57. Вищі органи державної влади і управління в Україні.

Відповідно до конституційних положень система органів державної влади України будується на засадах принципу поділу влади. При цьому в основу класифікації органів державної влади покладено вид (форму) державної діяльності, здійснювану тим чи іншим органом. їхня класифікація, як відомо, в літературі та чинному законодавстві здійснюється й за іншими критеріями.

Крім терміна «орган державної влади», в Конституції України використовується також термін «державні установи», яким позна­чається сукупність установ, здебільшого соціально-культурного призначення, що перебувають у державній власності. Це, зокрема, відповідні освітні заклади, установи охорони здоров'я, кінотеатри, театри, бібліотеки, клуби, палаци культури тощо. Наприклад, під установами охорони здоров'я в законодавстві України розуміються підприємства, установи та організації, завданням яких є забез­печення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я (ст. З Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 p.).

Класифікація органів державної влади УкраїниКритерій класифікації

1.Спосіб формування

1) виборні (Президент України, Верховна Рада України);

2) такі, що призначаються (Кабінет Міністрів України, органи прокуратури)

2.Територіальний масштаб діяльності

1) вищі (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України) і цент­ральні (міністерства, державні комітети);

2) місцеві (місцеві державні адміністрації, місцеві суди загальної юрисдикції)

3.Характер компетенції

1) загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів Украї­ни, місцева державна адміністрація);

2) галузевої компетенції (Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет лісового гос­подарства);

58. Демографічна ситуація України в кінці хх – початку ххі ст.

Упродовж останніх десяти років чисельність постійного населення України скороти

лася більш ніж на 4,5 млн. осіб і сьогодні становить 47,72 мільйонів. Рівень народжуваності

в державі за останні роки скоротився майже вдвічі і не забезпечує навіть простого відтво

рення населення. Збільшується кількість сімей, які не бажають мати дітей з огляду на со

ціальні, матеріальні або психологічні причини.

Не можна розглядати сьогоднішню демографічну ситуацію в державі, спираючись лише

на поточні статистичні дані, тому що ті, хто живе нині, – це люди різного віку, які в основ

ному народилися протягом минулого сторіччя, і все, що відбувалося в нашій історії за цей

період, безумовно відбилося на сучасній демографічній ситуації.

На зменшення загальної чисельності населення істотно вплинуло природне його ско

рочення, що розпочалося з 1991 року, основною причиною якого є зниження народжува

ності. Проте процес репродуктивної поведінки людей багатовекторний. На нього впли

вають глибокі суспільні та економічні зміни, що відбуваються в Україні, зокрема, еконо

мічна криза, зміни соціальнопсихологічних стереотипів. Загальносвітові трансформації

соціального розвитку, що мають місце у міжнародному середовищі, характерні і для Ук

раїни. Вони створюють у людини, групи, в суспільстві нову соціальну ситуацію, появу у

людей нових життєвих орієнтирів та цінностей.

Втрата традицій багатодітності – один із наслідків загальної тенденції демографіч

ної динаміки розвинутих країн. Наприклад, у Німеччині та Італії сумарний коефіцієнт

народжуваності становить 1,3 і 1,2, тобто рівень народжуваності такий самий, як і в Ук

раїні, або навіть менший. Тому не можна однозначно стверджувати, що зменшення на

роджуваності є результатом погіршення економічної ситуації.

За часткою дітей в населенні Україна знаходиться на рівні більшості країн Європи. В

Україні питома вага дітей до 15 років складає 19%, тоді як, згідно з даними ООН, у Німеч

чині ця частка становить 16%, Чехії, Австрії, Бельгії, Швейцарії – по 18%, Росії, Латвії,

Румунії – по 20%.

Світовий досвід свідчить, що період радикальної зміни суспільних відносин і пере

ходу до нових форм життєдіяльності супроводжується змінами у демографічній ситуації.

Але в Україні на ці зміни накладається несприятлива демографічна історія, яка значно

деформувала віковий склад та чисельність населення, порушила механізм сталого де

мографічного відтворення населення. Саме це й викликає значні негаразди у демогра

фічному русі сучасної України.

За умов невпевненості, несприятливих соціальнополітичних та економічних перс

пектив спостерігається відмова сімей від народження другої та третьої дитини, момент їх

появи на світ відкладається до кращих часів. Жінки в Україні фактично уже в 33річному

віці припиняють дітородну активність. Загальна і особливо шлюбна народжуваність насе

лення у віці 35–39 років зараз є однією із самих низьких у світі.