21. Наукові підходи до пояснення причин дитячої "важковиховуваності". Критерії і показники вияву даного феномену.

Дослідження проблеми девіантної поведінки в Україні здійснюються такими вченими, як: М. Бурмака, Н. Максимова, В. Оржеховська, Л. Пилипенко, М. Синьов, Т. Титаренко, М. Фіцула та ін. Однак, результати наукових пошуків не охоплюють усі категорії молодих людей з девіантною поведінкою. Наприклад, майже відсутні наукові дослідження щодо девіантної поведінки учнів інтернатних закладів і, зокрема, молодших школярів, хоча

питання виховання школярів в інтернатних закладах знайшли своє відображення в працях Л. Кузьменко, Н. Лисенко, Б. Ступарика, І. Трубавіної.

Термін “важковиховуваність” вживається в психолого-педагогічній літературі вже понад сто років. Однак, на сьогоднішній день серед учених немає єдності в його тлумаченні.

Поняття “важковиховуваний” науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані підлітки), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, “проблемні підлітки”) розумінні цього поняття. Зокрема, П. Блонський поняття “важкий” школяр розглядав через ставлення до нього вчителя, якому важко з ним займатися. Важкі школярі з високим розумовим потенціалом характеризуються відсутністю звички

трудитися, невмінням доводити справи до кінця. Усі ці якості є результатом

неправильного виховання.

В. Кащенко, Г. Мурашев вивчаючи важковиховуваність, підкреслювали, що відсутність правильного виховання породжувала певні відхилення в розвитку дитини. Вони виокремили три типи дітей: кинуті батьками напризволяще, травмовані соціальним середовищем – нервові діти; погано підготовлені до школи, не привчені до самостійної роботи, але з нормальним інтелектом – педагогічно занедбані; діти, які мають батьків, але живуть у важкому соціальному середовищі, де є постійна можливість для одержання

фізичної травми – “бездоглядні діти”.

Значний внесок у вирішення проблем важковиховуваності підлітків зробив видатний педагог-вихователь А. Макаренко. Він вважав, що ніяких особливих правопорушників немає – є люди, які потрапили у важке становище.

Педагог відзначав, що в роботі з важкими дітьми основною є проблема взаємин дитини з оточуючими людьми. Тому для кожного педагога надзвичайно важливим є те, що в процесі виховання слід подолати неправильно сформовані відносини між особистістю та колективом . В. Сухомлинський наголошував, що “важкі” діти – це широке і

неоднорідне поняття, що включає: Педагогічні науки

• дітей, які відчувають ускладнення у засвоєнні програмного матеріалу;

• дітей, які є “важкими” у моральному розумінні, але тямущими,

здібними, з розвиненою пам’яттю;

• дітей, які з раннього віку знаходяться в атмосфері, де панує грубість, що

позначається на формуванні моральних якостей особистості;

• дітей, які не володіють своїми бажаннями, що перетворюються на

примхи;

• дітей із відставанням в інтелектуальному розвитку

Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:

1. Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.

2. Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.

Відхилення в поведінці підлітка – це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат – реакції протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу. Важкі підлітки збудливі, агресивні, схильні до злодійства, бродяжництву, сексуальним ексцесам, вживанню алкоголю.

Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки – через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку – помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, зовсім не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу – досить прочитати біографії наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.

Замість терміна “важковиховуваних”, прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають вираз “відхилення від норми” і виділяють наступні його види: униз від норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.

Ці три види називаються:

1. Субнормність, або дефективність;

2. Супранормність, або підвищена обдарованість натури;

3. Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:

1. Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.

2. Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини. 

Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки 

Крім специфічних причин, характерних для кожної групи “ризику”, є і загальні причини девіантної поведінки:

1. В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність . Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідним; у труднощях, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціально прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні “гримаси ринкової економіки”: безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда “верхів” наростаюча соціальна напруженість “низів”.

2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, психології вещизма і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією.

Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.

3. Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти – алкоголіки, наркомани, повії – у більшості вихідців з неблагополучних сімей. Підлітки, що живуть у деградуючих сім'ях, де батьки деруться, приймають алкоголь, наркотики, ведуть роспутне життя, звичайно заражаються цими недугами ще в дитинстві.

Відомий психолог Р.Мерток, автор теорії “подвійної невдачі”, вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, “відхід” в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.

Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування .

Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) – це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні порядок.

Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.

Провина – це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у лихослів'ї, агресивній поведінці, драчливості.

Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.