3. Державна політика як цілеформуючий фактор діяльності державного апарату та державної служби.

Держава є визначальним суб’єктом реалізації суспіль­них інтересів. Тільки вона може вживати заходи, підпорядкова­ні стратегічним національним інтересам, мета яких – ціле­спрямоване формування громадянського суспільства з роз­винутою економічною системою, підтримка розвитку його складових та нівелювання структурних диспропорцій, що не­одмінно виникають у процесах формування та розвитку. Цим самим держава ототожнюється із суспільством, оскільки саме існування держави зумовлене необхідністю забезпечення стабільності та гармонійності розвитку суспільства.

Державна політика має закріплюватися державно-право­вими структурами, бути відомою і зрозумілою суспільству. Необхідно зауважити, що всі політичні проблеми врешті-решт мають інституційний характер, оскільки в державній політи­ці важливим є юридичне оформлення політичних проблем, і прогрес на шляху до її реалізації можливий за наявності від-лагодженого механізму інституційного контролю над владою.

Будь-яка державна політика реалізується в певних умо­вах і при використанні адекватних їй засобів. При форму­люванні суті державної політики актуальним є зазначен­ня умов, які їй сприяють і можуть бути практично введені в дію:

• державно-правові, які полягають у створенні узгодже­ного правового простору країни, певною мірою ідентичного, структурованого, який дає змогу максимально використову­вати технології політичної, економічної, соціальної та іншої діяльності зі своїми особливостями та спеціалізаціями;

• соціально-психологічні, які включають усвідомлення но­вих життєвих орієнтирів, відхід від ілюзій, від всього того, що не сприяє реаліям життя і не породжує розбудовчої енергії людей;

• діяльнісно-практичні, коли рішення, дії, операції, проце­дури, вчинки тощо спрямовані на досягнення цілей державної політики та здійснюються в її руслі, «просувають» цю політику і наочно розкривають її цінність для суспільства.

Питання формалізації, закріплення та реалізації політи­ки в демократичній, соціальній, правовій державі постають найбільш актуально при створенні державою умов для фор­мування та розвитку громадянського суспільства.

Громадянське суспільство – вільне, демократичне, пра­вове, цивілізоване суспільство; це ринкове багатоукладне конкурентне суспільство зі змішаною економікою, суспіль­ство ініціативного підприємництва, розумного балансу інте­ресів різних соціальних прошарків.

Незважаючи на ситуацію в тій чи іншій країні, можна навести найбільш загальні ідеї та принципи громадянсько­го суспільства. До них належать:

• беззаперечне визнання та захист прав людини і грома­дянина;

• економічна свобода, різноманіття форм власності, рин­кові відносини;

• рівність усіх перед законом, надійна правова захищеність особи, свобода слова та друку, незалежність засобів масової інформації, невтручання держави в особисте життя грома­дян, їхні взаємні обов’язки;

• правова держава, заснована на принципах легітимності та демократичного характеру влади, поділу та взаємодії різних гілок влади, політичного та ідеологічного плюраліз­му, наявності легальної опозиції, політичного партнерства;

• соціальна держава, що забезпечує умови для достатнього рівня життя, соціального партнерства.

При формуванні державної політики важливим елемен­том є визначення загального інтересу та волі більшості громадян. Воно здійснюється шляхом волевиявлення наро­ду при проведенні виборів Президента України, народних депутатів і депутатів органів місцевого самоврядування, ре­ферендумів, а також суб’єктами політичної системи, особ­ливо при формуванні фракцій у Верховній Раді України, виборчих блоків, об’єднань і рухів у період виборчих кам­паній, а також впливом професійних спілок, об’єднань суб'єктів господарювання, професійних і соціальних угру­повань тощо.

Засоби реалізації державної політики досить різні: від запровадження та ефективного використання різноманітних форм власності, ринкової економіки до удосконалення сис­тем інформації, освіти і виховання тощо. Політика щільно та діалектично пов’язана з мораллю, духовною, релігійною та іншими сферами суспільного життя.

Оскільки в державній політиці віддзеркалюються до­корінні інтереси суспільства, вона справедливо вважається концентрованим виразом економіки. Поряд із цим, оскіль­ки вона має певну відносну самостійність, державна політи­ка активно впливає на економічну сферу суспільства.

Першооснова регулювання всіх інтересів полягає в окре­мому напрямі державної політики (можна виділити такі напрями загальної державної політики: економічний, соці­альний, національний, демографічний, аграрний, культурний, військовий) – державній економічній політиці.

Державна економічна політика має:

• носити системний характер, бути тільки комплексною та охоплювати всі сфери людської життєдіяльності;

• ґрунтуватися на власних матеріальних, фінансових, енер­гетичних, кадрових та інших ресурсах з урахуванням міжна­родного розподілу праці;

• створювати умови для вирішення соціальних проблем населення, зокрема розширення і зміцнення «середнього класу», який виступає реальною та зацікавленою силою пра­вової держави і громадянського суспільства;

• залучати людей до справи і завдяки цьому нівелювати соціальну та політичну напруженість; сприяти рівноправ­ному діловому і взаємовигідному співробітництву всереди­ні країни – між її частинами, зовні – з іншими країнами;

• викликати у людей почуття гідності, гордості та віри в себе.

Державна економічна політика віддзеркалює вплив держави на соціально-економічний стан суспільства. Вона включає:

• розробку та впровадження правових засад функціонування економічної системи в ринкових, соціально орієнтованих умовах (питання власності, у тому числі на землю, податків, прожиткового мінімуму тощо), тобто визначення державою «правил гри» юридичних і фізичних осіб на ринку. Так, законодавство, що базується на принципі «все дозволено, що не заборонено», надає підприємцям широке поле для діяльності. Те, що не заборонено, вирішується шляхом запровадження процесуальних норм;

• визначення пріоритетів макроекономічного розвитку, тобто формулювання діагностованих за певними критеріями цілей, забезпечення їх реалізації необхідними ресурсами, оцінку соціальних, економічних, екологічних та інших наслідків вирішення цих пріоритетів;

• реалізацію соціально-духовних цінностей, оскільки наші різноманітні закони, наслідки господарської діяльності ма­ють сенс тільки в тому разі, якщо вони спрямовані на задо­волення потреб громадянського суспільства;

• регулювання економічної діяльності для досягнення визначених цілей шляхом підтримки функціонування рин­кового механізму, тобто регулювання співвідношення сукуп­ного попиту та сукупної пропозиції.

Законодавче закріплення державної політики, має ви­ключно практичне значення, оскільки дає змогу не тільки сприяти визначенню стратегій і тактик суб'єктів господа­рювання, тобто організаційно-діяльнісному забезпеченню реалізації основних економічних інтересів, а й захистити їх від свавілля, у тому числі й державного.

Етапи формування та закріплення державної політики в основному проходять у структурах державного апарату – органах державної влади – та виконуються державними службовцями. Це накладає вимоги щодо високого професіо­налізму в діяльності працівників органів державної влади, а також нормативного врегулювання процесуальних регла­ментів формування, закріплення та реалізації положень дер­жавної економічної політики.