Тема 14. Інгтитуціона.Іьні аспекти ринковою господарства Мета заняття: ознайомлення з сучасною економічною теорією про права власності, вивчення інституціональної природи сучасної фірми

План

1. Сучасна економічна теорія про права власності як сукупність санкціонованих норм поведінки.

2. Інституціональна природа сучасної фірми. Контрактна концепція фірми.

3. Споживчі властивості суспільних благ.

Література: 7-21. 23-25. 28-32. 34. 36-38. 40-44. 47-49. 53-56. 58. 64. 65. 67. 78. 80-104

Питання, то виносяться на самостійне опрацювання:

1. Суспільні блага та ефективність.

2. Поняття про зовнішні ефекти Теорема Коуза.

1. Сучасна економічна теорія про права власності як сукупність санкціонованих норм поведінки.

Використовувати будь-яке благо, яким володіє індивід, можна різними способами, тобто, його корисність для власника може виявлятися по-різному. Наприклад, персональний комп'ютер, персональний автомобіль, інструменти застосовують для індивідуального задоволення або професійної діяльності. Права індивіда використовувати ресурси називають правами власності.

Система прав вчасності — сукупність методів надання індивідам, які конкурують, "повноважень" вибирати будь-який спосіб використання конкретних благ із розряду незаборонених способів використання цих благ.

В інституціональній економічній теорії поняттю прав власності надають більшого змісту. У праві це поняття ширше, ніж юридична концепція прав власності. Крім того, як зазначає А. Алчіан, воно охоплює соціальні норми. »"У будь-якому суспільстві права індивідів використовувати ресурси (тобто права власності) підтверджуються правилами поведінки, соціальним звичаєм, загрозою острацЬму(^т/юк/і« - ( від ,-реч. ойюНмох- практикуемое державною владою вигнання із країни (у крайньому випадку - фізичне знищення) видатних людей, що підривають своєю популярністю, талантом, багатством, впливом і т.п. могутність існуючого державного ладу), а також правовими нормами, діяльність яких, у свою чергу, підкріплюється карною силою держави. Рівень шуму, види одягу, втручання у приватне життя інших людей — усе це обмежено не лише законами, що підтримуються поліцейськими силами, але й спадковістю для суспільства, взаємною згодою і добровільним, суспільним остракізмом щодо порушників загальноприйнятих норм поведінки".

У марксистській теорії власність як економічні відносини існує об'єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості людей. Витоки такого підходу знаходимо ще у законах Солона (694 р. до н е.) і Клісфена (509 р. до н.е.), в яких особлива увага зверталася на те. що закони не сприяють виникненню нових відносин власності, вони закріплюють відносини, шо фактично склалися у суспільстві. Отже, слід розрізняти економічні та юридичні відносини власності, відповідно економічну й юридичну категорії власності.

Згідно з марксистською теорією власність як економічна категорія виражає відносини привласнення (відчуження) насамперед засобів виробництва і створюваних з їх допомогою матеріальних благ у процесі їх виробництва, розподілу, обміну та споживання, всередині і за допомогою певної суспільної форми.

Як юридична категорія, власність — це суб'єктивне тлумачення об'єктивних відносин привласнення, що склалися, вияв суспільної потреби закріпити те. що вже функціонує на практиці, у специфічні регулятивні форми суспільної свідомості.

Загалом відносини власності охоплюють процеси привласнення, відчуження, володіння, користування і розпорядження факторами виробництва та продуктами праці, стратегію й тактику розвитку виробництва, напрям використання засобів економічних ресурсів, вибору форм організації праці та виробництва, а таяож контроль за ними. Власність найчастіше пов'язана з економічною владою. Тобто управління виробництвом с функцією власності одним з необов'язкових аспектів. В економіці безпосередньо або опосередковані виробництвом керує той. хто є власником засобів виробництва. Власність вважається одни\ із ключових (хоча і не єдиним) елементів економічної влади — її джерелом.

Головне, визначальне у змісті власності — привласнення, відчуження об'єкта власност суб'єктом від інших суб'єктів, яке здійснюється разом з економічними такол насильницькими та юридичними методами. Під час аналізу категорії привласненні вирізняють привласнення за допомогою праці, обігу і як акт. здійснений в самому процес виробництва, в момент виробництва.

