/&*ГАсо&и^4 0.(. Су^и<£*

ПЕРЕДМОВА

Використання підземних мінеральних вод з лікувальною мстою сягає гли­бокої давнини. На протязі більш ніж двох тисячоліть в медицині з'являлись, а потім були забуті дуже багато методів лікування, але використання мінераль­них вод завжди було одним з найбільш ефективних.

Україна має великі запаси лікувальних мінеральних вод. З лікувальною і профілактичною метою в країні використовуються різноманітні за хімічним складом і фізичними властивостями підземні мінеральні води, які формуються н різних геологічних і гідрогеологічних умовах земної кори. Всього в Україні в даний час використовується понад 200 родовищ (ділянок) мінеральних вод в тому числі 1 14 родовищ (ділянок), запаси мінеральних вод яких затверджені Державною комісією по запасах корисних копалин.

За кількістю родовищ мінеральних вод, їх різноманітністю та наявними запасами Україна посідає одне із провідних місць у Європі. Тут поширені різні по складу і властивостям лікувальні мінеральні води.

На Львівщині виявлені майже усі типи мінеральних вод, але найбільшо поширення мають: води без специфічних компонентів, води з підвищеним вміс­том органічних речовин типу "Нафтуся" та сульфідні (сірководневі) води. За показником балансу прогнозних ресурсів, розвіданих і затверджених запасів мінеральних вод Львівщина посідає перше місце серед усіх областей України. Сумарні запаси мінеральних вод області складають 41,0% державних.

На базі такого потужного бальнеологічного ресурсу на сьогодні в Україні фунціонує 445 санаторно-курортних установ, з яких п'ята частина у Львівській області, що в оздоровчо-лікувальному процесі використовують мінеральні води та лікувальні пелоїдн. Але цими лікувальними закладами освоєно лише 8% експлуатаційних запасів (у Львівськії! області — 9,5%) мінеральних воді 1,8% підрахованих ресурсних запасів цих вод.

У міру розвитку санаторно-курортної справи в Україні могутні природні лікувальні засоби знаходять все більш широке застосування як на численних курортах і в санаторіях, так і в позакурортпих умовах — в місцевих бальнеоліч-ницях. У даний час в Україні для бальнеологічного лікування використовують­ся головним чином підземні мінеральні води.

Мінеральні води визначають тип і медичний профіль курортів. Бальнеоло­гічний курорт — тни курорту, де основним лікувальним чинником є викорис­тання природних мінеральних вод. Води можуть застосовуватися зовнішньо (ванни, басейни), для питного лікування, інгаляцій і інших процедур, існує де­кілька різновидів бальнеологічних курортів, в яких поєднуються різні види ліку­вання на основі бальнеологічних чинників.

Вданііі роботі зроблена спроба комплексної характеристики мінеральних вод Львівсько':' області з метою визначення подальшого можливого освоєння цього потужного ресурсного потенціалу. Висвітлення перспектив розвитку ку­рортних місцевостей, виходячи з наявності і кількості мінеральних вод, послу­жить інформативною базою для ширшого залучення інвестиційних коштів у розвиток мережі та потужностей бальнеологічних курортів в області, стиму­люватиме подальший пошук, а також вивчення і дослідження розвіданих та затверджених родовищ мінеральних вод, їх фізико-хімічних та бальнеологічних властивостей, перспектив комплексного і різнопрофільного використання.

Увазі читачів подані зібрані та ретельно оброблені численні матеріали, дос­тупно викладені відомості, що можуть представляти інтерес як для спеціаліс­тів, так і тих читачів, котрі спеціалістами не вважаються, але цікавляться при­родними багатствами нашої країни, зокрема з метою використання приходних чинників для лікування та оздоровлення.

Очевидно перший варіант викладення матеріалу про мінеральні годи та курорти Львівщини матиме недоліки і викличе певні питання, тому авторський колектив сподівається на конструктивну критику та співпрацю у подальшій роботі.

