двохсторонній характер: соціалізація, як форма прийняття суспільних відносин і ювентизація як форма обновлення суспільства, що пов’язана із включенням молоді в життя суспільства. Зазначимо, що ювентизація може набувати крайні форми, коли молодь відкидає досвід попередніх поколінь, або проявляється як псевдоноваторство, альтернативні рухи.

Оптимальним способом співвідношення соціалізації і ювентизації може бути процес, коли молодь не просто пристосовується до суспільства, а стає суб’єктом соціальної діяльності. Такий підхід дає можливість молоді стати і глядачем і одночасно ініціативним автором історичних подій. Голова якість соціалізації – ювентизації – це соціальна активність, тобто вироблення відповідних соціальних позицій особистості.