3. Економічна сутність фінансових ресурсів, джерела їх утворення та напрями використання

Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт. У процесі розподілу валового національного продукту формуються доходи і грошові нагромадження держави, які називаються фінансовими ресурсами.

За формою утворення фінансові ресурси — це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо

Фінансові ресурси — це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, та зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

Залежно від рівня, на якому проходить формування і використання фінансових ресурсів, їх поділяють на:

• централізовані – які утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об’єднань, міністерств

• децентралізовані – їх створюють окремі суб’єкти господарювання.

Актуальним питанням удосконалення фінансових відносин є питання про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень податків та інших обов’язкових внесків призводить до зростання фінансових ресурсів держави і зменшення, відповідно, фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їхньої діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відпливу коштів у тіньовий бізнес.

Обсяг фінансових ресурсів залежить від рівня розвитку економіки країни, методів господарювання. Система амортизаційних відрахувань, податкова система

Джерелами утворення ФР є Прибуток, Амортизаційні відрахування, Відрахування на соціальні цілі, Податок на додану вартість,акцизний збір, Податок на прибуток, Ресурсні платежі до бюджету, Доходи від зовнішньоекономічної діяльності, Резервні фонди, Доходи від зовнішніх та внутрішніх позик

Напрями використання фінансових ресурсів держави:

• розвиток економіки, структурна перебудова її галузей,

• фінансування невиробничої сфери

• соціальний захист населення

• зовнішньоекономічна діяльність

• охорона навколишнього середовища

• створення резервів

• управління

• оборона країни та ін.

Напрями використання фінансових ресурсів підприємств, організацій та установ:

• інноваційно-інвестиційна діяльність підприємств

• вирішення соціальних проблем

• матеріальне стимулювання працюючих

• створення фінансових резервів

• задоволення інших потреб.

Різні напрями використання фінансових ресурсів можна поділити на три групи:

1. Поповнення фонду відшкодування До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства.

2. Формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних установ, на науку, оборону, управління тощо.

3. Формування фонду нагромадження. Витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання, інвентпря бюджетним установам, на ЗЕД та створення резервних фондів.

Одним з елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви – особлива група фондів грошових коштів, у яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, а використовуються в майбутньому в разі збоїв у виробничому процесі.

Фінансові резерви створюються у грошовій формі й виступають необхідною умовою стабільного і збалансованого розвитку.

Фінансові резерви мають усі риси, які притаманні фондам грошових коштів, і поділяються на дві групи:

1) централізовані

2) децентралізовані.

Методи формування фінансових резервів:

• бюджетний – створення в складі кожного бюджету бюджетних резервів, одним з видів яких є оборотна касова готівка

• галузевий – створення за рахунок відрахувань з прибутку підприємств галузевих резервів

• госпрозрахунковий – формування фінансових резервів підприємств, організацій, установ

• страховий – утворення фондів страхових організацій.

Одним з видів бюджетних резервів є резервний фонд бюджету

Відповідно до Бюджетного кодексу України (21.06.2001):

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Правові та організаційні основи фінансової системи

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів. За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах. Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів — величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі. Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм. Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом. У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи. Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95—99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування України" та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становите держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України. На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету і питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції: - підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради; - організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верховної Ради, розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань; - обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики; - розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів; - здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління; - керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів; - контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств. Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства. Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств. їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата. їхні права та обов'язки визначаються відповідними законами.

Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави

Фінансова політика держави це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення. Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішнішого втілення фінансової політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо удосконалення фінансового механізму реалізації фінансової політики. Фінансова політика — явище багатопланове і певною мірою інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини — бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. За цих умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню. Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо. Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, не форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби. Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав із ринковою економікою, розвинутими демократичними засадами суспільного життя. За цих умов фінансова політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти як шляхом вишукування додаткових інвестицій в цій галузі та стимулювання залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і шляхом створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів — надання податкових пільг, вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження майна та захисту іноземних інвесторів. Стимулювання інвестицій для розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення та інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для усіх є ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне призначення. Звісно, при цьому мають також надаватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, створюватися сприятливі форми кредитування. Фінансова політика — форма свідомої діяльності відповідних владних структур, але її принципи й цілі формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку кінцеву мету економічної діяльності визначено її політичними силами, що перебувають при владі.