6. «Харьковские известия» і Украинский журнал».

У стінах Харківського університету виникла ідея видання щотижневої газети «Харьковские известия», що існувала в 1817-1823 рр. Видання її зініціював і розпочав Андрій Андрійович Вербицький.

«Харьковские известия» були щотижневою газетою, мали формат А3 і виходили на чотирьох сторінках. По двох роках існування газети під проводом професора Вербицького цензурний комітет зажадав від університету усунення його від редагування. Видавцем університету стала Рада Харківського університету, яка призначила цілу групу викладачів: Гулака-Артемовського, Філомафітського, Склабовського, Куницького, - відповідати за її випуск. Зміна видавця лише на перший погляд не позначилася на характері часопису - залишився попередній його зовнішній вигляд склад рубрик. Але по суті справи газета все більше перетворювалася на дайджестове видання, яке живилося не творчістю власних авторів, а передруками новин із столичної преси. Це призвело до поступового занепаду газети, скорочення числа передплатників і її цілковитого припинення з початком видання «Украинского журнала».

Відділ об’яв живився приватною інформацією. Власники книгарень друкували в газеті повідомлення про нові книжки, що надійшли у продаж, і ціни на них.

Головну ж частину газетної площі займав відділ повідомлень. Відкривалося кожне її число «Внутрішніми повідомленнями», спочатку йшла інформація про столичне життя, далі - з провінційних міст. Після цього публікувалися «Зарубіжні повідомлення» - переважно зі столиць європейських держав. Таким чином газета виконувала своє безпосереднє завдання - бути для читача вікном у світ и писати на своїх сторінках історію сучасності.

Вербицький запропонував деяким освіченим особам, що вирушали з Харкова за кордон, бути кореспондентами «Харьковских известий». 7 грудня 1817 р. було опубліковано першу статтю (про витяг з партикулярного листа до Харкова з Парижа), автора якої за сучасною термінологією можна назвати власним кореспондентом газети. Спроба створити мережу власних кореспондентів і вийти за межі офіційної інформації – можливо теж одна з причин, через яку Вербицький позбувся права видавати газету.

У 1824-1825 роках реалізується новий видавничий проект - «Украинский журнал» - це перше видання, на обкладинці якого стояли слова: «издаваемый Императорским Харьковским университетом». Мав обсяг – до 5 друкованих аркушів кожне число. За два роки його існування вийшло 48 книжок, тобто стільки, скільки «Укр..вестник» видав за 4 роки. В одну рубрику збиралися матеріали, уміщені під заголовками «Вірші» і «Суміш».

«Украинский журнал» був дитям свого часу і увібрав у себе всю складність переддекабристської доби, її духовні й політичні шукання. Відійшов у минуле ренесансний період перших років правління Олександра І, розкуту атмосферу якого ще можна бачити в «Харьковском демокрите» й «Украинском вестнике».

У багатьох джерелах можна знайти думку, нібито «Украинский журнал» був продовженням «Украинского вестника». З одного боку, це не могло бути інакше, від припинення попереднього видання минуло лише 4 роки, традиції ще добре пам’яталися. Але епоха вже була іншою, і це невпізнано змінило університет і часопис, що видавався від його імені.

Релігійно-проповідницька проблематика стає типовою для «Украинского журнала», про що свідчать статті Василя Якимовича «Про відношення просвіти, моралі й політики до істин откровення», самого Панаса Могилевського «Про користь, що виникає від читання Святого письма» та деякі інші. Джерела цих статей - доповіді авторів на засіданнях Біблійного товариства і урочистих зборах університету.

Друкувалися статті і з природничих наук. Наприклад, двома подачами була опублікована праця Затеплинського «Про астрономію». В університеті він читав астрономію. Була опублікована ще така праця «Про місяць» - уривок з підручника «Астрономія», переклад якого здійснив студент Василь Карабін, нащадок знаменитого роду.

В «Украинском журнале» все ж відчувався університетський рівень. Тут були опубліковані важливі для свого часу наукові праці, які становили інтерес як для широкого читача, так і для вузького кола науковців.

Дуже слабко з наукової точки зору були представлені у журналі історія та етнографія. Проте найвагоміше місце в науковому відділі «Украинского журнала» посідали праці, пов’язані з естетикою, маючи на увазі, що й літературна критика кваліфікувалася тоді як рухома естетика. Головним автором літературознавчих матеріалів був сам редактор О.Склабовський. Його статті мали навчальну мету («Про наслідування», «Про користь і мету поезії» та ін.).

Художня проза в журналі була представлена дуже слабко. Тут опубліковано кілька перекладних творів другорядних зарубіжних авторів, а з оригінальних письменників - усе той же Іван Вернет.