29. Поняття правової сім’ї. Критерії класифікації. Основні підходи.

Правовая семья - категория, которая служит для обозначения относительного единства правовых систем, имеющих сходные юридические признаки, и отражает те особенности названных систем, которые обусловлены сходством из конкретно-исторического развития.

К. Цвайгерт в зависимости от происхождения и эволюции правовой системы, своеобразия юридического мышления, специфики правовых институтов, природы источников права, идеологии (=правовой стиль) предложил следующую классификацию:

1. Романский правовой круг.

2. Германский правовой круг.

3. Скандинавский правовой круг.

4. Англо-американский правовой круг.

5. Социалистический правовой круг.

6. Исламский правовой круг.

7. Индусское право.

А.Х.Сайдов в зависимости от исторического генезиса правовых систем, системы источников права, структуры правовой системы:

1. Романо-германская.

2. Скандинавская.

3. Латиноамериканская.

4. Правовая семья общего права.

5. Мусульманская.

6. Индусская.

7. Семья обычного права.

8. Дальневосточная семья.

Рене Давид в зависимости от идеологии и юридической техники предложил следующую классификацию правовых семей:

1. Романо-германская правовая система. Возникла в Центральной Европе, но основе заимствований из римского права (глоссаторы). Кодекс Наполеона 1804-го года, был целиком и полностью основан на римском частном праве, он был принят в ряде стран Центральной Европы. Особенности:

Норма в такой семье выступает в качестве общего правила. Основным источником права являются нормативно-правовые акты (следовательно, в большинстве своём законы). Для права характерно деление на частное и публичное, отрасли и институты. Большое распространение получили правовые кодификации. Суды лишены права на правотворчество, но на основе судебных толкований и решений складывается определённая практика.

2. Англосаксонская правовая система. Сложилась в Англии (1060г). Для этой семьи характерна большая роль судов, которые активно занимаются правотворчеством в виде судебных прецедентов (высшие судебные инстанции). Также существуют статусы (законы) принимаемые высшими законодательными органами. Нормы казуистичны, носят детальный характер. Всё право публично. Деления права на отрасли присутствует, но оно не так чётко обозначено как в романо-германской семье.

3. Мусульманская (религиозная) правовая система. Возникла на основе ислама. Основной источник - Коран, Сунна, Иджма, Кийас. Широкое распространение получила аналогия права. Всё право делится на уголовное, судебное и семейное, отсутствует деление права на публичное и частное.

4. Социалистическая правовая система. Возникла в России в 1917-ом году, на основе марксистско-ленинской идеологии. Для неё характерно доминирование публичного права над частным. В настоящее время к семье социалистической правовой системы относятся Китай, Вьетнам, КНДР, Куба.

30. Тенденції розвитку сучасних правових систем. Зближення та уніфікація права.

Ідея об’єднання європейських держав започаткована у далекому минулому. Вже з ХІ століття почали з’являтися уявлення про Європу як про щось єдине.

Початок ХІХ ст. відзначався намаганням створити єдину Європу шляхом війни, проте перемога над Наполеоном зібрала у 1814-1815 рр. європейські держави у Відні. Цей конгрес започатковував принцип легітимності, на якому базуються порядок та стабільність, що стали основою Священного союзу, утвореного 15.11.1815 року. В історичному плані це було перше загальновропейське об’єднання.

Процес змін на сучасному етапі охопив усі сфери суспільного життя. Найбільш очевидним проявом цих процесів є глобалізація. Вона є процесом всесвітнім, що зв’язує національні соціальні утворення в єдину світову систему, під глобалізацією розуміється розширення та поглиблення соціальних зв'язків та інститутів у просторі та часі таким чином, що, з одного боку, на повсякденну діяльність людей все більш зростаючий вплив мають події, що відбуваються в інших частинах земної кулі, а з другого боку, дії місцевих громад (суспільств) можуть мати важливі глобальні наслідки.

Крім цього безперервний процес виникнення нових держав як суб'єктів міжнародного права є доказом того, що вирішення проблем глобального характеру не буде ефективним доти, доки не завершаться стадії локального (національного) та регіонального розвитку.

Регіоналізація є процесом глобальним, який пов'язаний зі структуруванням певного геопростору як цілого і розглядається у літературі як еволюційний процес, що веде до утворення відповідної комплементарної структури. Якісно вищим етапом регіоналізації є інтеграція. Найбільш сприятливі умови та широкі можливості для інтеграції існують саме на регіональному рівні. Регіональна інтеграція базується на територіальній суміжності держав, між якими активно виникають та розвиваються різноманітні соціальні зв'язки.

Термін інтеграція (лат. integratio – відновлення, поєднання; від integer – цілий) трактується як процес взаємного пристосування, розширення [105] або ж об'єднування чого-небудь у єдине ціле [231, с. 193].

На сучасному етапі Європейський Союз знаходиться на шляху до створення цілком сформованої європейської соціальної системи з її економічною, політичною, правовою та іншими підсистемами.

європейська правова інтеграція – це процес об'єднування та взаємного пристосування національних правових систем Європи у межах міждержавних правових систем з метою досягнення та збереження стабільності і розвитку європейського регіону та його суб'єктів.

Сучасна європейська правова інтеграція містить такі основні стадії:

1. наближення національних правових систем до європейських міждержавно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства до європейських правових стандартів;

2. входження їх до європейських міждержавно-правових систем у межах єдиного правового простору та остаточна правова адаптація.

Складовою частиною правової інтеграції, як зазначалося раніше, є правова адаптація. Взагалі, адаптація (лат. adaptatio) – це пристосування тих чи інших явищ до навколишнього середовища, умов існування; зміна їх форми чи змісту під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів.

Головним інструментом інтеграції є європейське право, яке водночас відображає, втілює її результати.

На думку Б.Н. Топорніна, єдиного "європейського права" у чітко визначеному понятійному значенні не існує, це поняття є збірним і охоплює різні правові феномени (які можуть бути близькими та взаємопов'язаними) [536, с. 19]. В юридичній літературі "європейське право" трактують по різному, використовуючи при цьому й інші терміни (наприклад, "право Європейського Союзу" [537; 538]).

європейське право – це нормативно-правовий масив, що містить норми міжнародного, національного права та права Європейських Співтовариств. Воно виступає головним засобом формування європейського правового простору.

Найбільш ефективними правовими формами європейської інтеграції є Євросоюз та Рада Європи (особливо, у сфері захисту основних прав і свобод людини). Ці європейські міждержавні правові системи є підтипом міждержавно-правового типу (за наявності необхідних типологічних ознак). На них покладається завдання щодо структуризації європейського соціального простору, формування регіональної соціальної системи, яке відбувається паралельно з їх становленням як правових систем нового типу.