3. Відведення площ, придатних під різні сільськогосподарські угіддя

Після складання агровиробничого групування приступають до виділення земельних угідь, придатних під різні сільськогосподарські угіддя. Виділяють наступні масиви.

1. Ділянки, найбільш придатні під ріллю в умовах зрошуваного й незрошуваного землеробства. Це відведення проводять відповідно до складеного агровиробничого групування, виділяючи під ріллю кращі ґрунти з огляду на характер передбачуваних сівозмін.

2. Масиви, найбільш придатні для подальшого розширення орних угідь. Для вирішення цього завдання за ґрунтовою картою виділяють земельні території з найбільш родючими ґрунтами, що представляють у даний час перелоги й використовувані як сіножаті й пасовища.

3. Ділянки, найбільш придатні для створення сіяних лук і пасовищ. Для цих цілей рекомендується підбирати ґрунти, розташовані на знижених рівнинних ділянках й у заплавах рік зі сприятливими умовами для меліорації. Ґрунти повинні мати добре гумусований горизонт, досить багатий елементами живлення. Непридатні для сіяних лук сухі піщані ґрунти із глибоким заляганням ґрунтових вод, а також дуже кам'янисті або засолені ґрунти. Під сіяні луки можна відводити дерново-карбонатні оглеєні, дерново-підзолисто-глеєві, перегнійно-глеєві й перегнійні ґрунти. Після осушувальної меліорації, розчищення від деревної й чагарникової рослинності й системи первинного обробітку на цих ґрунтах створюються високопродуктивні сіяні луки та пасовища.

4. Площі, які доцільно залишити як природні сіножаті й пасовища. Найкращими для цієї мети у всіх зонах є заплавні ґрунти, розташовані в центральній частині заплави. Окрім того, можна відводити площі низинних лук з добрим травостоєм на дерново-підзолистих глеюватих і глеєвих ґрунтах і дерново-слабопідзолисті суглинкові ґрунти на карбонатних породах, також з добрим природним травостоєм. Всі ці масиви вимагають лише часткової меліорації й поверхневого поліпшення. У лісостеповій і степовій зонах під природні сіножаті й пасовища відводять у першу чергу північні схили ярів і балок. Вони звичайно більш пологі й характеризуються добрим природним травостоєм. У сухих степах під природні пасовища звичайно відводять землі з більшим відсотком солонців або високим ступенем солонцюватості.

5. Території, придатні під сади. Для саду варто підбирати території, захищені від вітрів і які забезпечують сприятливі водно-повітряний, поживний і тепловий режими. У північних районах це території, розташовані на південних і південно-західних схилах, а в південних районах - на північних схилах. Ґрунти повинні мати добре гумусований і досить потужний гумусовий горизонт з високою водопроникністю, легким механічним складом (легкосуглинкові або супіщані). Рівень ґрунтових вод повинен лежати не вище 1,5 м. Ґрунти не повинні бути заболочені або солончакуваті.

4. Розробка заходів щодо підвищення родючості й окультурення ґрунтів

Використовуючи ґрунтову карту й картограми, необхідно розробити низку заходів щодо підвищення родючості й окультурення ґрунтів.

1. Потреба ґрунтів у мінеральних добривах визначається за картограмами вмісту в ґрунті рухомих форм фосфору, калію й азоту з використанням ґрунтової карти. Забезпеченість ґрунтів поживними речовинами визначається щодо конкретної сільськогосподарської культури. Тому всі сільськогосподарські культури розподіляють на три основні групи: 1) культури невисокого виносу живильних речовин - зернові хлібні злаки; 2) культури підвищеного виносу - коренеплоди, картопля; 3) культури великого виносу - овочеві, деякі технічні культури (цитрусові, виноград).

Для визначення потреби ґрунтів в азотних добривах вивчають відповідну картограму й визначають для окремих ділянок ступінь забезпеченості ґрунтів азотом відповідно до вимог сільськогосподарських культур.

При дуже низькій й низькій забезпеченості ґрунту гідролізованим азотом варто вносити повну норму добрив, при середній забезпеченості - ¹/₂-²/₃ норми й при високій забезпеченості менше ¹/₂ дози, що рекомендовано для тієї або іншої культури зональними або обласними сільськогосподарськими дослідними установами (інститутами, станціями).

Якщо під культуру вносять гній або інші органічні добрива, норму мінеральних добрив відповідно зменшують.

При внесенні азотних добрив завжди приймають до уваги вміст гумусу в ґрунті, а також забезпеченість господарства органічними добривами й наявність бобових культур у сівозмінах. У ґрунтах з високим вмістом гумусу, а отже, і загального азоту правильним обробітком можна мобілізувати азот самого ґрунту. Потужним засобом мобілізації азоту ґрунту є парування. Тому після парів зернові хлібні злаки звичайно мають малу потребу в азотних добривах. У зайнятих парах при доброму догляді за рослинами значна кількість нітратів накопичується в міжряддях просапних культур. При ранній оранці поля після збирання парозаймаючої культури у випадку сприятливої погоди в ґрунті також відбувається нагромадження нітратів.

Визначення потреби ґрунту у фосфорних і калійних добривах також необхідно проводити за картограмами.

Найбільші дози фосфорних і калійних добрив вносяться на найменш забезпечені поля, менші дози — на більш забезпечені. При достатній кількості фосфорних добрив у господарстві можна керуватися наступним: при дуже низькій забезпеченості норма збільшується на ¹/₃, при низькій забезпеченості дається повна норма добрив, при середній — ²/₃ норми та при високій забезпеченості добрива вносять локально (у рядки, у лунки) у малих дозах. Якщо кількість фосфорних добрив у господарстві обмежена, то їх вносять тільки локально (у рядки, у лунки).