Авторський колектив: Матолич В. М. (передмова), к.г.н. Сирітській МІ. (розділ 1, §1, 2. З, 5), к.г-м.н. ЛебединецьМ.В. (розділ І, §1,2, 3. 5). Коп щатюк Є.І. (розділ 1, §4), Кахновець О.І. (розділ II), м.н.с. Гулич О.І. (розділ II), Клімашевський А.В. (розділ II), іііж. Кулинич О.В. (розділ І, §1, 2, 3. 5 .

І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ

1.1. Історія розвитку бальнеології

"Життя — це одухотворена вода"

— Леонардо да Вінчі

Згадки про цивілізоване використання цілющих мінеральних вод тягнуться з глибини віків. Чисельні археологічні знахідки свідчать, що практика оздо­ровлення мінеральними водами існувала ще у У-ІУ тисячоліттях до нашої ери. Очевидно, джерела мінеральних вод використовувалися ще людьми кам'яного віку. Пам'ятки балнеологічних центрів, що датуються У-ІУ сторіччям до н.е. були виявлені на Балканах і Апенінах, в Середній Азії. Перша письмова згадка про застосування мінеральних вод для лікування зустрічається в працях засновника сучасної медицини Гіппократа (IV сторіччя до н.е.), де описуються лікувальні властивості річкової, солоної і морської води.

"Іп Ьаіпеіз заіиз" ("Здоров'я — це купання") — правдивість цього тверд­ження Гіппократа доводить історія використання оздоровчої сили води. Древні вбачили у мінеральних водах джерело здоров'я, сили і краси. Перший відомий в історії курорт Аскліпія у Древній Греції, розташований поблизу порту Епідау-рос, був створений на природних джерелах мінеральних вод у II сторіччі до нашої ери.

В античні часи джерельну воду обожнювали. Зокрема джерело в ущелині гори Парнас біля Дельфів вважалося священним і власністю Аполлона та його муз. Вода з нього давала натхнення постам. А в древньому Римі 13 жовтня відзначалося свято Фоптаналії, присвячене римському божеству джерел і кри­ниць Фонту. Люди прикрашали криниці та джерела вінками з квітів. Римляни вірили, що у джерельній воді купаються грації.

У Римськії] імперії бальнеологія досягла свого розквіту. Римляни були ве­ликими шанувальниками купання у воді термальних джерел. При археологіч­них дослідженнях па території древніх римських міст були виявлені чисельні залишки архітектурних конструкцій знаменитих римських терм (бані.) — своє­рідних бальнеолічниць, в яких використовували термальну воду мінеральних джерел. Римляни настільки цінували водні процедури, що викладали стіни цих терм мармуром і ставили в них скульптури найвідоміших майстрів. Наприклад, у знаменитих термах Каракали були художньо оздоблені золоті вмивальники, а знаменита скульптура Лаокоона була виявлена в термах Агріпи. Часто римсь­кі терми були цілими бальнеологічними комплексами з добре розвинутою інфраструктурою, куди крім приміщеньдля водних процедур і масажу входили гімнастичні зали, стадіони, інші спортивні майданчики, бенкетні зали, а також і бібліотеки.

Римському лікарю Архигену (І сторіччя н.е.) належить перша класифікація мінеральних вод. З XV сторіччя відома праця італійського ченця Савоиароли "Трактат про італійські мінеральні води", з вказівками про користуваї ня міне­ральними ваннами. Вже через сторіччя були опубліковані лекції італійського лікаря Г. Фалопія — "Сім книг про теплі води", в яких він намагається з'ясувати хімічний склад мінеральних вод. Початок наукового вивчення цілюших влас­тивостей вод був покладений наприкінці XVII століття, коли німецький вчений Ф. Гофман вперше встановив хімічний склад мінеральних вод і присутність в них солей вугільної кислоти, кухонної солі, сірчанокислої магнезії та і і. Швед­ський хімік І. Я. Берцеліус у 1822р. провів точні хімічні визначення концентрації хімічних елементів мінеральних джерел "Кардові — Вари" і розробці' методи­ки аналітичного визначення хімічного складу мінеральних вод. Надалі, у зв'яз­ку з розвитком природничих наук і медицини, розвинулась нова наукова га­лузь — бальнеологія. Важливу роль у вивченні лікувальних мінеральних вод зіграло заснування на Кавказських мінеральних водах за ініціативою доктора З.А.Смирнова в 1863 році Російського бальнеологічного товариства.