Від власності як повного привласнення і відчуження слід відрізняти володіння користування і розпорядження.

Володіння — це неповне, часткове привласнення. Власник є представником засобії виробництва, персоніфікованим представником власності. Володіння вважаєтьс! функціонуючою власністю в умовах, що визначає власник. Наприклад, оренда і кредиі передбачають терміновість, платність, повернення, а також привласнення частини доходу.

Користування — фактичне застосування блага, фактора виробництва, ресурсу залежне від їх призначення: воно становить форму реалізації володіння і власності. Отже, якіщ володіння є функцією власності, то користування — функцією володіння.

Розпорядження — це прийняття рішень власником або іншими особами щодс функціонування об'єкта власності, яке грунтується на праві підприємця передавши ) користування майно у дозволених власником межах.

Отже, підприємець у ринковій економіці не обов'язково може бути власником, але віг повинен обов'язково мати права володіння, користування і розпорядження — тріад) повноважень власності. Отже, власність — єдине ціле, а її елементами (частинами цілого) < володіння, користування і розпорядження. Зв'язок між ними такий: розпоряджень визначається користуванням, користування — володінням, а володіння — формамі власності.

Згідно з економічною теорією прав власності, не ресурс (засоби виробництва або робочі сила) сам по собі є власністю, а "пучок" або частка прав з використання ресурсу.

На думку Р. Коуза, різні суб'єкти, придбавши права власності, комбінують їх так, що( передбачувана цими правами діяльність у результаті прийняття найефективніших рішені давала дохід з найвищою ринковою цінністю. У свою чергу, прийняття ефективних рішень наявність сильних стимулів до господарювання у суб'єкта щодо співвідношення вигод збитків його рішення для іншого суб'єкта залежить від повноти визначення прав власності Завдяки цьому, на думку західних учених, відбувається оптимальний та ефективний розподі: обмежених ресурсів. Основними елементами прав власності (або "пучками прав", зі визначенням Р. Коуза. А. Алчіана та ін.) є:

1. право володіння (або виняткового фізичного контролю за матеріальними ті нематеріальними благами);

2. право використання (право користування корисними властивостями матеріальних нематеріальних благ для себе);

3. право управління (право вирішувати, хто забезпечить ефективне використання таки> благ і механізм такого використання);

4. право на дохід (право на користування результатами від використання матеріальних нематеріальних благ);

5. право на відчуження, споживання, зміну або знищення таких благ, яке називається "право принципала"; ⁴

6. право на безпеку (право на захист від експропріації та можливих збитків ві,- зовнішнього середовища):

7. право на передачу благ у спадок:

8. право на безтерміновість володіння благом:

9. заборона використовувати блага у такий спосіб, що завдає шкоди довкіллю:

10. право на відповідатьність у формі стягнення (можливість вилучення блага для сплатт боргу);

11) право на існування інститутів і процедур, за допомогою яких можна відновити порушені повноваження, що має назву "право на залишковий характер".

Права власності розглядають як санкціоновані суспільством (законами держави, традиціями, звичаями, розпорядженнями адміністрації та ін.) поведінкові відносини між людьми, які виникають у зв'язку з благами і стосуються їх використання. Том\ права власності інколи ше називають "правилами гри" (зокрема так вважає П. Хейне).

Відносини власності в економічній теорії прав власності випливають із обмеженості (рідкісності) ресурсів, без якої беззмістовно говорити про власність Тому відносини власності — система виключень із доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів. Відсутність виключення з доступу до ресурсів означає, що вони нікому не належать, або. що одне і те ж саме, належать усім, хто має вільний доступ до них. Згідно з цією теорією такі ресурси не є об'єктом власності.

Виключення інших суб'єктів із вільного доступу до ресурсів передбачає специфікування права власності на них. Термін "специфікувати" дослівно означає перерахування дрібниць, на які потрібно звернути увагу. Зміст і мета процесу специфікування полягає у створенні сприятливих умов для придбання прав власності тими, хто цінить їх вище, хто спроможний вилучити із них більше користі. Реалізація таких умов передбачає купівлю і продаж прав власності на певні дії щодо можливості отримання найбільшої корисності з благ суб'єкіами. які найвище цінують можливості виробництва або відпочинку, що надаються цими правами. У різних національних економіках такі умови неоднакові.

Інституціональне середовище України нині