2.2. Дитяча опера у творчості сучасних українських композиторів

На сучасному етапі найпопулярнішими дитячими операми можна вважати твори В.І. Степурко – «Музична крамничка» та І.Я. Кириліної – «Вовк-чарівник».

Степурко Віктор Іванович сучасний видатний український композитор. Закінчив Київську державну консерваторію ім.П.І.Чайковського за спеціальністю "композитор", диригент хору, лауреат премії ім.Льва Ревуцького, Бориса Лятошинського, Миколи Лисенка, лауреат Всеукраїнського конкурсу "Духовні псалми"-2000, кавалер ордена Святого Рівноапостольського князя Володимира (111-ступеня), лауреат музичної премії Київської обласної державної адміністрації [4].

Творчу діяльність розпочав у 1982 році. Віктор Іванович - Член Спілки композиторів України. Від дня заснування і дотепер Степурко В.І є керівником народного аматорського колективу хорового ансамблю "Свят-коло" Макарівського районного Будинку культури. Творчий доробок композитора різножанровий: від пісень та музики для дітей до симфонічних та оперних полотен.

Хорові твори В.І.Степурка звучали на престижних Міжнародних фестивалях та конкурсах у Великобританії, Франції, Німеччині, Польщі. В.І Степурко постійно працює над вирішенням проблем державного духовного відродження в Україні, виконує обов'язки члена Організаційного Комітету Міжнародного музичного фестивалю "Прем'єри сезону".

Кириліна Ірина Яківна – український композитор.

Народилася 25 березня 1953 р.

Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М.Островського (1988).

Заслужений діяч мистецтв України (1999).

Гран-прі "Пісенний вернісаж-1998" (Премія Президента України).

Музичні твори І.Я.Кириліної тримали всесвітнє визнання.

Для творчості І. Я. Кириліної ("Розгнівалась на літо зима", "В лісі є зелена хата", "Не такий апельсин") характерне використання сучасних ритмів у поєднанні з народними мелодико-ритмічними зворотами, емоційною виразністю творів, прозорістю фактури, що викликає гаму позитивних емоцій [11].

Проведемо порівняльний аналіз даних творів.

В.І. Степурко – «Музична крамничка».

У другій половині ХХ століття у вітчизняній музиці висувається ціле сузір'я оперних композиторів, і в їхньому ряду помітне місце належить В.І. Віктору Іванович Степурко. Він є автором семи оперних творів.

Творчий доробок композитора об'ємний і насичений — від пісенних жанрів та музики для дітей (опера «Музична крамничка») до симфонічних та оперних партитур (концерт для флейти та симфонічного оркестру, симфонічна картина «Острови дитинства»). Створив сім симфонічних творів.

Велику популярність здобули хорові твори композитора.

Підхід В.І. Степурко до оперного жанру сформульований самим композитором так: «Мені дуже близькі слова О. Блока про мистецтво, як єдиному потоці поезії, музики, театру, і я не уявляю для себе занять музикою самої по собі, поза цього потоку».

В оперній творчості композитора зазначені вище тенденції викликали до життя таке явище як «поетичний театр». Його елементи проявляються як в операх для «дорослих», так і в операх для «дітей».

Це: «Музична крамничка» (у двох редакціях) і симфонічна картина «Острови дитинства». Оскільки точного наукового визначення «поетичного театру» поки немає, його складові в рамках дипломної роботи виводяться з аналізу більш зримих, «речових» компонентів оперного матеріалу.

Тому предметом нашого дослідження стали драматургія і принципи музичних характеристик в «Музична крамничка» і «Острови дитинства». У роботі зачіпаються питання співвідношення текстів літературних першоджерел опер та їх лібрето, особливості музичного втілення композитором літературних сюжетів, драматургічні, стильові і композиційні принципи, властиві цим творам. Все це дозволяє більш чітко сформулювати поняття «поетичного театру».

