3. Допит підозрюваного і обвинуваченого.

Починаючи допит підозрюваного, слідчий зобов'язаний роз'яснити йому, у вчиненні якого злочину він підо­зрюється, про що зазначається у протоколі (ст. 107 КПК УРСР).

Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання підозрюваного, слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували злочинній події чи від­булись після неї, з метою встановлення: а) даних віднос­но дій підозрюваного і його місцеперебування до злочи­ну, під час і після нього; б) відомостей, що деталізують його показання; в) інших даних, що сприяють перевірці показань. З'ясування в ході допиту деталей обставин, пов'язаних з діями і місцем перебування підозрюваного під час злочину, має велике значення для встановлення причетності до злочину і перевірки його показань.

Так, у справі про вбивство завідуючого клубом Б. як підозрюваних допитували двох братів Г., які довгий час перебували в неприязних стосунках з ним і погрожували йому розправою. Одному з братів, що виявив (за його словами) труп потерпілого, слідчий поставив ряд запи­тань для встановлення місця його перебування в момент злочину і обставин виявлення трупа Б. Г. відповів, що був у клубі, в кіно, а незадовго до закінчення сеансу вийшов з залу на вулицю покурити. До клубу більше не заходив, а пішов додому. Проходячи біля будинку, Б. побачив, що той лежить у калюжі крові. Не дочекавшись інших перехожих, зайшов до сільської Ради і сповістив про те, що трапилось.

Постановкою контрольних запитань про зміст і про те, чому підозрюваний йшов у напрямку, протилежному від свого дому, слідчий встановив ряд протиріч у пока­заннях, що свідчили про їх неправдивість. Коли слідчий звернув на це увагу Г., той відмовився далі давати пока­зання. Пізніше було встановлено, що один з братів, після вчинення вбивства, щоб відвести підозру, лишився на місці злочину і заявив про виявлення трупа.

Показання обвинуваченого є одночасно засобом його захисту і джерелом доказів у справі. За своїм змістом вони полягають у відповідях на запитання про те, визнає чи не визнає він себе винним, у чому саме, а також у його поясненнях щодо наявних в справі фактів.

Предмет допиту обвинуваченого повинен охоплювати сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню у справі, і може торкатися також даних, що не відображені у по­станові про притягнення як обвинуваченого, якщо це не­обхідно для встановлення об'єктивної істини і правиль­ної оцінки показань. До таких обставин можуть бути від­несені питання про мотиви злочину, про умови, що сприя­ли його вчиненню, тощо.

На відміну від допиту свідка, тут своєрідної специфі­ки набуває з'ясування даних про особу обвинуваченого, які багато в чому сприяють визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови тактики до­питу. Вирішуючи складний комплекс психологічних завдань, які підлягають вирішенню в зв'язку з конкрет­ною ситуацією, особливостями психіки . допитуваного, його емоційністю тощо, треба пам'ятати про етичні пра­вила проведення допиту, які безпосередньо випливають з вимог кримінально-процесуального закону, йдеться не тільки про етику кримінального процесу, а й про вплив допитуючого на пробудження в обвинуваченого голосу совісті, що дозволяє йому засудити свої вчинки. В цьому й полягає велика виховна роль допиту на попередньому слідстві.

Допит обвинуваченого провадиться за заздалегідь розробленим планом, який може змінюватися відповідно до характеру показань, необхідності їх доповнення чи перевірки.

Допит обвинуваченого починається із з'ясування пи­тання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Після позитивної відповіді на це питання слідчий пропонує йому дати докладні показання по суті. Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слід­чим, співставляється з іншими встановленими в справі фактами. Воно не має переваги над будь-якими іншими доказами в справі.

Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині пред'явленого обвинувачення, слід деталь­но з'ясувати всі ті факти, якими він це обґрунтовує.

Якщо заперечення вини прямо протирічить установленим у справі доказам, слідчий у процесі допиту може повідо­мити обвинуваченому про це і пред'явити докази, які підтверджують його вину.

У випадках, коли обвинувачений заперечує свою вину і не бажає давати показань, слідчий повинен з'ясувати мотиви цієї відмови, пояснити обвинуваченому, що його пояснення є одним із засобів здійснення права на захист.

Аргументи обвинуваченого, який заперечує свою вину, доцільно співставляти з наявними у справі матеріалами. перевірити їх з допомогою слідчих дій.

Психологічною основою пред'явлення доказів у ході допиту, як і оголошення показань з метою викриття неправдивості обвинуваченого, є раптовість, яка може переконати його у повній обізнаності слідчого відносно злочинної події. Обвинувачений, не підготовлений до ситуації, що раптово виникла, вимушений наспіх приду­мувати аргументи на своє виправдання і це обеззброює його, порушує вибрану ним логічну послідовність пока­зань, діє на психіку як викриваюча інформація.

Якщо обвинувачений дає неправдиві показання, слід­чий, який глибоко вивчив справу перед допитом і має відповідні докази, легко спростує такі показання. В ба­гатьох випадках неправдивість показань встановлюється співставленням їх з доказами, зібраними в справі. Важ­ливим засобом виявлення неправдивості показань є їх деталізація. Однак найкраще впливають докази, які від­повідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені чи ого­лошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває достатнім обмежитися повідомленням обвинуваче­ному про наявність у справі доказів, які спростовують певне показання, і назвати їх.

Пред'явлення доказів обвинуваченому з метою ви­криття неправдивості в його показаннях, можна здійсню­вати такими прийомами: а) послідовно, що дозволяє нарощувати силу їх переконливості; б) з пред'явленням в першу чергу найбільш переконливих доказів.

Перший спосіб пред'явлення доказів має на меті логічне послідовне викриття неправдивості в показан­нях, одержання пояснень з менш значних моментів з по­ступовим переходом до пред'явлення вагоміших викри­вальних доказів; другий прийом ґрунтується на психічній раптовості.

В окремих випадках, для встановлення неправдивості в показаннях обвинуваченого, вдаються до повторного допиту. Тактичний смисл його проведення полягає в тому, що обвинувачений, який приховує правду, може допу­ститися істотних протиріч, проговоритися і цим довести свою «винну» обізнаність про факти, які могли бути ві­домі тільки йому в зв'язку з злочинною подією.

У процесі допиту під впливом почуття каяття, викрит­тя неправдивості в показаннях, бажання доповнити свої пояснення даними, невідомими слідчому, обвинувачений може змінити свої показання. Слідчий фіксує як перші, так і змінені показання, з'ясовує мотиви цих змін і по­яснює обвинуваченому, що пом'якшує вину лише щире каяття.