13. Специфіка Філософської думки в період Середньовіччя.

Філософія Середньовіччя — європейська філософія у 5—15 столітті. Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський ) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності. Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів. Періоди філософії середньовіччя: Патристика (II—VII ст.) — сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—VII ст.Схоластика (VIII—XV ст.) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами. Середньовіччя по-своему уявляло і Бога і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, він – істинне буття. Природа як творіння бога втрачає свою самоцінність. Формування християнської філософії має свої особливості. Як релігія, християнство підозріло ставилося до язичницької мудрості – античної філософії. Однак, вступивши з нею в дискусію, змушене було відповідати на аргументи аргументами. Завдяки цьому шляхом «заперечення» в лоно християнства принесений філософський стиль мислення Один із основних принципів патристики – домінування віри над розумом. Відновитись до життя можливо було тільки через віру, утвердження абсолютно нових цінностей. дним із найбільш яскравих представників патристики був єпископ Августин Блаженний ( 354 – 430 рр. н.е), який вважав, що філософія поза богослов’ям – ніщо і нещадно воював з «язичництвом», як він називав античну філософію

Аналізуючи співвідношення віри і розуму, Августин віддає перевагу вірі , бо розум може помилятися, а віра завжди вказує людині шлях до істини (Бога). Погляди Августина справили великий вплив на середньовічну філософію та формування її ідеології.

14. Особливості філософії епохи Відродження.

Філософія епохи Відродження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу), започаткований в Італії в ХІV ст., що в ХVІІ ст. стає загальноєвропейським явищем. Головна відмінні філософії Відродження — антропоцентризм та гуманізм. В епоху Відродження усе зорієнтоване на пізнання природи, виявлення її законів, розкриття власної природи «людини». У зв*язку з цим філософія натуралістичнішає , набуває рис натурфілософії, тобто у своїх базових уявленнях про світ тісно пов*язується з природознавством.

Філософія епохи Відродження мала основних 6 напрямів: Гуманістичний напрям(ХІV — ХV століття) У філософії гуманістичний напрям зливався з літературою й набував художньо-образної форми. У центрі гуманістичних сентенцій стояла людина й пов'язані з нею проблеми природи, історії та мови.. При цьому гуманістичний контекст вивчення людини мав прагматичну мету — виховати нову людину з новими якостями, високим рівнем духовних та естетичних цінностей, багатогранністю проявів особистої культури. Рівень освіченості людини був показником її морального самовдосконалення.;Неоплатонівський напрям (середина ХV — кінець ХVІ століття) Засновником неоплатонівського напряму епохи Відродження вважають Ніколу Кузанського, одного з найвідоміших оригінальних тогочасних мислителів. Нікола Кузанський вважав, що можливість пізнання світу дарована людині Богом, а сутність самого Бога є непізнанною. Наше знання є кінечним, а Бог — безкінечним, кінечний світ природи людина може пізнати, а безкінечного Бога пізнати неможливо.; Натурфілософський напрям (ХVІ-ХVІІ століття)

Натурфілософський напрям репрезентований Леонардо да Вінчі. Одним з головних своїх завдань Леонардо да Вінчі вважав створення нового методу пізнання, в основі якого лежали досвід і практика. Але попри все Бог для Леонардо да Вінчі був «великим художником», творцем прекрасного барвистого світу. Створена Богом людина має душу, яка прагне через красу й гармонію поєднатися з Богом. Згідно з Леонардо да Вінчі, гармонія світу існує поряд з дисгармонією(темрявою і трагізмом), що віддзеркалюються в суперечностях людського життя.; Реформаційний напрям (ХVІ-ХVІІ століття) Реформаційний напрям мав на меті здійснити якісні перетворення в консервативній католицькій ідеології згідно з потребами капіталізації суспільства й створити новий рівень взаємовідносин між віруючими, церквою, державою й суспільством загалом.; Політичний напрям (ХV-ХVІ століття) Політичний напрям філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеллі. На думку вченого, філософія соціального життя повинна доповнюватися філософією людини. Він уважав, що держава в процесі управління суспільством головним об'єктом обирає людину На думку Макіавеллі, вирішення проблем політики не повинно лежати в площині релігійного права та моральних норм.; Утопічно-соціалістичний напрям (ХV-ХVІІ століття) Утопічно-соціалістичний напрям реперзентували Томас Мор, Томаззо Кампанелла. Мета життя утопійців — створити в суспільстві рівні умови для всіх людей в отриманні задоволення від життя. В Утопії дозволені будь-які релігії, але забороняється атеїзм, який призводить до занепаду моралі. Головна модель способу життя утопійців — це повна уніфікація поведінки, цінностей, одягу тощо.