У «Музичній крамнички» (судячи з аналізу двох редакцій) композитор, посилюючи елементи «поетичного театру» у другій редакції, від більш «дорослої» варіанту опери прийшов до більш «дитячому», в якому акцент робився на атмосфері казки і дива театру. Для цього композитором були зроблені деякі зміни в другій редакції опери в порівнянні з першою.

Зокрема, посилено драматургічна роль такого персонажа як: Продавець повітряних куль. Він у другій редакції, виріс до рівня сверхгероя, який не тільки виконує місію з порятунку Суок і допомоги позитивно налаштованому народу, але й несе функцію своєрідного оповідача, який спостерігає за всім, що відбувається і роз'яснює деякі події дітям.

В цілому, вийшли яскраві твори - і з драматургічної, і з музичної точок зору. З їх матеріалу стає ясно, що в умовах різних напрямів, течій і стилів музики ХХ століття, В.І. Степурко залишається вірним собі і своєму «поетичному» погляду на один з найпрекрасніших музично-театральних жанрів - жанр опери.

Опера-казка І.Я. Кириліної – «Вовк-чарівник».

Для творчості І. Я. Кириліної (“Розгнівалась на літо зима”, “В лісі є зелена хата”, “Не такий апельсин”) характерне використання сучасних ритмів у поєднанні з народними мелодико-ритмічними зворотами, емоційною виразністю творів, прозорістю фактури, що викликає гаму позитивних емоцій.

Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідає важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття.

Звичайно, кожна казка, як, до речі, й твори інших жанрів фольклору, певний елемент нової дійсності засвоювала не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо-естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче «зливається із старим в одне органічне ціле».

З погляду жанрових особливостей опера-казка «Вовк-чарівник» є досить характерним художнім твором. Завдяки своїй специфічній природі, своєрідній універсальності охоплення життєвих явищ опера-казка як жанр за тривалий період свого розвитку помітно розрослася (причому — за різними ознаками та по багатьох лініях), давши початок відмінним між собою щодо жанрових ознак художнім різновидам, які, проте, ніколи остаточно не поривають із своєю природною жанрово-генетичною основою і фактично є органічною складовою частиною того широкого поняття, що звичайно у фольклористиці пов'язується з терміном опера-казка.

Опера-казка «Вовк-чарівник» І.Я. Кириліної виходить за межі традиційного поняття жанру; скоріше це — окремий, специфічний масив, який об'єднує в собі різнохарактерний щодо художніх, композиційних та загалом жанрових особливостей матеріал.

Як відомо, в казках східних слов'ян дуже поширений образ вовка. Справа в тому, що саме вовк, у слов'ян здавна був особливо шанованою, «священною (тому, що найбільш небезпечною) твариною»

Отже, мабуть, не випадкові в українському фольклорі повір'я про вовкулаків (про вовків, у яких наче б за певних обставин може часом перекинутись людина). До речі, в давнину (ще до нашої ери) ці повір'я були поширені й серед племен, розселених у районі Верхнього Подніпров'я.

Про одне з цих племен — неврів (чи «наварів»), яке дехто з дослідників вважає одним з ранніх слов’янських племен, згадує й стародавній грецький історик Геродот. Посилаючись на сповнені різних домислів грецькі та скіфські перекази, Геродот переповідав повір'я про вовкулаків.

Він фактично приписував таку здатність неврам, серед яких це повір'я було поширене і які уявлялись йому чарівниками. «Щорічно, — писав Геродот, — кожен невр стає на кілька днів вовком, а потім знову набуває свого попереднього вигляду».

Серед українських казок про тварин є давня за походженням казка (відома в кількох порівняно незначних варіантних відмінностях) про вовка-«колядника» (або «щедрівника»), на основі неї побудований сюжет опери-казки І.Я. Кириліної.

Тут вовк забирає («виколядовує») у діда овечку, козу, коня, бабу, а потім і самого діда, відносить усе це до себе в ліс і з'їдає. У творі мовби відлунює думка первісної людини про її безпорадність, безсилість перед сильним звіром, якого неможливо перемогти, а можна лише якось задобрити, принісши йому щось у жертву.