Особи позасуспільством (безпідданства)

Козаки – в цей час, скоріше спосіб життя, аніж соціальна група чи верства населення. Перша згадка про українське козацтво 1489 р. упродовж кінця 15 – першої половини 16 ст. відбувається тільки самоорганізація козацьких елементів, що відігравали незначну роль у житті українського населення.

Українські землі у складі речі посполитої – 1569 – 16483

причини, що спонукали до укладання литовську сторону:

– Литва внаслідок поразок у московсько-литовських війнах кінця ХV – ХVІ ст., Лівонській війні, що тривала 1558 – 1583 рр., опинилася у стані глибокої кризи і прагнула отримати воєнну допомогу від Польщі;

– литовські магнати, прихильники незалежності, погоджувалися на об’єднання тільки за умови існування окремого сейму і фактичного забезпечення свого привілейованого становища в державі. Середня і дрібна шляхта, незадоволена пануванням у князівстві великих землевласників, сподівалася внаслідок об’єднання дістати можливість впливати на вирішення державних справ;

– українські аристократи сподівалися, що в об’єднаній державі стане можливим налагодити ефективну оборону від турецько-татарських випадів і покласти край шляхетським наїздам у польсько-литовському прикордонні;

– зміцнення фільваркової системи призвело до загострення стосунків між магнатами та шляхтою. В руках перших перебувало все судочинство і контроль над вищими адміністративними посадами. Шляхта обурювалася й системою військової служби та необхідністю платити податки.

– українські князі висували пропозицію об’єднати Україну, Польщу та Литву в одну державу на рівних засадах, наполягали на збереженні свободи віросповідання і місцевих звичаїв. Дрібна і середня шляхта, що не мала привілеїв сподівалася здобути юридичну рівність з магнатами.

причини, що спонукала до унії польську сторону:

Польща прагнула скористатися воєнними невдачами і ослабленням ВКЛ, щоб поширити свій вплив на слов’янській схід, до чого прагнуло шляхетство;

Зацікавленість польської шляхти в українських землях (у зв’язку з епохою Великих географічних відкриттів /1492 р. Америка відкрита Колумбом/, початком війн за нові колонії між європейськими державами й зростання попиту на товари сільськогосподарського виробництва – український чернозем став ласим шматком для Польщі в якій вже давно існувала проблема малоземелля).

– польські магнати та шляхта підтримували ідею об’єднання, сподіваючись на підвищення статусу Польщі та підвищення воєєної міці та економічне зростання.

Проекти унії:

1. литовський – федеративне об’єднання держав. Українці пропонували об’єднання трьох територій на рівноправних засадах (К.-В. Острозький).

2. польський – включення ВКЛ до складу Польського королівства, що саме по собі честь для литовців. Литовський князь та польський король Сигізмунд ІІ Август прихильник цього проекту.

З 10 січня по 11 серпня 1569 р. проходив польсько-литовський сейм, на якому було розглянуто питання про реальну унію Литви та Польщі. З метою прихилення до унії української та білоруської православної шляхти, було видано цілу низку привілеїв для неї. Наприклад, урівнювалися в правах з польськими, в адміністрації та судах зберігалася українська мова, світські та духовні посади могла посідати тільки місцева шляхта. Ті ж хто виступав проти унії, були піддані репресіям. Трактат про унію передбачав:

– Польща і Литва зливалися в єдину конфедеративну державу, очолювану виборним монархом, який мав титули польський король та литовський князь. Обирався на польсько-литовському сеймі і коронувався в Кракові;

– створювався єдиний сейм, грошова система, велася спільна зовнішня політика;

– Литва зберігала свою автономію: мала національне законодавство, судову систему, державний герб і печатку, уряд, військо;

– під юрисдикцію Польщі входили українські землі – Галичина, Холмщина, Підляшшя, Волинь, Київщина, Поділля та Брацлавщина, а під юрисдикцією Литви залишилися Берестейщина та Пінщина. Шляхта дістал право володіти земельними ресурсами по всій території країни (король мав роздавати землю);

– українська шляхта зрівнювалася в правах з польською та литовською.

– адміністративний поділ після Люблінської унії трохи змінився. В адміністративному відношенні Річ Посполита поділена на провінції: Корона – Велика і Мала Польща (сюди входили українські землі) й Литва. Провінції поділялися, як і раніше, на воєводства, а ті в свою чергу, на повіти. Усього нараховувалося шість воєводств: Руське воєводство (центр м. Львів; повіти Львівський, Галицький, Перемишльський, Сяноцький, Холмський), Белзьке (центр м. Белз; повіти Бузький, Городельський, Трабовецький), Волинське (м. Луцьк; повіти Володимирський, Луцький, Кременецький), Подільське (м. Кам’янець; повіти Кам’янець-Подільський, Червоноградський, Летичівський), Брацлавське (м. Брацлав; повіти Брацлавський, Вінницький), Київське (м. Київ; повіти Київський, Овруцький, Житомирський). У 1618 р. приєднали до Речі Посполитої Чернігово-Сіверщину, яку 1635 р. перетворили на Чернігово-Сіверське воєводство (центр м. Чернігів). На чолі воєводства був воєвода, він мав помічника – каштеляна (комендант замку).