При визначенні норм добрив варто враховувати механічний склад ґрунтів. На легких (піщаних і супіщаних) ґрунтах середній показник забезпеченості збільшується на 20-25% і, навпаки, на важких (важких суглинках і глинистих) зменшується. Відповідно до цього повинні бути збільшені або зменшені норми добрив.

При дуже низькому вмісті рухомого калію в ґрунтах рекомендовану норму добрив збільшують на ¹/₃, при низькому — вносять повну норму добрива, при середній забезпеченості норму зменшують (до ¹/₂), при високій забезпеченості калійні добрива не вносять.

2. Потребу ґрунтів в органічних добривах визначають орієнтовно за ґрунтовою картою залежно від культури й вмісту гумусу в ґрунті. У першу чергу органічні добрива вносять під овочеві культури, кормові коренеплоди й інші просапні культури.

3. Потреба ґрунтів у вапнуванні залежить від величини рн і механічного складу ґрунту й визначається за картограмою кислотності й ґрунтовою картою. Уважно розглядаючи картограму кислотності й ґрунтову карту, відзначають поля з різним ступенем потреби у вапні відповідно до табл.

Механічний склад грунту	Норма (т/га) на грунтах
	сильнокислих	середньо кислих		слабокислих
	рН 4,5 і нижче	рН 4,6	рН 4,8	рН 5,0	рН 5,2	рН 5,4-5,5
Супіщані і легкосуглинкові	4,0	3,5	3,0	2,5	2,0	2,0
Середні і важкосуглинкові	6,0	5,5	5,0	4,5	4,0	3,5

У першу чергу вапнують сильнокислі ґрунти (рН сольової витяжки нижче 4,5). У сівозмінах з багаторічними травами (конюшина, люцерна), кормовими коренеплодами й овочами вапнують не тільки сильнокислі, але й середньокислі ґрунти, тому що ці культури краще розвиваються при слабокислій або навіть нейтральній реакції середовища.

У сівозмінах із льоном, а на легких ґрунтах з картоплею й люпином вапно варто вносити малими нормами - не більше 1 т через кожні 2-3 роки - до повного зниження небажаної шкідливої кислотності.

Потреба ґрунтів у гіпсуванні визначається за вмістом натрію в ґрунті. 1 мг ∙ екв Na еквівалентний 86,1 мг CaSO₄ ∙ 2H₂O. Помноживши отриману величину на 10, одержують необхідну кількість гіпсу на 1 кг, а при подальшому перерахунку - на 1 га ґрунту (вага 1 га орного шару 3000000 кг). Середня норма гіпсу на лучних солонцях складає 8-10 т на 1 га, для лучно-степових і степових солонців її звичайно зменшують до 3-5 т на 1 га. Варто мати на увазі, що гіпсування є дорогим заходом, тому має супроводжуватися комплексом інших заходів щодо підвищення родючості солонців й у першу чергу вологонагромадженнням, внесенням підвищених норм органічних добрив, глибоким обробітком орного шару. Якщо в профілі солонцю гіпс залягає на глибині 40-50 см від поверхні, можна рекомендувати самомеліорацію за методом І.Н. Антипова-Каратаєва - плантажний оранка на потрібну глибину (40-50 см), при якій гіпсоносний горизонт солонцю переміщується у верхній орний шар.

4. Визначення ділянок для регулювання водного режиму проводять на підставі ґрунтової карти. При вивченні карти виділяють: а) ґрунти нормального зволоження, що не потребують осушувальних заходів; б) глеюваті ґрунти, що надлишково зволожуються восени й навесні, а також і влітку при випаданні дощів і потребують тому скидання зайвої кількості вологи за допомогою агротехнічних прийомів (вузькозагінної оранки, боронування і ін.); в) глеєві ґрунти, що надлишково зволожені на тривалий час і потребують для регулювання водного режиму дренажної мережі.

5. Обсяг каменезбиральних робіт визначають за ступенем кам’янистості ґрунту. Слабко кам'янисті ґрунти мають 5-20 м³ каменю на 1 га, загальна вага його складає 10-50 т на 1 га. Така кам’янистість не перешкоджає механізованому обробітку. Середньо кам'янисті ґрунти містять 20-50 м³ на 1 га каменів загальною вагою від 50 до 130 т на 1 га; механізований обробіток їх ускладнений. Сильно й дуже сильно кам'янисті ґрунти непридатні до обробітку без попереднього розчищення від каменів. Кількість каменів на них перевищує 50 м³ на 1 га, загальна вага понад 130 т на 1 га. Визначивши площі кам'янистих ґрунтів, можна підрахувати обсяг каменезбиральних робіт.

6. Характер протиерозійних заходів і використання еродованих ґрунтів встановлюють за ґрунтовою картою, виходячи зі ступеня змитості ґрунтів.

Для запобігання подальшому розвитку ерозії слабозмиті й середньозмиті ґрунти орють впоперек схилу, роблять обвалування полів; просапні культури на них не розміщують. Сильнозмиті ґрунти доцільно залужувати і використовувати під вигін або сінокіс.

7. Типи болотних ґрунтів і способи їх використання. За ґрунтовою картою визначають ступінь поширення ґрунтів верхових, низинних і перехідних боліт, їхнє розташування відносно населених пунктів, доріг і полів, а після цього роблять висновок про можливість використання ґрунтів того або іншого типу боліт.

Торф низинних боліт використовують для приготування компостів у суміші з фосфорними й калійними мінеральними добривами; після осушення й агромеліорації при відповідній агротехніці ґрунти низинних боліт можуть ставати орними угіддями.

Торф верхових боліт використовують як підстилковий матеріал, а ґрунти перехідних боліт можна використовувати як першим, так і другим шляхом.