- •1. Поняття "давня українська література".
- •2. Жанри перекладної літератури Київсько Русі.
- •3. “Мандровані дяки» , їхня роль у літературному житті 17-18 століття.
- •4. Специфіка давньої літератури
- •5. Байки г. Сковороди
- •6.Літопис Григорія Грабянки
- •7. Проблема Раннього Середньовіччя в історії давньої української літератури
- •8.Полемічне письменство хуі—хуп ст.
- •9. Літопис Самовидця
- •10. Ідейно-тематичний спектр давньої української літератури.
- •11. Літературна спадщина Феодосія Печерського.
- •12. Історизм давньої літератури.
- •13.Полемічна література 2 пол. 17 ст.
- •14. Климентій Зиновіїв.
- •15. Проблема періодизації в давній українській літературі.
- •16.Учительно-ораторська проза Київської Русі.
- •17. Інтермедії до п'єси Якуба Гаватовича.
- •18. Основні етапи вивчення давньої української літератури. Найголовніші синтетичні огляди, її історії.
- •19. Учительно -Ораторська проза 16-17 ст. Кирило Транквіліон-Ставровецький
- •20. Київський літопис
- •22. "Повість врем’яних літ", її редакції, основні видання тексту
- •24. Агіографія Київської Русі.
- •25. Братський рух в Україні.
- •30. Бароко: епоха, напрям, стиль.
- •31. «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського.
- •32. Поетична спадщина г.Сковороди
- •33. Козацьке літописання 17-18 ст.
- •35. Кирило Турівський.
- •38. Іван Вишенський
- •39. Літературна спадщина Іпатія Потія
- •40. Агіографічна література 16-18 століть.
- •41.Литовсько-білорусько-українські літописи
- •42.Паломницьке письменство у давній українській літературі (від Данила Паломника до Василя Григоровича-Барського).
- •43."Відписи" Клірика Острозького.
- •44. "Велесова книга". Проблема її автентичності.
- •45. Література українського Ренесансу.
- •46. Жанрові особливості драматургії 17-18 ст.
- •47. Мелетій Смотрицький.
- •49.Києво-Печерський Патерик.
- •50. Життя Григорія Сковороди (за мон. Л. Махновця)
- •Бурлеск і травестія в українській літературі 17-18 ст.
- •52.Літописання Київської Русі.
- •54. Книжники Києво-Печерського монастиря.
- •55. Трагедокомедія ф. Прокоповича «Володимир».
- •56. Філософські твори Сковороди
- •58. Ораторська проза хуіі-хуш століть.
- •59. Касіян Сакович "Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного".
- •60. «Моління» Данила Заточника
- •61. Українсько-польський літературний контекст 16-17 ст.
- •62."Євхаристиріон" Софронія Почаського.
- •64. Зорова поезія 17-18 ст.
- •65. «Повчання» Володимира Мономаха.
- •66. «Роксоланія» Себастьяна Кленовича.
- •67. Новаторство Григорія Сковороди як поета і теоретика.
- •68. П"єса "Милість Божа".
- •69. Давні українські поетики.
- •70. Воїнська повість про князя Ізяслава у складі Київського літопису.
- •72.Епіграматична поезія 16-18 ст.
- •73.Поетика «Слова о полку Ігоревім».
- •74. Інтермедії до пєс Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського
- •75. Книжники кола Ярослава Мудрого.
- •76. Предвідродження в українській літературі.
- •78.Українські латиномовні письменники 16-17 ст.
- •79. Біблія і давня українська література.
- •80. Іван Величковський – епіграматист.
- •81. Основні риси барокової поетики.
- •82.Літературна діяльність Клима Смолятича.
- •«Апокрисис» Христофора Філалета
- •85. Галицько-Волинський літопис.
- •86. Іоаникій Галятовський.
- •87. Рукописні форми давньої книжності.
- •88. Козацька поезія 17-18 ст.
- •90. Творчість Луки Жидяти.
- •Особливості світогляду книжників Острозького культурно-освітнього осередку
«Апокрисис» Христофора Філалета
ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ (Мартин Броневський) (р. н. н. — після 07.12.1650) — релігійний і культурний діяч, представник Острозького культурно-освітнього осередку. Син Прокопа Броневського, реформатора з Великопольщі, близького до Чеських Братів.
Православний мислитель з чітко вираженою реформаційною спрямованістю, X. Ф. схилявся до об’єднання православних і протестантів у боротьбі з католицькою експансією. Був довіреною особою кн. К.-В. Острозького у його стосунках з головою литовських реформаторів Кшиштофом Радзивілом, близько контактував із Кирилом Лукарісом. До історії укр. думки увійшов як автор надрукованого польською (Краків, 1597) і давньоукр. (Острог, 1598) мовами "Апокрисису" — твору, написаного у відповідь на книгу польського єзуїта Петра Скарги "Брестський синод" (1597). Обґрунтовуючи реформаційні за своєю суттю ідеї безпосередньої богопричетності кожного віруючого християнина, рівності усіх людей перед Богом, правомірності індивідуальних шукань істин віри та спасіння особистою вірою, свободи сумління як вищої духовної цінності віруючого, ідею всесвященства, контролю мирян за діяльністю пастирів, світської влади, право укр. народу на свою віру і церкву, X. Ф. закладає підґрунтя для формування, щоправда у релігійній формі, принципу загального громадянського права.
Однією з перших у полемічній літературі була книга «Апокрисис» (бл. 1598), автор якої відомий під псевдонімом Христофор Філалет. Це дрібний шляхтич, який проживав на Волині. Його праця «Апокрисис» була відповіддю на твір білоруського єзуїта Петра Скарги «Синод брестський» (1597), спрямований проти православних на захист Брестської унії. На противагу П. Скарзі Христофор Філалет у релігійній формі обстоював ідею рівності людей, незалежно від становища у суспільстві та віросповідання. За своїм соціально-політичним характером книга була спрямована проти тогочасних польських порядків, які надавали необмежені права можновладцям і прирікали трудящих на цілковите безправ'я. Обґрунтовуючи свої погляди, Філалет виходив з ідей суспільного договору і природного права, обмеження влади монарха законом. Він обстоював вимогу створення справедливого закону і його суворого дотримання як підданими, так і королем. За Філалетом, монарх не є абсолютно повновладним володарем над своїми підданими. Людина — це єдність душі і тіла. Влада монарха не поширюється на душу людини і не є абсолютною щодо її «тіла», тобто в земних справах. Монарх не має права чинити свавілля над підданими і здійснювати безконтрольне самовладдя. Відносини між ним і підданими мають грунтуватися на законі і добровільній згоді, на вимогах «права и Божого и прирожонного». Відповідно до традицій суспільно-політичної думки того часу Христофор Філалет значну увагу приділяє проблемі співвідношення світської і духовної влади, держави і церкви. Грунтуючись на ідеях суспільного договору і природного права, він заперечував абсолютизм не тільки світського монарха, а й римського папи. В дусі протестантизму Філалет вважав незаконними втручання папи у світські справи, його намагання підпорядкувати собі світську владу й водночас обґрунтовував право простих віруючих брати участь у вирішенні церковних справ. Ідеї Христофора Філалета, спрямовані проти релігійного і соціального гноблення, мали велике значення для розвитку української суспільно-політичної думки, зародження ЇЇ ліберального напряму.