В Європі значного розвитку і популярності бальнеологія одержала напри­кінці ХІХ-го, на початку ХХ-го століття у зв'язку з розмахом санаторного будів­ництва і потребами санаторно-курортної справи. Відповідно інтенсивніше по­чали проводитись гідрогеологічні та бальнеологічні вивчений. 1 Іа осиоі і резуль­татів досягнень в бальнеології та гідрогеології почали розроблятись принципи комплексної оцінки мінеральних вод по хімічному складу і фізичних власти­востях. Така класифікація лікувальних мінеральних вод була складена А. Алек-сандровим у 1932 році. Пізніше на тих самих принципах була розроблена класи­фікація В. В. Івановим і Р. А. І Іевраєвим [8], за якою всі найвідоміий мінеральні води були розділені па бальнеологічні типи і класи відповідно до хімічного скла­ду, фізичних властивостей та наявності специфічних лікувальних компонентів. Класифікація є актуальною і дотепер.

В Україні мінеральні води з лікувальною метою використовуються з давніх-давен. Про це є письмові згадки ще з ХУ-ХУП ст., а лікувальна дія мінеральних джерел Карпат очевидно була відома місцевому населенню ще значно раніше. Ще й зараз у Карпатах збереглися сліди давніх "купалень". На Перс; карпатті перша цивилізована водолічниця була збудована у 1578 році на території сучас­ного курорту Любінь Великий. У 1000 р. поблизу с.Лумшори Перечинськоіо району на Закарпатті вже був організований лікувальний заклад, який пізніше назвали "Курорт Лумшори". а спорудження першої водолічниці на місці ку­рорту "Шкло" датується 1016 роком, хоча згадки про "Яворівські терми" зусі рі-чаються у літературі ще з середини XVI сторіччя. Ще на початку XVII ст. док­тор Б.Сікст вивчаючи мінеральні води Шкло визначив, що їх лікувальні м компо­нентом є сірка. На території сучасного курорту Моршпн мінеральні джерела відомі місцевому населенню ще від ХУІст., коли їх почали використовувати для отримання харчової солі (розробки невдовзі були припинені, оскільки сіль мала гіркий присмак і була непридатна для харчування). .Лише у 1376р. ку­пець Штіллер. власністю якого була земля Моршина. по рекомендації лікаря

Дзіковського відкрив тут санаторій, в якому для лікування застосовувалися мінеральні води. Лікувальні властивості мінеральних іюдТрускавця були опи­сані лікарем Войцехом Очко ще в 1578 р., а на початку XIX сторіччя Трус-кавець вже був відомим у Європі курортом.

З середини XIX сторіччя в Україні, особливо на Передкарпатті та в Кар­патах, почали інтенсивно розвиватись курорти мінеральних лікувальних вод (Немирів, Шкло, Трускавець, Любінь Великий, Лумшори, Поляна, Миргород та ін). Тоді в Європі стало популярним оздоровлюватись на бальнеологічних курортах. Бувати "на водах" було престижно. Навкруги джерел виросли ку­рортні міста, що стали центрами світського життя, поряд з лікарнями виникли концертні зали, іподроми і казино.

Зараз у світі існує розвинута мережа бальнеологічних курортів, серед яких достатньо відомими є і курорти Львівщини, особливо Трускавець, Моршин, Любінь Великий.