58. Автобіографізм та ліризм поезій у прозі та новел в. Стефаника

Проблема жанрових особливостей у творчості В. Стефаника – це цілий комплекс питань, кожне з яких заслуговує уважного розгляду. Зокрема, це проблема розрізнення жанрових форм, проблема інтуїтивного і свідомого в жанрових шуканнях письменника, проблема об’єктивного і суб’єктивного, загального й індивідуального, закономірного і випадкового, традиційного і новаторського в жанрі і т. д. Ізолювати ці питання не можливо, а тому дослідження жанрів далеко виходить за рамки опису, класифікації окремих форм і стає дослідженням всієї багатоманітності зв’язків прозаїка з дійсністю, літературною традицією, сучасною письменникові літературою. Жанр творів письменника входить у його індивідуальний стиль, але, досліджуючи особливості жанру, необхідно робити ніби ширшим поняття жанр, а стиль – головним чинником, який допомагає розкрити особливості жанру. Самобутнім, як і кожна риса Стефаникової творчості, є його жанр. Критика інтуїтивно відчула, що його новелістика (вживаємо як синонім до терміна «мала проза». – В. П.) не однотипна і тому називали його твори по різному (мініатюри, поезії, поезії в прозі, ескізи, етюди, шкіци, образочки, короткі образки, образки, нариси (коротенькі, короткі, малі, дрібні), новелки; новели (короткі, невеличкі, малюсінькі, автобіографічні, психологічні), оповіданнячка, оповідання-поеми, оповідання (новелістичні, мініатюрні), ідилії, пісні, поеми, драми; трагедії; сцени; картини, малюнки, фотографії, студії, перлинки; імпресії), однак здебільшого – поезіями в прозі, новелами, оповіданнями. Проте ніхто з критиків, крім спроб А. Лесина, С. Макуха, окремо не старався розглянути жанр творів Стефаника.

Сам автор називав свої твори поезіями в прозі, етюдами, нарисами, образочками, образками, новелками, новелами, оповіданнями, працями, чічками, кавалочками, але найчастіше – новелами, новелками, образками. Незважаючи на певну паралельність і синонімічність у називанні жанру тих самих творів можемо стверджувати, що Стефаник ні разу не вийшов при цьому за жанри малої прози, був майже категоричним у жанрових дефініціях. А в Листі «Літературно-наукового вісника» від 11 березня 1898 р. новеліст висловив віхи своєї мистецької манери, зокрема те, що жанр його творів повинен бути малим, коротким, захистив їх композицію: «Будовою своєю вони, мої оповідання, не кривдять естетики і штуки (мистецтва. – В. П.)».

Спостереження над художньою спадщиною В. Стефаника дають можливість твердити, що в ній відбилася його «душевна організація» (І. Франко) у специфічному для нього жанрі мислення. Улюбленими, притаманними його душі були жанри малої прози. Інакше писати він не міг. Відомо, що Стефаник писав драму, але знищив її, писав повість про свою матір, але теж не написав.

Спроба визначити певні жанрово-композиційні, структурні типи новелістики Стефаника привела нас до умовного, у певній мірі, поділу художньої спадщини видатного прозаїка на поезії в прозі, новели, оповідання.

Поезії в прозі Стефаника – це суб’єктивна лірика, це твори настрою, почувань душі у певний момент. Вони безфабульні. Фабулу, сюжет замінює центральний образ з символічним навантаженням. Викладова форма ліризована, не епічна. Поезії в прозі відзначаються глибокою емоційністю, вишуканою образністю, стислістю, ритмічністю, яскравістю малюнка і пластичністю образів. Не всі твори, які опубліковані під рубрикою «Поезії в прозі» у 2-му томі «Повного зібрання творів» В. Стефаника, повинні сюди входити: «Вітер гне всі дерева», «Вечір», «Старий Ч-ій», «Старий жебрак стоїть» – це фрагменти до задуманих творів, їх не вважаємо поезіями в прозі. До поезій в прозі, на нашу думку, належать «Дорога», «Моє слово». Багато поезій у прозі є у листуванні В. Стефаника: «Моя література – в моїх листах». Поезії в прозі були початковою літературною формою, яку використав Стефаник. До прийомів, які є в поезіях в прозі, він звертався і в своїй пізнішій творчості.

Новели Стефаника – це об’єктивна лірика, їх можна вважати ліро-епічними творами і поділити на фабульні («Майстер», «Осінь», «Шкода», «Новина», «Злодій», «Сини», «Гріх», «Шкільник», «Думає собі Касіяниха») і безфабульні («Синя книжечка», «Виводили з села», «Ангел», «Портрет», «Діти», «Сон», «Озимина», «Діточа пригода», «Нитка», «Браття», «Роса»). Є ряд новел, де фабула лише намічається («Стратився», «Лесева фамілія», «Сама-самісінька», «Святий вечір», «Лан», «Лист», «Похорон», «Май», «Пістунка», «Межа», «Катруся»). Можна також  новели Стефаника умовно диференціювати на новели-акції («Новина», «Лесева фамілія») і новели-рефлексії, настрою («Ангел», «Портрет», «Вечірня година», «Озимина», «Нитка», «Браття», «Роса»). Новелам В.Стефаника, як і багатьом творам інших письменників того часу, властивий ліризм, що надає зображуваному великої задушевності і теплоти; у новелах Стефаника він, крім того, нерідко загострює трагічність ситуацій і характерів. Стефаник пісенні мотиви включав у новели, читаючи які, ніби чуєш сумний відгомін чи приглушену мелодію її. Від фольклору йдуть й деяка ритмізація мови в найбільш ліричних місцях твору, інверсії, антифористичність побудови частин фрази тощо.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.