13. Літературна критика в журналі «Основа».

Другу рівнозначну частину журналу (поруч з художньою літературою) складали наукові розвідки, публіцистика та літературна кри­тика. Серед наукової частини журналу, безумовно, лідерство захопили істо­ричні праці Костомарова і Куліша.

Виступив М. Костомаров в “Основі” і як літературний критик, опублікува­вши працю “Спогад про двох малярів” (1861, № 4). Це мало не перший мему­арний твір про Т. Шевченка, датований “14 квітня 1861 р.”, тобто написаний невдовзі після смерті великого поета. автор описує в ній окремі епізоди з життя Кобзаря, а також блискучі дефіні­ції його творчості. У відповідності до своєї ідеї “двох руських народностей” М. Костомаров проголосив Т. Шевченка “поетом загальноруським”, заговорив не лише про всеукраїнське, але й про всеросійське, всеслов’янське і світове значення Шевченка, показав глибинний зв’язок його творчості з народним світобаченням і світорозумінням.

П.Куліш виступив у часописі з великим історико-літературним дослідженням “Обзор украинской словесности”, присвятивши перший розділ К. Зиновієву, другий – І.Котляревському, третій – Гулаку-Артемовському, четвертий розділ “Гоголь як автор повістей з українського життя” роз­тягнувся аж на чотири подачі. Ці розділи являли собою розгорнуту історію української літератури. На жаль, вона так і не була викін­чена. А якщо додати до цієї “Історії” літературно-критичні праці П. Куліша про Г. Квітку, М.Вовчка та Т. Шевченка, то мусимо визнати, що він перший діяч, який не спеціально займався історико-лі­тературною проблематикою.

Першим автором нової української літератури, за П. Кулішем, є І. Котляревський. Але його творчість, на думку історика, не мала однозначно позити­вного значення; увівши вперше в літературу народну мову, він виставив на глум українців, започаткував бурлескно-сміховинну традицію. Як представник “котляревщини” й доказ її згубного впливу на літературу розглядався й Гулак-Артемовський. Куліш, застосовуючи метод етнографічної кри­тики, цілком знищив Гоголя й довів відсутність правди в його українських творах через численні порушення в них побутових деталей, опису традицій звичаєвого права, що призвело й до спотворення морального образу народу. Оцінка української творчості Гоголя в “Історії” Куліша викликала негативну реакцію в громадській думці того часу.

У №2 1861 р. в “Основі” - стаття Куліша “Характер і завдання української критики”, у якій була сформульована концепція стосунків україн­ської літератури й критики. Якщо завдання критики – викривати фальш у мистецтві й несумлінність літературної роботи, починає свої міркування П. Куліш, то виникає питання: чи мусить бути критика вимогливою й розбірливою щодо літератури юної, молодої? В українсь­кій літературі український народ шукає задоволення своїх моральних потреб. Критик “повинен уявляти себе трибуном народ­ним”, утримувати в своїй душі моральні потреби свого народу і керуватися ними в оцінках літературних творів. Т. Шев­ченко однаково великий і як автор поеми “Катерина”, і як автор елегії “Нащо мені чорні брови”, оскільки і там і там він спонукає серце українця відчувати себе українським. У цьому й полягає націобудівна функція української літе­ратури.

Другою програмовою працею Куліша в “Основі” - стаття “Простонародність в українській словесності”, присвячена ви­значенню національного обличчя української літератури й багато в чому споріднена концептуально з попередньою статтею. Для Куліша простонародність – це джерело української літератури. Життя простолюду – головний предмет відображення в ній. Мова простолюду – будівельний матеріал творів. Головний читач цієї літератури – також простолюдин. Тому кожний, для кого дорога ідея української словесності, мусить узяти участь у її творенні хоча б збираючи етнографічні матеріали.

На відміну від програмових статей, написаних рос. мовою, практичну літературну критику з розгля­дом українських книжок Куліш пише укр. мовою.

Перша рецензія “Казки і байки з сусідової хатки…” розглядає два випуски книжки, що вийшла в Києві в 1850 і 1860 рр. Це відверте графоманство, “писані теревені”.

А в 1862 р. Куліш започаткував цілу критичну рубрику “Перегляд українських книжок”, оглянувши в першій рецензії відразу три видання: анонімну збірку “Скарб”, збірку віршів Мих. Юркевича “Разок намиста” і драму Марка Онука “Мотря Кочубеївна”. Нікудишній художній рівень цих книжок призводить до того, що в Куліша замість аналізу виходить пародійний переказ і цитування. Обидві рецензії швидше можуть правити за зразок літературного фейлетону.